Читати книгу - "Віддзеркалення душі, Ліліт Вайсс"

Рейнар йшов повільно, кожен крок відлунював у порожньому просторі, в якому не було ані звуків, ані руху. Все навколо здавалось мертвою тишею, немов саме повітря втратило свою силу. Світ навколо починав здаватися не більше ніж ілюзією, створеною його розумом.

Попри те, що він відчував себе частиною цього місця, його внутрішнє «я» було розірване. Як тільки він ступив на цей шлях, здавалося, що все, що сталося в його житті до цього моменту, було лиш сном або кошмаром. Проте, кожен крок вперед повертав йому відчуття справжності. Це місце стало частиною нього.

Але чим більше він рухався, тим більше він починав усвідомлювати одну річ: він був не один. Його кроки не лунали в порожньому просторі. Хтось, або щось, слідувало за ним.

І ось, коли він повернув голову, він побачив її. Між тінями виникла фігура. Вона стояла, здавалося, мовчки спостерігаючи за ним.

Рейнар зупинився, серце в грудях пульсувало все швидше. Він не міг повірити своїм очам. Чи це була вона? Можливо, це був лише його розум, що блукав у пошуках відповіді?

— Ти… — промовив він майже несвідомо.

Жінка, що стояла перед ним, не відповіла. Вона була знайома, її обличчя, хоча і спотворене чимось, все ще несло риси, які Рейнар не міг забути.

— Ти була… ти… — повторив він, намагаючись пригадати.

Чому вона була тут? І чому він відчував, що її присутність була важливою?

Вона зробила крок вперед, наближаючись до нього, і з кожним її рухом Рейнар відчував, як щось зсередини починає розривати його. Це була не просто жінка. Це було щось більше. Тінь минулого, яку він не міг залишити позаду.

— Ти не забув, правда? — її голос прозвучав тихо, але з такою силою, що він не зміг залишити його без уваги. — Ти не можеш забути.

Рейнар відчув, як холодний піт накрив його тіло. Він не міг повірити. Це було неможливо.

— Ти померла… — прошепотів він, не вірячи своїм словам.

Жінка, що стояла перед ним, поглянула на нього з глибокою тугою в очах. Це була не просто зустріч із минулим. Це була зустріч з його найбільшим страхом. Той страх, який він ховав в глибині своєї душі. Вона була не тільки частиною його спогадів. Вона була його втратою.

— Я не померла, Рейнаре. Я тут, тому що ти мене шукав. Ти не хочеш цього розуміти, але це саме так. Ти шукаєш мене навіть після того, як ти відпустив усе.

Його серце забилося швидше. Чому вона сказала «ти відпустив усе»? Що це означало?

— Але ти… ти пішла. Ти померла, я нічого не міг зробити… — голос його тремтів від болю, і він не зміг стримати сліз.

Жінка мовчала. Вона зробила крок назад, і все навколо почало змінюватися. Стіни світу, що його оточували, ставали прозорими, і він побачив, як в них відбиваються спогади — все, що він залишив позаду, все, що він намагався забути.

— Це не твоя провина, Рейнаре, — сказала вона м'яким голосом. — Ти маєш зрозуміти, що ти прийшов сюди не випадково. Ти мусиш знайти шлях, щоб відпустити це. Тільки так ти зможеш рухатися вперед.

Рейнар відчував, як її слова проникають в глибину його серця. Він знав, що вона мала рацію. Весь цей час він намагався повернути її, намагався зупинити час, але зараз це вже не мало сенсу. Його пошук мав нове значення. Це був не тільки пошук відповіді на те, що сталося, а й шлях до того, щоб зрозуміти, як він може рухатися далі.

— Як мені відпустити? — запитав він, його голос був тихим, майже приглушеним.

Жінка всміхнулася, але її посмішка була сумною.

— Потрібно відпустити не тільки мене, Рейнаре. Тобі потрібно відпустити себе. Ти не можеш залишитися в минулому, якщо хочеш майбутнього.

Її образ почав тьмяніти, і вона повільно зникала, залишаючи тільки ехо своїх слів у повітрі.

Рейнар стояв в тиші, не в змозі рухатися. Він відчував себе загубленим. Відчуття, що він міг би повернути все назад, не покидало його. Але він розумів, що це неможливо. Вона була частиною його життя, але він повинен був йти далі.

Він повернувся до свого шляху. Тіні навколо нього почали розсіюватися, і він, не відпускаючи своїх думок, ступав вперед. Тепер він знав, що його шлях – це не просто втеча. Це було продовження його власного життя, де, можливо, він міг знайти нову мету.