Читати книгу - "Чорний Янгол. Початок, Катя Губська"

Минуло два роки.

Час змінив багато чого в житті Анни та Катрін.

Анна, тепер уже принцеса, жила у розкоші королівського двору, поруч із люблячим чоловіком і під опікою короля та королеви Франції. Її дні були сповнені балів, нарад, прийомів і лагідних вечорів у саду палацу. Але навіть у найсвітліші миті вона згадувала подругу — ту, з якою пережила стільки всього.

Іноді, коли Анна приїжджала провідати батька в замку дю Вальї, вони сиділи біля старого каміна, гріли руки над вогнем і розмовляли про палацове життя. Саме тоді вона почула від батька те, що не наважувалася запитати напряму у Катрін: стосунки графині з чоловіком, графом де Борро, остаточно зіпсувалися.

— Вона більше не та, що була, — зітхнув маркіз. — Очі її холодні, мов сталь, і усмішка — лише тінь колишньої.

Катрін довго терпіла. Вона звикла до дворянських інтриг, до флірту, до порожніх слів. Але зрада — це було інше. Вона здогадувалася, а згодом і дізналася достеменно: Шарль обманював її. Не раз, не двічі. Його пристрасть давно згасла, і залишилися лише порожнеча та звичка. І тоді вона не витримала.

— Іди, Шарлю, — сказала вона, дивлячись йому просто в очі. — Йди до тієї, яка для тебе дорожча за мою гідність.

Граф не відповів. Лише мовчки вийшов — і більше не повернувся.

З того часу Катрін стала іншою. Вона зневажала пиху придворних, їх облудні усмішки, їхні порожні титули. І одного зимового вечора, коли Анна приїхала до маєтку, вони знову сиділи біля каміна — як колись, у юності.

— Я вирішила, — раптом промовила Катрін, вдивляючись у полум’я. — Мені більше не потрібно це життя. Я йду.

— Куди? — здивувалась Анна.

— В море. Я стану піратом.

Анна здригнулася. Вона навіть розсміялася — спершу подумала, що це жарт. Але Катрін була серйозною. Її голос був рівний, без іронії.

— Піратом?! Це безумство! Це небезпечно! Це… це злочин!

— А ще це свобода, Анно. Я купила корабель. Назвала його «Арес».

Принцеса мовчала кілька секунд. Її погляд став тривожним.

— Ти вже все вирішила?

— Так. Але я не можу піти без твоєї згоди. Без твого прощання.

— Ти просиш дозволу, щоб померти? — її голос зламався. — Катрін, це не пригода. Це — смерть. Якщо не від шпаги, то на шибениці.

— Можливо. Але я більше не можу жити в тіні Шарля. Я не можу щодня чути його ім’я, бачити його на балах, з іншими жінками. Я повинна забути. І для цього мені потрібне море.

Анна встала, підійшла до неї і взяла за руки.

— Не йди… будь ласка. Якщо не заради себе, то заради мене. Я не витримаю, якщо тебе втрачу. Ти — моя сестра по духу.

Катрін усміхнулася, але в її усмішці було стільки смутку, що серце Анни стиснулося.

— Я завжди буду з тобою, навіть якщо мене не стане. У твоїх спогадах. У твоєму серці.

У принцеси на очах блищали сльози.

— Якщо це твій шлях… тоді йди. Але знай: я чекатиму тебе. Я щодня молитимуся за тебе.

Вони обнялися. Обидві мовчали. Лише вогонь потріскував у каміні, кидаючи тіні на стіни.

— А може… ти ще передумаєш? — прошепотіла Анна, коли Катрін уже йшла до дверей.

— Я кохаю Шарля. І любитиму до кінця свого життя.

— Не говори так! Ти сильна, ти вмієш володіти шпагою краще за будь-кого! Тебе вчив сам Борро і твій батько – великий капітан, а ти — дочка свого батька!

— Але в морі немає гарантій. Якщо щось станеться — не плач. Просто згадай мене з усмішкою.

І вона пішла. Її постать розчинилася в темряві коридору, як привид минулого життя.