Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Веди свій плуг понад кістками мертвих 📚 - Українською

Читати книгу - "Веди свій плуг понад кістками мертвих"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Веди свій плуг понад кістками мертвих" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 59
Перейти на сторінку:
теж так учинив. Він чимось удавився й був увесь зіщулений, брудний… Це ж наш сусіда, ми не хотіли покидати його на підлозі, як, як… — він підшукував слово.

— …тварину, — допомогла я, підходячи до них ближче; не могла стерпіти, що Чорний Плащ так картає батька. — Він удавився кісткою із забитої Козулі. Помста з могили.

Чорний Плащ зиркнув на мене й звернувся до Матоги:

— Вас можуть звинуватити в тому, що ви заплутуєте слідство. І вас, пані, теж.

— Ти що жартуєш, оце-то так. Наче в мене син не прокурор.

Той вирішив завершити цю незручну розмову.

— Тату, гаразд. Потім вам обом доведеться давати свідчення. Можливо, покійнику зроблять розтин.

Він поплескав Матогу по плечі, і в цьому лагідному жесті помітна була й зверхність, наче син казав: гаразд, старенький, тепер я беру справу до своїх рук.

Потому він зник у домі померлого, а я, не чекаючи, що вони вирішать, пішла додому, змерзла, із захриплим горлом. Годі з мене.

З моїх вікон було видно, як від села під’їжджає снігоочищувальна машина, яку тут усі називали «Білорускою». Завдяки їй надвечір до хати вдалося під’їхати катафалком — довгим, приземкуватим, темним автомобілем із чорними фіранками на вікнах. Але хіба що в один бік. Коли біля четвертої, щойно почало сутеніти, я вийшла на терасу, то помітила здалеку рухому чорну пляму на дорозі — це вусаті чоловіки наполегливо штовхали катафалк із тілом товариша під гору, до вічного спочинку у Віковічному Світлі.

* * *

Зазвичай телевізор працює цілий день, від самого сніданку. Це мене заспокоює. Коли за вікном панує зимова імла, або світанок уже за кілька годин непомітно переходить у Морок, здається, що там немає нічого. Можна дивитися крізь вікно, а шибки відбивають лише кухню, маленький, захаращений центр Усесвіту.

Для цього й потрібен телевізор.

У мене великий вибір програм; антену, схожу на емальовану миску, привіз якось Дизьо. Вона ловить кількадесят каналів, але це забагато. Мені й десятьох задосить. І двох теж. Власне, я дивлюся хіба що прогноз погоди. Розшукала цей канал, щаслива, що можу отримати все, чого потребую, тому навіть пульт десь заподіла.

Від ранку мене супроводжує картина атмосферних фронтів, прегарні абстрактні лінії на мапах, сині й червоні, вони невблаганно наближаються від заходу, з-над Чехії й Німеччини. Несуть повітря, яким щойно дихала Прага, а може, навіть Берлін. Воно прийшло з-над Атлантики, подолало всю Європу, можна сказати, що це морське повітря тут, у горах. Я особливо люблю, коли показують мапи атмосферного тиску, які пояснюють несподівану кволість при вставанні з ліжка або біль у колінах, або ще щось — незрозумілий смуток, який вочевидь має природу атмосферного фронту, примхливої змієвидної лінії в земній атмосфері.

Мене зворушують супутникові фотографії й кривизна Землі. Отже, це правда, що ми живемо на поверхні кулі, виставлені перед усіма планетами, покинуті у величезній порожнечі, у якій після Падіння світло скупчилося в маленькі крихти й розсипалося? Це правда. Нам слід про це щодня нагадувати, бо забувається. Нам здається, що ми вільні, а Бог нам простить. Особисто я так не вважаю. Будь-який учинок, перетворившись на ледь відчутне коливання фотонів, попрямує, зрештою, до Космосу, неначе фільм, який довіку оглядатимуть планети.

Коли я заварюю собі каву, зазвичай передають прогноз погоди для лижників. Демонструють нерівний світ гір, спусків і долин, і вибагливий сніговий покрив — шорстка шкіра Землі лише де-не-де вкрита білими латками. Навесні на місце лижників приходять алергіки, і картина стає барвистою. М’які лінії позначають небезпечну територію. Там, де червоне, природа атакує найдошкульніше. Цілу зиму вона чекала, приспана, щоб зараз напасти на тендітну імунну систему Людини. Колись нас отак зовсім змете. Перед вихідними показують прогноз погоди для водіїв, але їхня присутність зводиться до кількох ліній нечисленних у нас автострад. Такий поділ людей на три групи — лижників, алергіків та водіїв — для мене дуже переконливий. Це хороша й проста типологія. Лижники — це гедоністи. Мчать гірськими схилами. Водії воліють взяти долю у власні руки, хоча від цього часто страждає їхня спина; зрозуміло — життя нелегке. Зате алергіки — повсякчас на великій війні. Я, безсумнівно, алергік.

Мені б ще хотілося мати канал про зірки й планети. «ТВ Космічні впливи». Такі передачі, властиво, теж складалися б із мап, ліній впливів, полів дії різних планет. «Шановні глядачі, над екліптикою починає сходити Марс, увечері він перетне пояс впливу Плутона. Прохання залишити ваші автомобілі в гаражах і на критих стоянках, а також заховати ножі, обережно спускатися до льоху, а доки ця планета проходитиме крізь знак Рака, закликаємо уникати купелі й чимдуж втікати від родинних сварок», — так говорила б худенька, ефемерна телеведуча. Ми дізналися б, чому нині спізнилися потяги, а листоноша загруз у сніговому заметі своїм «Фіатом-чінквеченто», і чому майонез не вдався, а головний біль раптово вщух сам, без таблетки, так само зненацька, як і почався. Довідалися б про час, коли можна почати фарбувати волосся й на коли планувати шлюб.

Увечері я спостерігаю за Венерою, ретельно стежу за змінами, що відбуваються із цією прекрасною Панною. Я люблю її як Вечірню Зорю, котра з’являється немовби нізвідки, наче внаслідок чарів, і опускається вниз за Сонцем. Іскра вічного світла. Саме в Сутінках відбуваються найцікавіші речі, бо тоді зникають несуттєві відмінності. Я могла б жити у вічних Сутінках.

4. 999 смертей

Не ждіть, що хтось повірить вам,

Не вірячи своїм очам.

Бо якби Сонце сумнів мало,

Воно б із Неба не сіяло.

Голову козулі я поховала наступного дня на моєму кладовищі біля хати. Поклала до ямки в землі майже все, що взяла з дому Великої Ступні. Пакет, на якому залишилися плями крові, повісила на гілці сливи, як пам’ятку. До нього відразу нападав сніг, а нічний мороз перетворив його на кригу. Я довго увихалася, щоб викопати таку яму в мерзлій кам’янистій землі. Сльози застигали на моїх щоках.

На могилці, як зазвичай, поклала камінь. На моєму кладовищі вже чимало схожих надгробків. Тут лежали: такий собі старий Кіт, чий зотлілий труп я знайшла в льоху, коли купила цей будинок, і Кішка, напівдика, що померла після пологів разом зі своїми Малими. Лис, якого вбили лісоруби, переконуючи, що він був скажений, кілька Кротів і Козуля, що її минулої зими загризли Собаки. Це лише деякі Тварини. Тих, яких знаходила в лісі мертвих, у пастках Великої Ступні, я лише переносила на інше місце, аби ними принаймні хтось поживився.

З

1 ... 9 10 11 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Веди свій плуг понад кістками мертвих», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Веди свій плуг понад кістками мертвих"