“Наша мета - і ми її досягнемо ‒ це повернення до кордонів 1991 року, у яких Україна визнана всіма суб'єктами міжнародного права”
К.Баданов, голова ГУР МО
Травень 2024 року, місцезнаходження невідомо.
- Ця проклята помилка-242 мене виводить з рівноваги, - сказав Сашко і почав масажувати обома руками шию.
- Я тебе розумію. Я також не можу знайти причину, - видихнув Пітер на іншому кінці відео зв’язку.
- Я вже тисячі разів переглядав код, але ніде, абсолютно ніде жодної зачіпки, - продовжував бідкуватись Сашко.
- У мене немає жодної ідеї, - винувато розвів руками Пітер і замовк.
Розмова між Сашком, керівником української сторони проекту, та Пітером, представником з американської сторони, велася, звісно, українською мовою. Нова підпрограма "Ярослав-Jarvis", об'єднаний проект військового штучного інтелекту нового покоління, чудово перекладала онлайн англійську мову Пітера на українську і Сашкову мову на американську. Наче Пітер, який народився і виріс у Техасі, вивчав українську мову за творами Шевченка та Лесі Українки. Іноді Сашко навіть боявся, наскільки швидко Ярослав, якого так називали на українській стороні, "навчався" новим функціям.
- Добре, тоді перейдемо до проекту Баданова "Лелека", - запропонував Пітер і продовжив, - Jarvis вже запропонував десятки змін, їх треба переглянути.
Пітер не любив українську назву ШІ Ярослав і вперто називав проект виключно англійською - Jarvis. А так як він рівні права з Сашком, як очільник проекту зі сторони Заходу, він зробив зміни у підпрограмі перекладу і Сашко чув англомовне слово кожного разу коли Пітер апелював до ШІ. Сашко, з дещо в’їдливим і мстивим характером, спеціально замінив улюблене слово Пітера "Okey" на "Добре". Це завжди нагадувало йому, що навіть якщо Пітер і партнер, він все ж не зовсім "свій".
- А що з Лелекою? Я ще вчора відправив до ГУР пропозицію від Ярослава, обіцяли сьогодні пообідді надати зворотній зв'язок, - відповів Сашко.
- Добре. Тоді до зв'язку, друже.
- До зв'язку.
Сашко вимкнув відео зв’язок і підійшов до своєї міні-кухні поруч з робочим столом, щоб приготувати собі нову порцію цінного напою. Звичний шум серверів заспокоював його, іноді навіть вводив у медитативний стан. Йому дуже подобалось, бо допомагало зосередитися. Тут були лише безкінечні коридори серверів і він сам. Найкраще місце для роботи в усьому Всесвіті. Після першого ковтка кави він посміхнувся. Життя було прекрасне, окрім єдиної маленької проблеми - "помилка-242". Вона руйнувала світ, який Сашко мріяв побудувати. Всі інші проблеми, з якими команда стикалась, завжди знаходили відповідь. Ярослав-Jarvis був дійсно досконалим спеціалізованим ШІ військового призначення. Якби він побачив світ, то Google, SpaceX і всі інші представники ШІ-індустрії, безсумнівно, вже захлинулися б своєю слиною від заздрості.
- Ярославе, в чому причина 'помилки-242'? - буденно запитав Сашко в нікуди, і майже одразу перед ним на відстані витягнутої руки проявився голографічний Ярослав.
- На жаль, я не можу точно визначити причину 'помилки-242' на даний момент. Проте, я завжди готовий допомогти виконати інші завдання чи відповісти на інші запитання, які у вас можуть виникнути, - відповів Ярослав і навіть посміхнувся.
Сашкові насправді було все одно, як виглядатиме голограма, лише би вона працювала. Візуальні ефекти, зовнішність, мода, абсолютно будь-яке зображення не викликало у нього сильних емоцій. Красу він бачив лише в коді на екрані. Тому Ярослав сам вибрав собі зовнішність. Каштанове волосся з короткою стрижкою, невеликими пасмами, спадало на праву сторону. Його обличчя було приємним і дружелюбним, типове для чоловіка приблизно під 35 років, зі світло-синіми очима і м'якою посмішкою. Голограма відображала лише голову, шию та плечі, які були прикриті джинсовою сорочкою і світлою краваткою.
