Читати книгу - "Лють"

— Це можливо.

Майкл вирішив розтлумачити, що він мав на увазі.

— Він не збирався її вбивати. Інакше нащо тринькати гроші на дорогий презик, так?

Трент кивнув, але розвивати тему не став.

— Що ж, — порушив мовчанку Піт. — Як я вже казав… — Повертаючись до своєї лекції, він розтулив жінці рота й показав обрубок на тому місці, де був колись язик. — У язиці нема великих артерій, за винятком язичної, яка розгалужується, мов коріння дерева, і звужується біля кінчика. Та щоб до неї дістатися, потрібно заглибитися у рот на кілька дюймів, але при цьому неможливо вгризтися у язик зубами. — Він насупився і кілька секунд думав. — Уявіть собі таксу, яка пхає носа в борсукову нору.

Майкл намагався відігнати од себе цю картинку, але вона міцно засіла в його свідомості: дзвінкий гавкіт відлунював у вухах.

— А в цьому випадку, — провадив Піт, — вуздечку язика відділено від органа і розітнуто навпіл протоку підщелепної залози. — Він розтулив рота і підхопив язик, вказівним пальцем показуючи на тонку смужку шкіри під ним. — Власне відбирання язика не є небезпечною для життя травмою. Проблема в тому, що жертва впала на спину. Можливо, на неї так вплинув шок чи різні хімічні речовини в організмі подіяли. Хай там як, унаслідок цього вона знепритомніла. Протягом наступних кількох хвилин кров од відкушеного язика наповнила горло. Мій офіційний висновок щодо причини смерті — асфіксія внаслідок блокування трахеї кров’ю, що спричинило зупинку дихання на тлі втрати крові через травматичну ампутацію язика.

— Але ж він не мав наміру її вбивати, — зауважив Майкл.

— Не в моїй компетенції висловлювати припущення щодо того, які картини народжуються в голові у чоловіка, коли він відкушує жінці язика, але якби я був людиною азартною… а мої колишні дружини підтвердять, що я людина азартна… то так. Я би припустив, що нападник не збирався її вбивати.

— Так само, як інших, — докинув Трент.

— А були й інші? — пожвавився Піт. — Я не чув про схожі випадки.

— Нам відомо про двох дівчат, — сказав йому Трент. — Першій відкусили язика, проте не повністю, потім його пришили, і вона навіть порівняно нормально говорить. Друга лишилася без язика. Забагато часу минуло, щоб його можна було повернути на місце.

— Бідолашна, — похитав головою Піт. — Це недавно сталося? Я про таке не читав.

— Перший напад було вчинено на території штату, тож нам вдалося стримати розголос. У другому випадку батьки дівчини втихомирили пресу, а місцеві копи замовчали подробиці справи. Якщо всі мовчать, про це не напишуть у газетах.

— А як щодо третьої? Маленької дівчинки? — запитав Майкл.

Трент посвятив Піта в деталі справи.

— Мені здається, вона відкусила собі язик сама, — насамкінець додав він. — Вона ще маленька, десять рочків. Страшенно перелякалася, напевно. Місцеві поліцейські знають свою справу, але в них не надто великий досвід із такими насильницькими злочинами, тому я думаю, що їм важко було взяти в неї свідчення.

— Не маю сумніву, — кивнув Піт.

Але Майклу було цікаво, чому Трент мовчав про це раніше. Можливо, промацував Майкла, щоб подивитись, чи пройде він випробування.

«Блін», — подумав Майкл. Він уже втомився стрибати крізь кільця.

— Як думаєте, скільки їй було років? — спитав він у патологоанатома, киваючи на Алішу Монро.

— Важко сказати. — Піт уважно подивився на обличчя жінки. — Зуби в неї кошмарні, бо наркотики приймала. Зважаючи на її важке життя й тривалу наркотичну залежність, я б сказав, що близько сорока. Плюс-мінус.

Майкл зиркнув на Трента.

— Але ж не дівча-підліток.

— Безперечно, — погодився Піт.

— Отже, у нас дві дівчинки-підлітки на відстані тридцяти миль одна від одної та стара наркоша в Атланті. І єдине, що їх об’єднує, — ця хрінь з язиком. — Майкл пильно подивився на Трента, наче намагався ще й поглядом донести свою думку. — Правильно?

У Трента задзвонив мобільний. Він глянув на екран, вибачився і вийшов з кімнати.

Піт важко зітхнув і взявся накривати тіло, натягуючи простирадло на голову.

— Неприємна ситуація.

— Так. — Майкл спостерігав за Трентом крізь скляні двері й думав: що, чорт забирай, не так із цим типом?

— Мені він здається тямущим, — сказав Піт, маючи на увазі Трента. — І порівняно з вашими колегами, так гарно вбраний, що аж око радіє.

— Що? — спитав Майкл. Він спостерігав за Трентом і намагався розчути, про що розмова.

— Костюм, — пояснив Піт. — Справляє враження.

— На гробаря клятого схожий.

На думку Майкла, Піт теж модником не був. Він завжди був вбраний у накрохмалений і чистий білий халат, але тільки тому, що рахунки за прання оплачувала лікарня. Під халатом Піт найчастіше мав на собі джинси й звичайну сорочку на ґудзиках. Широко розкритий комір відкривав жмут сивого волосся на грудях і золотий медальйон, який посоромився б носити навіть учасник гурту «Бі-Джиз»[6].

— Зв’язок між цими трьома справами дуже непевний, — зауважив Піт.

— Атож.

— Але те, що всі язики було відкушено, змушує задуматися. Це не така вже й звична річ. — Він узяв пластиковий пакет і підняв його, немовби минулого вечора Майкл недостатньо на нього надивився. — Маю сказати, за всі роки на цій роботі я нічого подібного не бачив. Сліди від укусів — так. Я завжди кажу: якщо хочете мати наукові докази того, що ми походимо від тварин, треба лише подивитися на пересічну жертву зґвалтування. — Піт поклав язик біля руки Монро. — Сліди від зубів у неї скрізь на грудях і плечах. Я нарахував щонайменше двадцять два. Певно, кусати жертву під час агресивного нападу — це тваринний інстинкт. Собаки й великі коти в дикій природі чинять так само. — Він усміхнувся. — А скільки відкушених сосків я бачив, уже й не злічити. У п’яти чи шести випадках жертвам відкусили клітори. Одного разу — палець… — Він глянув на Майкла і знову всміхнувся. — От якби в цих нелюдів росли роги, це значно полегшило б їх пошуки.

Майклу не подобалося, як судмедексперт на нього дивиться, і він не мав ані найменшого бажання вислуховувати, що той думає про сексуальних хижаків. Тому він сказав:

— Коли Трент припинить патякати по телефону, передайте йому, що я внизу.

Швидкою ходою він вийшов через аварійний вихід. Інстинктивно хотілося сісти в машину й покинути Трента ловити ґав, але Майкл відчував, що з цим типом не варто вимахуватися. Навіть якби Ґрір не викликав його, Майкл був не такий дурний, щоб нажити ворога в особі добре вдягненого козла з ДжБР.

— Де пожежа? — спитав Лео.

Він стояв на горішньому сходовому майданчику й курив сигарету.

— Дай закурити, — попросив Майкл.

— Я думав,