Читати книгу - "Чорний Янгол. Початок, Катя Губська"

Міське повітря ще зберігало легкий серпанок світанку, коли Анна, залишившись ночувати у подруги, прокинулася від крику, що розрізав тишу будинку. Здригнувшись, вона миттєво накинула легку сукню поверх нічної сорочки й вибігла у напівтемний коридор.

— Що сталося? — її голос лунав стривожено, коли вона зупинила першого слугу, що мчав повз.

— Пані Катрін зникла! — вигукнув той, розгублено розвівши руками.

Анна зупинилася, мов вражена громом. Потім різко випросталась і з гнівом наказала:

— Негайно готуй карету! Ми їдемо в порт!

Слуга вклониться і зник у напрямку дворика, а Анна, тремтячи від передчуття, поспішила одягтись. Серце калатало, як бій барабана перед стратою.

* * *

Карета з гуркотом зупинилась біля причалу, й Анна, не чекаючи, поки слуга відкриє дверцята, сама вистрибнула назовні. У далечині, у першому світлі ранку, височів силует гордого фрегата з червоними вітрилами — «Арес».

Вона бігла по трапу, ледь не спотикаючись, підхоплюючи поділ плаття.

— Добродійко, вам не можна сюди! — на її шляху став суворий літній матрос.

— Мені потрібна графиня Катрін де Арсен! — крикнула вона, вдихаючи солоний запах моря.

— Що за галас? — за її спиною почувся голос. Капітан корабля, у темному камзолі із золотим оздобленням, широкополою шляпою із плюмажем з чорних пір’їв і чорній масці, наблизився.

— Спасибі, Джойсе. Залиш нас.

Матрос мовчки вклонився і відійшов.

— Не відпливай! — з розпачем вигукнула Анна, схопивши Катрін за руку. — Не роби цього!

— Все вже вирішено, Анно, — Катрін говорила спокійно, але в її очах палахкотіла внутрішня боротьба. — Учора ми все обговорили. Не влаштовуй сцен. Прощавай.

Вона хотіла розвернутися, та Анна кинулася вперед, мов схоплена вітром:

— Кітті, навіщо тобі ця маска? Це ж не ти!

— Я більше не Кітті, — зітхнула дівчина. — Мене кличуть Чорним Янголом. Команда сама дала мені це ім’я. Маску я ношу, щоб не впізнали. Але тепер — байдуже.

— Якщо так, — Анна витягла з кишені невеликий золотий перстень з сапфіром, — то візьми це. І пам’ятай мене.

Катрін посміхнулася сумно, але щиро.

— Я й так ніколи тебе не забуду.

— Прощавай...

— Передай Шарлю… що я його завжди любитиму, — тихо прошепотіла Катрін і пішла вглиб корабля.

Анна ще деякий час стояла на палубі, поки навколо не здійнявся рух перед відплиттям. Зрештою вона прошепотіла, майже беззвучно:

— Щасти тобі, Чорний Янголе...

* * *

Коли карета зупинилась біля палацу, Анна була виснажена. У вестибюлі її вже чекали Франсуа і граф де Борро.

— Ти бачила її? — запитав Франсуа, його голос був злегка хриплий від хвилювання.

— Так... — Анна ледь кивнула. — Вона просила передати, що завжди любитиме вас, графе.

— Де вона? Де ви її бачила?! — Борро не міг стримати нетерпіння.

— У порту, — Анна говорила тихо.

— У порту?.. — Франсуа здивовано зиркнув на неї, але вчасно помітив, як блідне його дружина. — Добре, пізніше все розкажеш. Тобі потрібно відпочити.

Але граф де Борро вже не слухав. Різким рухом повернувся і рушив до виходу.

— Куди ви?! — спитала Анна.

— До порту. Я не можу втратити її вдруге!

— Ви вже її втратили... — мовила Анна з болем. — Треба було думати раніше.

Втім, графа вже не було — він зник, мов вихор, скочивши на коня.

* * *

Пізніше, у тиші бібліотеки, Франсуа пригорнув Анну до себе.

— Боже, як я тебе люблю, — прошепотів він.

— А ці слова не стануть холодними через деяий час? — посміхнулась вона з легким смутком.

— Що тебе тривожить? — спитав він, саджаючи її до себе на коліна.

Анна подивилась у його очі і тихо мовила:

— Я довірю тобі одну таємницю. Але присягнись, що не розкажеш нікому. Навіть Борро.

— Я присягаюсь.

— Вона стала піратом.

— Піратом?! — почувся голос з-за спини. Обоє здригнулися. Це був граф, що щойно повернувся.

— Принцеса! Ви знали і мовчали? Ви ж знаєте, як я...

— Ні! — перебила Анна. — Ви залишили її заради іншої. Це давало мені право мовчати!

— Як називається судно? Я мушу її знайти!

— Я нічого вам не скажу!

— Я все одно знайду її! — вигукнув він і вийшов, не чекаючи відповіді.

Франсуа обійняв дружину: