Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щоденник Лоли 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Лоли"

404
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник Лоли" автора Ольга Купріян. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 49
Перейти на сторінку:
якщо обкладинка підходить по кольору;

· селфі в купальнику чи в рушнику на тлі пляжного лежака;

· фото з ілюмінатора, але без нього можна обійтися: мовляв, так часто літаю, що вже такої попси не фоткаю.

Я вивчила всі інстаграми, які цього року літали в Туреччину. Я можу всім усе радити. Я точно в темі. Можу навіть писати блоги про «Як дорого відпочити в Анталії» і «Як бюджетно відпочити в Анталії». Шкода, не вийде зняти відос. Ну, бо я ще не придумала, як це зробити без Анталії…


Пізно ввечері:

До речі, я знаю слово «бюджетно». Ясно, що з економіки цього року в мене все має бути зашибісь, бо я суперкрута в усьому, що стосується бюджету однієї окремо взятої сім'ї. Ніхто в класі, мабуть, і слова такого не знає. Хіба їм треба щось рахувати? Їхні кишенькові видаються їм незалежно від того, чи ворушать вони зранку пальцями на ногах.

Я, бляха, задовбалася вже від цього слова й від цих тупорилих безплатних програмок андроїда. У них вічно щось обмежено з функціоналом або вони вічно злітають у той момент, коли намагаєшся порахувати, куди поділися гроші або де взяти кілька сотень на аквапарк.

А Паша сьогодні знову пригостив мене морозивом. Я спробувала не думати про той ганебний лист. Може, в нього вже все пройшло і ми тільки друзі? Хоча ні, я ж бачу, що не пройшло. Більше того: я нізащо не дозволю, щоб це пройшло.


2 вересня

Привіт. Я щось не знаю, як іще починають вести щоденники. Від слів «любий щоденнику» мені хочеться блювонути. Ще б обмалювати все сердечками — і торба! Так що, дорогенький, пробач. Будеш просто «ти». Припустимо, що ти мій уявний друг. Писатиму сюди те, що не зможу розповісти ні Наті, ні Асьці, ні тим паче Паші.

Спершу думала завести якийсь типу блог у фейсбуці чи де ще їх ведуть? Нічого не знаю про те, як ведуть «писані» блоги. Як завести 30 тисяч фоловерів у ютубі й інстаграмі — то запросто. А тут… Створила акаунт, написала перший пост — і не можу. Не той формат. Ділитися чимось секретним я не вмію. А влог у мене вже є. І він явно не для того, щоб світити рожевими трусами своєї душі. Ха! Уже виходить.

Все, біжу. Втомилася писати. Треба якось натренуватися, чи що? Блін, а якщо від писання ручкою в мене всі пальці вкриються мозолями? Капе-е-е-ець. Треба писати в рукавич­ках. І ду-у-у-же малими дозами. (Задовбешся ставити дефіси. Все-таки зручніше писати на компі.)


Пізніше.

Ця дурепа Оля, медсестра, виписала мені направлення до терапевта. Блін, і чому не можна купити снодійне прямо в аптеці? По рецепту тільки. Наче хтось збирається його пити просто так.

Звісно, я збрехала їй, чого не сплю. Сказала, що хвилююся через навчання і влог. Не певна, що вона мені повірила. Подивилася так, наче я наркотиків прошу. Ото ще! Ходила б я до сестрички по наркоту... Знаю місця. Але не актуально. А якщо треба буде, піду до Дімона з 4 поверху. Він точно нарик, я гуглила ознаки.

Дімон із 4 поверху нарик, бо:

— в нього вічно розширені зіниці;

— ‎він десь в ульоті щоразу, як я його бачу;

— ‎баба Свєта з першого поверху каже, що він ніде не працює, але вічно має якийсь двіж у квартирі.

Якби можна було викликати поліцію і вона б просто так приїжджала, я б викликала її щотижня. Вони вічно оруть (чути в туалеті) і навіть, здається, б'ються.

Якось Дімон сидів на сходах бухий і побитий. Я забрала Вадика і ми йшли перекусити додому, а там Дімон. Вадик схопив мою руку й заховався мені за спину. Він зав­жди так робить, коли бачить Дімона і його наркодружбанів. Ми не могли обійти Дімона, і я теж злякалася. Ще й дуже бридко, фу. А потім згадала, що тепер старша, а Вадик малий. І зробила, як вчила мама: набрала повні груди повітря, уявила, що переді мною великий дохлий тарган. Треба втиснутися в стіну й обійти його. От і все.

Я розказала Вадику про «метод таргана». Він розсміявся, але попросив не казати Іллі та Єві. Мені здається, він досі хоче, щоб мама була тільки його спогадом. Егоїст малий. Але як я його розумію! Мабуть, саме тому найбільше люблю його.

Так ось, я не сказала Олі, що не сплю через маму. Її немає вже більш як півроку (бабусині ритуали не дають забути), а я досі не вірю.


4 вересня

Хело. Виявляється, я вже майже забула, як писати руками. Коли ми востаннє так писали щось, крім контрольних і тестів? Навіть твори вже всі приносять роздруковані. Ще дуже бісить, що не можна прислати мейлом. Вічно мушу просити когось роздрукувати. А купувати принтер тільки для того, щоб потішити училок, — не про мене. І так є на що витрачатися.

Оля-медсестра напрягає. Каже, що мої кола під очима видно навіть під тоналкою. І що я п’ю забагато кави «як для дитини». Про те, що я вже не дитина, я не сказала їй, тільки подумала. Але сподіваюся, вона здогадалася, зазирнувши в очі так, наче вона мені мама.

Ненавиджу, коли хтось так дивиться. Мені тоді хочеться відвернутися, щоб ніхто не помітив, як важко буває стримувати сльози. Саме тому я не ходжу до Паші в гості. Його мама все знає. Його мама… вона майже як моя. Тільки вона — його. Часом мені здається, наче вона хоче мене обійняти (коли ми перетинаємося ненадовго в садочку). Я тоді вдаю, що мені дуже треба бігти. Хоч насправді не треба, бо я все одно спізнююся.

Щоразу, як хтось поривається мене обійняти, я півдня никаюся. І весь час брешу. Що треба бігти або щось потрапило в око, що алергія на все на світі, у школі терміновий карантин, забула вдома проїзний на тролейбус, що все гаразд.

...Іще Оля застукала мене за енергетиком. І з цигаркою. Викликала «на килимок». Погрожувала, що скаже батькам. Коза! Наче вона щось знає про них.

Як я втомилася від них усіх — Олі, Ігоря Сергійовича, Дарини. Одні лізуть у душу, інші лякають батьками. Як би мені хотілося, щоб мої тато й мама прийшли в школу й усім там наваляли! Навіть мама пришелепкуватої Оксани вічно приходить розбиратися. А я все сама.

Не знаю, скільки зможу їх усіх дурити. Мама у відрядженні, тато на роботі, бабуся погано ходить... Хоч останнє правда,

1 2 3 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Лоли», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Лоли"