Читати книгу - "Щоденник Лоли"

Якщо ти читаєш цей щоденник, нікому про це не кажи!

Ніхто й ніколи не має права читати цей щоденник, окрім мене. Якщо сталося таке прикре непорозуміння, і твої руки якогось дива тримають цей зошит, негайно поклади на місце. Зроби вигляд, що цього ніколи не було! Забудь, що ти взагалі знаєш про існування цього щоденника. Я не жартую.

Якщо цей щоденник загубився або його викрали, і тепер він у тебе, поверни його мені, будь ласка, ось номер: +38 777 000 00 00 Я передумала, напиши мені в приват, ну, ти знаєш куди.

І сподіваюся, ти не вирішиш його читати.

Бо інакше Я ТЕБЕ ЗНИЩУ!

Слово Лоли.

Привіт. Коротше, я трохи забрехалася. Це капець як легко — навішати всім про багатенького таточка. Досить бурхливої уяви та сотень люксових френдів в інстаграмі та ютубі.

Навіть Паша, здається, майже повірив. Майже. Бо він надто добре мене знає, щоб вірити в таку маячню.

Паша єдиний, хто в курсі про мої справжні «справи». Про бабусю, малих і комуналку. І про маму... Не пам'ятаю, щоб я розповідала йому про батька — може, щось таке спочатку вигадувала. Але це ж ПАША! Часом здається, начебто його очі бачать мене на три метри вглиб. Може, він має якісь надприродні здібності, але мовчить. Що ж, усі мають право на таємниці. Навіть Паша. Навіть від мене.

Я йому, наприклад, досі не зізналася, що знаю про його записку на 14 лютого рік тому. Блін, реально мені щоразу соромно, як про це згадую. Легше було вдати, ніби нічого не бачила, ніж сказати, що я втюхалася в Едіка з 11-Г. «Г»!!! Ти собі можеш таке уявити? Це тепер я розумію, що він тупий, як дитячі ножиці, але тоді… краще про це не згадувати! І про мій любовний лист для нього. Добре, що я не підписалася повним іменем, а тільки поставила «Л». Тепер я сумніваюся, що він узагалі його прочитав. Може, він і почерку мого не розібрав? Хоча читати до 11 класу мав би навчитися. Хіба що його багата мамуся й за це носить хабарі завучці… До речі, тепер ми називаємо її «Дарина». Ми ж тепер старшокласники, можна.

Взагалі старшокласникам купу всього можна. Наприклад:

1. Сидіти за першою партою навіть якщо ти не зубрилка і не очкаричка.

2. Запізнюватися не більш ніж на 5 хв на урок без запису в щоденник.

3. Відпрошуватися в медсестри з фізри через місячні, тільки не дуже часто. І не тоді, коли нормативи.

4. Списувати ДЗ (домашні завдання) на перерві при всіх.

5. Не вчити віршів напам'ять, буе-е-е-е-е-е.

6. Сперечатися з учителями. Тобі що завгодно пробачать, якщо скажеш магічну фразу «маю свою думку».

7. Не здавати телефон на початку уроків, а просто ставити на вібро. Якщо не контрольна, його можна навіть тримати на парті (під підручником), але стежити, щоб це не дратувало вчителів.

8. Не показувати своїх речей учителям, навіть якщо вони агресивно вимагають. Магічна фраза: «Це мої особисті речі! Не маєте права!».

9. Ходити на дискотеки для старшокласників.

1О. Зустрічатися з хлопцями не-таємно!

11. Цілуватися й обійматися в коридорах.

12. Носити які хочеш сумки або наплічники.

13. Носити одяг, крізь який тро-о-шечки просвічується білизна. Тут важливий нюанс: не дратувати навмисне вчителів.

14. ***Моє улюблене право!*** Носити взуття на підборах. Супер право! Цілу вічність у школі ми були приречені на пласке взуття, і тепер — свобода! Найкраще право у світі :)

15. Залишати змінний одяг у шафці в класі, якщо він не смердить. Це дуже неоднозначне право! Особисто я за те, щоб усі забирали свій одяг додому і щоразу після фізри ретельно прали.

16. Виділяти в зошиті маркером. Одного кольору. Але я ще не перевіряла, треба уточнити. Можливо, це працюватиме не на всіх уроках.

17. Набирати твори на компі. Алілуя!

18. Я ще не певна, треба уточнити, чи можна не відпрошуватися в туалет. Кажуть, що є варіант спокійно встати та вийти, якщо припекло. Але невідомо, чи ці технології вже дійшли до нашої задрипаної відсталої школи. Тобто її адміністрації (тут я маю на увазі передусім Дарину, ясна річ, а не І. С. — Ігоря Сергійовича, директора, бо він кльовий).

19. Список неповний, оскільки рік ще тільки почався. Доповнюватиму його впродовж року.

Пізніше.

Так ось. Я розтринділа всім, що татусь возив мене на літо в Туреччину. П’ятизірковий готель і все таке. «Позичила» істо­рію в Скалочки з інстаграму, думаю, вона не буде проти. От у кого справді багаті предки, то це в неї. Хоча Туреччина — це, здається, уже дуже дешево. Недаремно ж Скалочка весь час бідкалася, що цього року так усе погано, усе погано, що аж мусили летіти в Анталію. Капе-е-е-е-ець. От дурепа. Дехто взагалі нікуди цього року не їздив і не ниє у блозі.

Взагалі я придумала круту штуку з цими фотками. (Хто б мені, звісно, повірив, якби не було фоток?) Роздрукувала на А4 кілька пейзажів, сходила на пару коктейлів і сфоткала на їхньому тлі то новий педикюр, то селфі так, щоб пейзаж було ледь розгледіти. Фільтри, похід із малими в аквапарк — і от, у мене повний інстаграм фоток із відпочинку. Класно відпочила, сама ледь не повірила. Ага, ще треба було «фотку з ілюмінатора».

Але правило таке:

· фотка ніг (краще з педикюром) на тлі моря (або басейну) і пальм;

· фотка коктейлю з журналом, може, якийсь десерт, може, книжка,