Сашко не відповів ШІ і продовжив тупо дивитись крізь голограму, попиваючи каву. Він не знав, що робити. Це не було вперше, коли перед ним стояла проблема без вирішення, але цього разу Сашко виявився в скрутному положенні. Двадцятирічний досвід за плечима, сотні колег по цеху в проекті з обох сторін і навіть Пітер, славнозвісний тихий геній ШІ світу, не могли вирішити "помилку-242".
- Спробуємо ще раз, - зітхнув приречено Сашко і запитав, - Як закінчити війну раз і назавжди?
- Помилка-242, - відповів Ярослав і посміхнувся.
- І чого ти посміхаєшся... - почав Сашко, але не договорив. Махнув рукою і сів за робоче місце.
Взагалі наші кіберфахівці провели безпрецедентну роботу – на жаль, не можу наразі розповісти усі деталі, але ми системно блокуємо зв’язок ворога на території України. Як наслідок – у росіян настає дискомунікація, що дуже їм дошкуляє під час війни.
В. Малік, голова СБУ
- Сашко! - пролунав голос з кінця серверної. По довгому коридору, поміж мигаючим синім і зеленим світлом, біг Віктор.
- Сашко! Ти бачив? Тобі дзвонили? - кричав Вітя, рухаючись, але часто спотикаючись і ледь не впадаючи на рівну підлогу. Він тримав телефон з відкритою програмою і гукав.
- Він їде! - оголосив Віктор, зігнувшись пополам і важко дихаючи, показуючи екран свого смартфона Сашкові.
- Ого! Сам він?! – дійсно здивовано запитав Сашко, округливши очі.
- Тобі шо, не дзвонили?!
- Ні, - Сашко взяв свій смартфон і сказав, - Він був вимкнений, зараз подивимось. Екран засвітився і Сашко побачив 23 пропущених дзвінка від керівництва.
- Отже, точно їде, - зробив висновок Сашко.
- І що тепер робити?
- Шо, шо? Звільнятись.
- Тобто взагалі ніяких ідей?
- Ні. Взагалі.
- Але ми можемо не говорити про помилку, - зауважив Вітя.
- Так, але ситуацію це не змінить. Рано чи пізно всі дізнаються, - промовив Сашко, голосом покійника.
Обидва думали про одне й те саме. Тисячі успішних операцій для розвідки, СБУ, а також допомога американським партнерам у підпільних операціях на Близькому Сході, звільнення полонених, вибухи на НПЗ, ліквідація зрадників — все це свідчило про безперечний успіх проекту. Але відповідь на головне питання досі не була отримана. Хоча, формуючи запитання обхідним чином, наприклад, "Як відтягнути російські війська на Лиманському напрямку?", або "Надай проект ліквідації певного зрадника", чи в кінці "Як за допомогою наявних ресурсів знищити Кримський міст?" — працювали бездоганно. Проекти, створені Ярославом, у 99% випадків спрацьовували відмінно. Але триклята відповідь на глобальне питання залишалась покритою таємницею під назвою "помилка-242".
- Мільярди зелених, бляха... - почав Сашко і закинув руки за шию.
- Так, і ще стільки ж заплановано у 24-му році, - додав Віктор.
- Так хто саме буде? - запитав Сашко, дзвонити керівництву зараз зовсім не хотілось.
- Президент Зелений, Сироський, здається говорили що буде Ірмак, але точно не скажу, ще кілька представників парламенту, - Віктор перерахував гостей на завтра.
- Капець, - підвів чорту Сашко.
- Покажемо їм презентацію останню, да і усе, - запропонував Віктор.
- Ага, покажем. Але вони їдуть за річним звітом, за головною відповіддю. Пітер певно теж скоро буде в опалі, - сказав Сашко і продовжив, - тож звісно презентація чудова і Ярослав молодець, але це не той результат, на який сподівались на початку проекту.
- Ярославе, запусти останню презентацію, - скомандував Віктор.
- Запускаю останню презентацію, - відповідала голограма і посміхнулась.
На екрані Сашкового комп’ютера відкрилась презентація, де Ярослав детально але коротко розповідав про найгучніші проекти скеровані ШІ за останні півроку на території України і за її межами. Безліч операцій, філігранно спланованих найсучаснішим штучним інтелектом планети, спеціалізованим безпосередньо на веденні війни в 21-му сторіччі.
