Читати книгу - "Та, що не скорилась., Йо Томас"

Віктор (сідає поруч):
— Тобто ми маємо координати або натяк на Третій Рай? Що це — портал? Підземна структура? Що ми шукаємо фізично?

Гражина:
— Тут запис: "Двері не у світі, а в пам’яті. Тіло залишається, а дух іде. Тільки той, хто пам’ятає голос до гріхопадіння, може пройти."

Белла (піднімає брову):
— Цікаво. Це звучить не як технічний доступ. А як психонавтика. Вихід за межі розуму. Можливо, медитативне або емоційне занурення. Може, навіть використання прадавніх методик? В тракті є згадка про «дім із семи вікон» — як точку входу.

Віктор:
— То Юліан нас найняв як дослідників... або як піддослідних. Йому треба, щоб ми або знайшли Третій Рай, або довели, що він існує лише в уяві.

Белла (усміхається):
— Погана новина: у нас немає уяви. Лише — факти.
Гражина (усміхається у відповідь):
— І дуже гострі ножі.

Гражина копається в архіві далі. Система відкриває новий шар доступу.
З’являється сканований пергамент з дописом латиною і перекладом:

"Третій Рай — це не рай після смерті. Це місце між. Він був створений одним із Першонароджених, що не прийняв сторону Бога ані Люцифера. Тому й зберігає правду обох. Там пам'ятають, ким була Ліліт і чому її боялися."

Белла (замислено):
— Двоє відомих Райських садів. Один — біблійний. Один — втрачений у міфах. А це — Третій. І якщо координати Четвертого ми вже маємо, то може бути ще п’ятий?

Віктор (іронічно):
— Рай на дні пляшки?

Гражина (сміється):
— Або в пельменях. Тільки майонез туди добав. 

 Пізній вечір. Зі схилів Карпат повзуть густі тумани, скидаючись на вовняні хмари, що накривають долину. Всередині — затишок і робота.

На екранах — карта Карпат, розмічена кольоровими позначками. Частина даних — із відкритих джерел: археологічні розкопки, етнографічні легенди, згадки про аномалії. Інша частина — з архіву: засекречені координати, злиті з баз єзуїтів, тамплієрів, вільних каменярів.

Гражина (стукає пальцями по клавіатурі):
— Ось. Дивіться. Село Рунґури. Поряд — гора Чортів Камінь. У 1731-му місцеві отці згадують про “сховану печеру, де стоїть престол, що стогне ночами”.

Віктор:
— Назва вже промовиста. А ще щось?

Белла:
— Так. Біля урочища Біла Криниця. Там згідно з фольклором, “вночі можна побачити, як дерева вклоняються каменю, і чути пісню без джерела”. Люди уникають місця, а старі гуцули кажуть, що це "місце віддалік від раю, де схована правда". Там не ловить GPS, і навіть компас може божеволіти.

Гражина:
— А ось цікавіше. Печера Довбуша. Неподалік — монастир, знищений у 1764-му. За документами, на його місці був культ "захисників останнього сходу". А сам Довбуш нібито щось знав і ховав вхід у кам’яну скелю.

Віктор:
— Якщо брати серйозно, то печера Довбуша, гора Піп Іван, урочище Явірник і Чортів Камінь формують прямокутник. Ідеальний, геометрично. Там центр. Може бути вхід у третій рай.

Белла (захоплено):
— Геоенергетичний осередок. Можливо — навіть так зване вікно сили. У текстах Еноха це згадувалося як “вхід у дім без часу”.
Гражина:
— Отже, маємо 3 підозрілі місця:

Урочище Біла Криниця.

Чортів Камінь.

Піп Іван
І одне центральне — місце перетину геоліній.

Команда вирішує:

Скласти план експедиції.

Замовити дрони, генератори, портативні аналізатори повітря та ґрунту.

Белла збирає звіти про сейсмоактивність.

Гражина пише запити в локальні музеї.

Віктор перевіряє дозволи й маршрути.

Белла (усміхається):
— Що, як Третій Рай — не місце, а... копія? Відбиток? І ми шукаємо тільки шрами на шкірі світу?

Гражина:
— Тоді нас чекає глибше занурення.

Віктор:
— І добре, що в нас є кадді, повний дизелю, і дівчата, які не ламаються.

 Глибока ніч. Усі в кухні — чашки з недопитим чаєм, пледи, ноутбуки. За вікнами — туман і завивання вітру.

На екрані перед Гражиною — фрагмент документа, позначеного як LIBER OCCULTI NATIVORUM. Рукопис із грифом «Altissimum Secretum», розшифрований програмою Ватиканського архіву.

Гражина (вголос):
— "Першонароджені були створені не з плоті, а з чистого наміру. Вони не були ні ангелами, ні людьми. Кожен мав ім’я, не вимовлене язиком людським, і кожен міг створити власну тінь — світ, у якому вони панували".

Белла (повільно):
— Це схоже на Ліліт. Вона могла творити тінь, могла оживляти форму. І якщо вона створила свій рай... То, можливо, інші теж?

Віктор (нахмурюється):
— Тобто ми маємо кілька світів? Кілька різних "раїв", які існують паралельно чи нашаровано?

Гражина:
— Третій Рай згадується як "царство першого голосу". А в документі — згадка про місце, де "мовчання має форму, а думка — камінь". І… тут є координати. Ті самі Карпати.

Белла (вже відкриває карту):
— Совпадіння? Не вірю. Ось — між Чортовим Каменем і Буркутом. Це зона, де постійно змінюється магнітне поле. Там колись навіть літак не зміг пролетіти — навігація зникла.

Рішення приходить швидко, як злам коду.

Гражина:
— Їдемо. Усе зводиться до Карпат. І Юліан нас найняв не просто через архіви. Він знає щось про Третій Рай. Можливо, навіть був там.