Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

Двері тихо відчинилися, і у кімнату вкотився робот з невеликим столиком, який він сунув поперед себе.

– Ваш сніданок, панно Либідь, – шанобливо проскрипів бачок. Кімната запахла ароматною кавою, а розірваний імператорський млинець додав пахощів ванілі. Галя рвучко схопилася з ліжка. Миттєво схопивши горнятко з кавою і відштовхнувши робота убік, дівчина в’юном вислизнула у коридор, захопивши з собою філіжанку. Робот хутко покотив за нею.

– Княгине, – насмішкуватим і дуже знайомим голосом сказав робот. Галя завмерла, намагаючись пригадати, кому міг належати цей привітний баритон. Стовідсотково вона вже десь чула цю милозвучну  янгольську говірку.

– Архангел Михаїл, – здогадалася вона.

– Мої вітання, – знову почувся той самий голос, і робот весь урочисто засяяв. – Почувайтеся як удома у «Кумулусі» – реабілітаційному центрі чистилища курортного зразка.

Зробивши ковток кави, Галя закашлялася.

– Обережно, панно, сподіваюся, Ви прекрасно себе почуватимете, бо у мене до Вас є важлива розмова.

– Вашими молитвами. Добра кава, – буркнула дівчина. – Вельмишановний пане архангеле, – продовжила вона, – а де у вас тут вбиральня? Щось у себе в кімнаті я не помітила нічого схожого на дамську кімнату, – глузливо спитала вона.

– Кава Львівська. А гості «Кумулусу» не мають необхідності у природніх потребах, – відповів робот своїм звичним скрипучим голосом.

– Не в моєму випадку, – заперечила Галя. – Видається, що хакнули усю вашу Піднебесну канцелярію вкупі з Пеклом, Раєм та Чистилищем, – впевнено сказала вона, – бо страшенно хочеться дзюрити, – додала дівчина, роздивляючись стіни у коридорі, в кінці якого раптом запалали великі червоні літери «Кімната тілесного полегшення». «Дякувати Богу», – подумала Галя і роззирнулася довкола: коридор був абсолютно порожнім, тому вона не знайшла кращого варіанту, ніж поставити горня від кави роботу на голову-бачок. Той не зрушив з місця. Вийшовши з вбиральні, дівчина ще трохи поблукала нудним білим коридором і повернулася до себе у кімнату. Її ліжко виглядало, наче пухке меренге. На ньому лежала полотняна довга сорочка та конверт. «Янголи такі драматичні», – весело подумала вона, витягаючи з конверта цупкий аркуш, на якому срібними літерами було виведено: «Аудієнція з архангелом Михаїлом у будь-який зручний для Вас час».

– До біса сервіс! – вголос промовила вона, і у повітрі щось тихо зашкваркотіло. Дівчина помітила яскраві літаючі цятки, що переливалися різними кольорами. Замислившись на секунду, Галя вирішила перевірити своє припущення і голосно сказала:

– Дідько! – в кімнаті з’явилося ще більше мерехтливих цяток. – Чорт! – цятки почали кружляти у несамовитому танку, і кімната заповнилась синім сяйвом. – Сатана! – вигукнула Галина.

Раптом кімнату залило сліпуче сяйво, і грізний голос гримнув:

– Я тобі зараз влаштую сеанс екзорцизму, легендарна непослуха! Ану припини ці дитячі розваги негайно!

Від несподіванки дівчина аж присіла. Натягнувши залишену їй полотняну сорочку на футболку та леггінси, та взувшись у білі тапочки, Галя урочисто вигукнула:

– До аудієнції готова!

За мить уся кімната зникла, і дівчина опинилася у чистому небі, сидячи на кошлатій величезній хмарі. У неї на мить запаморочилось у голові. Поряд з нею поволі пливла інша величезна хмарина, на якій стояла постать, вбрана у камуфляжний костюм і бронежилет. Навколо постаті з’явився ореол сліпучого сяйва, і дівчина впізнала архангела Михаїла. Гігантські крила палали вогнем, меч золотом виблискував за плечима, а янгольські обладунки мерехтіли холодним сріблястим полумʼям. Дівчині перехопило подих від такого величного видовища, і вона тільки тихо зойкнула. Сяйво зникло, і дівчина побачила кремезного, міцної статури чоловіка років сорока, із втомленим обличчям, який сидів просто навпроти неї, звісивши ноги з хмари.

– Моє шанування, княгине, – ввічливо сказав архангел.

– Доброго дня… – невпевнено промурмотіла Галина.

– Часу у нас вічність, та не будемо його марнувати, – відповів архангел. – Розумію, що маєш багато питань, то ж я тут, щоб на них відповісти, – продовжив він.

– Ага, – похапцем погодилась дівчина, від хвилювання їй страшенно кортіло гризти нігті, і усі питання кудись вивітрилися з голови. – Що зі мною відбувається, і навіщо мене повернули з забуття? – непевно спитала вона.

– Люди почали шукати те, що втратили, – спокійно відповів Михаїл.

– Що саме, і до чого тут я? – до Галі поволі поверталася впевненість, зумовлена й тим, що хмара нарешті перестала пливсти та зафіксувалася на місці.

– Своє коріння, розуміння самих себе, усвідомлення початкових джерел свого походження, – філософськи продовжив архангел, піднявши очі догори.

– Тобто… – здогадалася дівчина. – Ви не знаєте? – вона зробила зухвале припущення.

– Усе відносно в цьому світі, – сказав архангел, і сам здивувався власній банальності. – Достеменно не знаємо, бо твоїй появі передувало багато подій. Та місія твоя важлива, – він широко розправив потужні крила. Либідь навіть позаздрила.

– Місія? – здивовано перепитала вона.

– Ну, звичайно, – підтвердив архангел, – чи ти думала, що ти з’явилася в інформаційному просторі через віки, щоб несанкціоновано звільняти душі забутих привидів? – з докором спитав він.