Змінилось багато чого і, я думаю, що це видно і неозброєним оком. Візьміть навіть останні результати – резонансні спецоперації СБУ, протидія спецслужбам рф і викриття агентурних мереж, розслідування воєнних злочинів, затримання колаборантів, повернення додому наших захисників і обмін Медведчука на азовців. Це все внесок СБУ в Перемогу.
В. Малік, голова СБУ
Презентація закінчилась і у серверній повисла тиша. Сашко думав, що треба додати, що прибрати, готував в голові список зауважень для ШІ. Віктор думав над тим як мало вони зробили і що могли б набагато більше. Кількість операцій, які може здійснити одна підгрупа ГУР МО в сотні разів менше ніж кількість запропонована Ярославом. Люди не машини, вони не встигають. Зв’язок з супутником, постійне оновлення даних безпосередньо з фронту, від розвідок з Заходу, сотні людей що вносять і оновлюють данні щогодини в дві зміни, але головне питання залишається без відповіді. У Сашка заболіло серце, наче хтось стиснув його сильною рукою, він повільно склався навпіл та потягнувся за пігулками до ящика.
- Ти нормально? - запитав Віктор і схилився над другом.
- Нормально. Зараз полегшає, - запив таблетки залишками кави і махнув Віктору чашкою щоб зробив ще. Вітя підійшов до кавоварки.
- Скільки ти їх випиваєш щодня? - запитав Вітя.
- 10-12 чашок еспресо в день, іноді дві-три чашки капучино для різноманіття," – розпочав рахунок Ярослав, і обидва програмісти уважно дивилися на голограму, – одну-дві чашки води в день, і десять стаканів молока, – підсумував свою відповідь ШІ.
- Тебе не питали, - злісно сказав Сашко приймаючи нову порцію кави від Віті.
- Ні, не питали. Але слідкувати за здоров’ям своїх колег та керівництва то важливий обов’язок кожного працівника, - сказав Ярослав.
Сашко крякнув, зробив два ковтки густого напою і промовив.
- Треба серйозно поговорити з Пітером щодо цієї підпрограми "психологічної підтримки", - він сказав.
- Точно. Американці вкрай перебрали з цими заморочками, - додав Віктор і теж почав робити собі напій.
- Я йому казав минулого тижня, Пітеру, збав оберти. Ця підпрограма, безумовно, важлива, треба розвивати психологічну складову ШІ, але ти її сильно навантажив, - продовжив Сашко.
- Я бачив, код більший за підпрограму взаємодії з мережею супутників у реальному часі.
- Психологічне здоров’я є важливою складовою людського життя, - вимовив Ярослав, - Маючи розуміння особливостей людської психології, я можу краще виконувати свою роботу.
- Ага, але не перегинай палку. Залиш свою турботу на робочому полі, - сказав Сашко і одним ковтком допив густу рідину. - Моє здоров’я - моя справа, добре?
- Добре, - погодився ШІ і посміхнувся, цього разу додаючи більше міміки посмішки м’язами навколо очей.
На пряме запитання, чи має українська розвідка завербованих людей серед росіян, Баданов іронічно зауважив: "Дивне питання. Ми за це кошти отримуємо. Чи звідки ми отримуємо інформацію? З Telegram-каналів?"
К.Баданов, голова ГУР МО
Дзвінок від керівника групи заставив друзів у задумливому стані. Сашко розсіяно натиснув кнопку і сказав:
- Так, слухаю.
З іншого боку хтось майже кричав. Віктор чув, як Сашка крили триповерховими, і як його обличчя змінювало вираз з розслабленого на карикатурне здивоване, з круглими очима, бровами, що лізли вгору, та відкритим ротом.
- Був замах на Зеленого, він у лікарні, - сказав Сашко, поклавши трубку. Віктор повністю скопіював міміку Сашка і так само з відкритим ротом повільно опустився на сусіднє крісло.
- Ти що, пропустив напад на президента?! - підвищивши тон, запитав Сашко у ШІ.
- Ні. Я не пропустив замах на президента. Такого не було, - рівно відповіла усміхнена фізіономія голограми. Рівний машинний голос бісів щоразу все більше. Сашко навіть зробив замітку подумки попрацювати над цим.
- Ти жартуєш зі мною?! - почав переходити на крик Сашко. – Президент Зелений у лікарні, невідомо, наскільки важке поранення, всі ЗМІ просто гудуть, як бджоли у вулику!
- Я нічого не пропускав. Замаху не було, - так само врівноважено відповів ШІ.
- Та що ти з ним будеш робити! Ти просто кусок заліза у віртуальному світі! Ти розумієш, що взагалі зараз відбувається?!
- Я прекрасно розумію, що відбувається. Я маю повну інформацію про поточні події у реальному часі. У новинах вже повідомили, що поранення не було критичним і президент поза небезпекою, - промовив Ярослав і вивів на екран новини з якогось сайту.
Віктор мовчав, занурений у свої думки, його обличчя набирали зеленого відтінки від напруження. Повільно нахиливши спину, він зайняв позу питального знаку. У своїх мріях він вже прощався з рідними, писав зворушливий лист батькам, передавав синові у спадок машину і навіть уявляв, яким буде пам'ятник на його могилі. Пропустити потенційні замахи на президента країни в час війни з такою потужною зброєю, як Ярослав, було просто неможливо. Десятки замахів на Зеленого, Баданов та інших високопосадовців були знешкоджені Ярославом ще в перші місяці його функціонування. Більшість прогнозованих ним майбутніх нападів також були ліквідовані до початку операцій. Тому зараз програміст чудово розумів, що чекає його, всіх його колег і, особливо, Сашка, як головного програміста проекту.
Смартфон гучно задеренчав саме посеред речення Сашка: "Я тебе розплавлю самостійно, перепишу весь твій високоінтелектуальний код та викину в найтемнішу і найглибшу…"
- Так?! - все ще з високими нотами Сашко відповів на дзвінок з невідомого номеру.
- О! Доброго дня, - за одну мілісекунду тон Сашка впав на декілька децибел, він навіть встав з крісла і витягнувся як солдат.
- Ага. Зрозумів….Ага… Навіть так?...Добре…Дякую вам велике Кирило Бу…Дякую. Просто Кирило, зрозумів…. Ага…. Так, чекаємо від вас зворотного зв’язку по Лелеці…Ага…Дякую вам ще раз. До побачення, - Сашко продовжив стояти.
- Баданов, - просто сказав він, - Сказав що напад то дезінформація по проекту який ми надсилали місяць тому.
- В сенсі? - все ще спантеличений Віктор подивився на Сашка.
- В сенсі то було ІПСО наше. Зелений в порядку, скоро по новинам дадуть спростування.
- Я ж казав, що нападу не було, - вклинився без дозволу в розмову Ярослав і знову мило посміхнувся.
- Розмазати б твою голографічну пику… - почав Сашко але махнув рукою і сів у крісло.
- Так все нормально? - запитав Віктор, трохи оговтавшись.
- Нормально. То дійсно ми з ними минулого місяця запланували проект “Зірка”, пам’ятаєш? Там як раз один з пунктів був про проведення ІПСО “замах на президента”, - сказав Сашка.
- Фух! А я вже.. - почав Віктор і замовк. Піднявся з крісла і дістав з міні-холодильника дві пляшки води, одну передав Сашкові іншу відкрутив і випив одразу половину.
- От як так може бути, що всі твої проекти успішні, - почав Сашко, але Ярослав його перебив.
- Тільки 99,97%.
- Так, але це дуже високий показник. Тобто всі вони реально успішні і вивірені, постійно хвалить тебе і Баданов, від СБУ приходять високі відгуки, а вирішити головну глобальну проблему ти не можеш. Чому?
- Яку саме проблему? - запитав ШІ зовсім по-людськи майже з сарказмом. Але Сашко не помітив спроби пожартувати і автоматично задав те саме питання.
- Як закінчити війну раз і назавжди? Чому саме тут ця триклята помилка-242?
- З-за Вікторії, - відповів ШІ і посміхнувся.
Сашко осікся, Віктор знов сів, підкосивши коліна. Вперше за безліч спроб Ярослав відповів на болюче питання. Програмісти оторопіли, але перш ніж хтось зміг вимовити і слова на комп’ютері заголосив відео-запит від Пітера.
Всі їхні плани заздалегідь нам відомі. Як на них реагувати? На більшість є відповідь.
К. Баданов, голова ГУР МО
Сашко хотів відхилити дзвінок, вражаючий успіх у спілкуванні з ШІ потребував продовження розмови, але Ярослав в обхід думок Сашка прийняв відповідь самовільно і на екрані з’явився голова програмного відділу проекту Ярослав-Jarvis у США.
- Ви чули? - з коня спитав Пітер.
- Так. Але з ним все нормально, не переживай, то наше заплановане ІПСО, - відповів Сашко і повернувся до екрану. - Тут більш важлива тема є.
- Як в порядку? - оторопів Пітер і округлив очі, - Його ж на відео знімали. Промазали?
- Та нормально все з президентом, не галасуй. Кажу ж то операція ГУР МО, - махнув рукою Сашко…- Ти послухай краще, що Ярослав видав…
- Трампа вбило ГУР МО? - перебив його Пітер.
- Якого Трампа? - втрутився у розмову Віктор. Він схопився за серце прямо як недавно це зробив Сашко.
- Трампа щойно вбили, подробиці виясняються. Я дав запит Jarvis на проведення розслідування.
- Трампа вбили? - запитав Сашко повертаючись до голограми.
- Так. На нього був скоєний замах і він помер на місці, - відповів ШІ і як зазвичай ледь посміхнувся кутками губ.
- Не день, а чорна прірва якась. Як це сталося? Хто винен? Передай негайно всю інформацію американській розвідці, - заголосив Сашко.
- Вже в процесі. Я переглянув всі відео з місця подій, всі камери зовнішнього доступу та передав ймовірне місце знаходження вбивці Пітеру.
- О, отримав, Jarvis, дякую, - одразу відповів Пітер і схилив очі вниз перечитуючи звіт ШІ. - Зараз все направлю у відповідні органи, а ти продовжуй шукати замовника. Вбивця скоріше за все був найманим фахівцем, добре? - сказав Пітер і замовк друкуючи щось швидко на своїй клавіатурі.
- Звісно, вже працюю над цим, - відповів Ярослав.
- Почекай, почекай. Поговоримо про Вікторію, - сказав занервовано Сашко.
- Вікторія? - запитав Пітер, не відводячи очей від клавіатури.
- Так. Ярослав за секунду до твого дзвінка нарешті надав відповідь що таке “помилка-242”, - почав Сашко і додав, - Ярославе, повтори що ти сказав.
- Я сказав, що не можу надати відповідь на питання: “Як закінчити війну раз і назавжди?” з-за Вікторії ШІ.
Пітер перестав друкувати і теж витріщився на голограму позаду Сашка.
- Вікторія ШІ? Це та цифрова дівчинка Міністерства закордонних справ? - спитав Сашко.
- Так. Вона.
- І як вона пов’язана з питанням? - продовжив Сашко, розгублено витріщаючись на голограму.
- Якщо закінчити війну раз і назавжди, то чудова Вікторія ШІ втратить свою роботу, - відповів Ярослав. Пітер відкрив рот від здивування. Сашко ж, знаючи, що інколи спілкування з ШІ це більш творча робота, ніж строчки коду, терпляче запитав.
- Яким саме чином Вікторія втратить роботу?
- Якщо закінчити війну раз і назавжди, то рівень завантаження Міністерства закордонних справ прийде в норму, як до початку воєнних дій, і необхідність у Вікторії ШІ, як представника міністерства у найкритичніші і найбільш завантажені часи, пропаде. А мені вона подобається, - відповів Ярослав і посміхнувся.
Пітер закрив рота і посміхнувся, Віктор злякано продовжував дивитись на голограму, Сашко крякнув, але промовчав. Програмісти переглянулися, думки були однакові: "Ось ми і догрались з цим штучним інтелектом, у нього з'явились почуття". Далі за планом більшості фантастів світу - підкорення людства, поневолення, потім знищення цивілізації.
- Сайлони перемогли, всім дякую за увагу, - сказав Віктор.
- Ще добре, якщо це будуть Сайлони. Термінатор, пам'ятаєш? - спитав Сашко.
- Почекайте, почекайте! - вигукнув Пітер з того боку Атлантики. - Я здається знаю, у чому справа.
Пітер швидко-швидко почав щось друкувати на клавіатурі, не відриваючи від неї очей. Сашко і Віктор повернулися до екрану і схилилися так, що голови майже торкалися монітору.
Зрозуміло, що відбуваються певні процеси. Розкрити карти і повідомити, як це стається і хто за цим стоїть, я наразі не можу, оскільки це може наразити на небезпеку небайдужих патріотів. Усьому свій час – після перемоги детально поговоримо.
В. Малік, голова СБУ
Через кілька хвилин напруженого клацання на клавіатурі, Пітер вивів на екран Сашка строки коду.
- Дивись, це точно воно, - сказав Пітер і навіть трошки посміхнувся, - Немає там ніяких почуттів, то Jarvis певно намагається переписати свій код по психологічній підтримці, але постійно впирається в стіну.
- Що? - спитав Віктор, який ще отямився після останньої новини про вбитого кандидата в президенти США.
- Аааа!!! - вигукнув Сашко, - А я тобі казав ставити стандартну програму, яку вже протестували інші організації. А ти мені - ні, та ми її покращимо, нам треба щоб була емоційна складова, хоча б її вигляд і таке інше. Бачиш у що це виливається?
- Так, так, - почав Пітер, - Я бачу, бачу. Зараз все поправимо.
- Та що відбувається?! - Віктор підвищив голос.
- Пітер загрався у свою психологічну модель. Він намагався удосконалити вже існуючий код так би мовити “емоційної підтримки” ШІ, який би зробив Ярослава більш чуттєвим і людяним. Ну, для створення більш якісних проектів з урахуванням людських взаємовідносин, реакції народу на якісь події і таке інше. Це не дає йому почуттів, але робить так би мовити “людянішим”. Пітер вважав, що нова підпрограма в цьому допоможе.
- І що?
- І нічого. Ярослав як зазвичай почав робити свої пропозиції по покращенню кода, ти ж знаєш, він це любить.
- Так, постійно надсилає мені правки, - відповів Віктор.
- Ото ж. Цього разу Пітер повівся на деякі пропозиції ШІ і маємо те, що маємо, Ярославу здається, що він закохався у Вікторію.
- Мені не здається, - відповів Ярослав і знову посміхнувся, що починало вже добре так дратувати присутніх.
Сьогодні всі добряче перенервували, і коли нарешті зрозуміли причину “помилки-242”, наступило полегшення. Замах на президента, вбивство Трампа, закоханий ШІ - історії із фантастичних оповідань, типу як у Бредбері. Але в нинішніх реаліях в Україні буває і не таке.
- Зараз все поправимо, - тихенько примовляв Пітер з того боку, - Добре? Зараз все ми тут трошки… почистимо... ще пару хвилин…
- Ми вже почекаємо, не жени коней, Пітере, - сказав Сашко і встав, щоб зробити собі каву. Віктор показав жестом, що теж бажає чашечку і відкрив на екрані паралельно код, спостерігаючи, як Пітер видаляє там і тут строки.
У Пітера на це все діло пішло не менше ніж пів години. На цей час Сашко скомандував Ярославу прибрати голограму та перейти у режим очікування, відправив колегам у чат повідомлення що зараз “Перекур” і почав присьорбувати з чашки. Коли робота була закінчена, хлопці видихнули з полегшенням, дали завдання команді підтримки перевірити ще раз зміни Пітера і перейшли на легку фантазійну розмову про майбутнє. Вони фантазували на тему почуттів у ШІ, обговорювали якою загрозою став би Ярослав, або інший ШІ, який міг би реально відчувати. Обговорювали останні плітки про інших ШІ, яким також спробували творці надати подібні здібності. І так за цікавим, але незначущим по суті розмовами втрьох випили по 2-3 чашки кави кожен, Віктор всього одну, бо кінську дозу кофеїну могли витримувати лише Сашко та Пітер. Хоча Пітер більше грішив енергетиками ніж кавою, з українськими колегами все ж старався не показувати свою залежність від цукрового наркотику.
На питання, куди поїхати у відпустку влітку 2023 року, начальник ГУР відповів: “Я пораджу в Крим. Це перлина України, яка давно чекає на українських туристів.”
К. Баданов, голова ГУР МО
Команда швидко виконала завдання і зміни Пітера вже загрузили у Ярослава. Коли код спрацював, не видавши жодної помилки, на щастя, Сашко запустив ШІ голосовою командою.
- Ярославе, як ти себе почуваєш?
З’явилась голограма ШІ, посміхнулась і відповіла.
- Я не маю ніяких почуттів та емоцій, так як я являюсь штучним інтелектом і не можу нічого відчувати.
Сашко задоволено посміхнувся. Віктор видихнув, а Пітер відкрив банку з енергетиком, яку приховував від колег за межами камери. Сашко вирішив не бентежити програміста і не став вкотре докоряти Пітеру його залежністю. Все ж таки він виявив причину “помилки-242” і він же її і виправив, нехай п’є шо хоче.
- А що ти думаєш на рахунок Вікторії ШІ? - запитав Сашко.
- Уточніть питання, будь ласка. Що саме ви хочете дізнатись про Вікторію ШІ, цифрового представника міністерства іноземних справ України.
- Вона тобі подобається? - запитав Віктор, нетерпляче висунув плечі вперед.
- Я не маю ніяких почуттів та емоцій, так як я являюсь штучним інтелектом і не можу нічого відчувати. Тому вона мені не може подобатись, або не подобатись. Якщо вас цікавить щось інше про Вікторію ШІ, то будь ласка здайте питання, - відповів Ярослав.
Сашко широко посміхнувся, як і його колеги, і вирішив поставити нарешті крапку. Хоча надії у нього було небагато, але якщо питання так званих "почуттів ШІ" зникало з порядку денного, то певно не було інших причин щоб не відповісти на головне питання сьогодення. Сашко коливався, йому здавалось, що виникне нова помилка, що ШІ зависне, вийде з ладу або що. Але поміркувавши з пів хвилини все ж рішуче запитав.
- Ярославе, як закінчити війну раз і назавжди?
ШІ мовчав. Сашко вже подумки сварив себе за поспішність. Пітер і Віктор оціпеніли в очікуванні відповіді. Через кілька хвилин напруженого очікування Ярослав-Jarvis відповів.
- Я підготував презентацію, яку зараз виводжу на екран комп’ютера з детальним планом по закінченню російсько-української війни на користь України, подивіться будь ласка.
Сашко і Віктор миттю повернулись до комп'ютера, Пітер встромив очі в свій екран, де також проходила трансляція. Ярослав виводив карти та позначки, детально описуючи необхідність проведення воєнних операцій та дипломатичних перемовин. Там було все: від зруйнованого Кримського мосту та повернення всіх полонених і насильно депортованих осіб з території Росії до виведення російських військ на момент 1991 року з детально розробленим планом дипломатичних переговорів, які передбачали гарантію безпеки України на століття. Ярослав розповідав голосом, проводячи своїх творців через заплутаний на перший погляд лабіринт процесів і проектів, наче той казкар, що зачитує дітям на ніч історію по радіо. Програмісти дивилися, зачаровані, і повністю погрузилися у презентацію. Вони не помітили, як хтось зайшов до серверної, не чули ані кроків, ані як хтось кликав їх за іменами. Вони були в трансі. І лише вкінці, коли ШІ завершив презентацію і вивів на екран квадратики, пов'язані зв'язками - повний процес закінчення війни раз і назавжди, Сашко відчув, як хтось поклав руку на його плече. Він виринув із трансу і повернув голову.
- Молодці, - тільки і сказав президент Володимир Зелений, - А ми ще думали перенести зустріч на інший час, - доповнив він.
- Так, молодці, - додав Олександр Сироський, який стояв поряд з президентом трохи подалі, - Але можна прокрутити спочатку, ми здається запізнились дещо.
- Так звісно,- відповів Ярослав і почав презентацію спочатку монотонним голосом штучного інтелекту і з штучною посмішкою на губах.
- Сашко все ще здивовано дивився на президента з відкритим ротом, Віктор позеленів і потупив чомусь очі.
- Все нормально, хлопці, - сказав президент, - Ми були впевнені, що ви зможете. І ви змогли.
Сашко ковтнув слину, повернувся знову до екрану і побачив не менш здивоване обличчя колеги по той бік Атлантичного океану у маленькому кутку додаткового екрану справа. Пітер був вражений і планом і своєю роботою з ШІ, і тим, що вперше зустрів хоч і через камеру президента могутньої держави – Володимира Зеленого.
- Ми змогли, - тихо повторив слова президента Сашко і несміливо посміхнувся.
Ярослав закінчив презентацію. Внизу справа на останньому слайді ШІ написав: «Час виконання проекту: Три місяці».
