Читати книгу - "Міцний кулак туарегів"

І тієї ж миті у сотень людей, які скам'яніли, побачивши бездиханного хлопчика в руках величного, страшного й справедливого, прокидається цікавість… Усі навперебій розпитують одне одного, що ж таке жахливе сталося, що сам ефенді на чолі всього. судового двору, перервавши судовий розгляд, пішов по забиту дитину?

Чия то дитина? Хто її вбив? Чому вбив? Звідки там узявся страхітливий Ахмед-ефенді?

Незабаром по місту вже поповзли чутки про заколот проти дея — великого князя, спадкоємця правовірної землі тріполійської, який перебуває під охороною царградського падишаха та його намісника — султанського генерального резидента, турецького генерала й високого паші…

Неподалік, у сусідньому Алжірі, точиться війна проти французів, і тому люди так піддаються паніці…

3

СМАГЛЯВИЙ БАБУЛА

Не кожен, хто має довгу бороду, — вчений.

Арабське прислів'я

— … бабул! Аль-бабул! — виспівує він на всі лади й на різні голоси. То пустить своє слівце, і воно, наче пір'ячко за вітром, злітає високо над дахами й садами чужих осель. То, немов засмутившись, хлопець марно кличе те загублене пір'ячко назад:

— Ой, ба-а-бул! Аль-ба-а-абула-а!..

Людина, яка не знає, про що йдеться, озирається навкруги: що ж то за голова і де вона?.. І нарешті помічає вісімнадцятилітнього довганя. На його худій шиї гордовито похитується неймовірно велика голова — такі голови бувають у дітей, які хворіють на водянку. Але той хлопець уже не дитина і ніколи не хворів на^ водянку. В нього довгі, як у мавпи, руки, чоло високе й опукувате, наче бік стародавньої грецької вази. А в синіх, як у всіх берберів, маленьких усміхнених очах таїться щось таке, чого ти одразу не збагнеш. Це спочатку збентежить тебе, але за мить ти засоромишся й підеш своєю дорогою, трохи досадуючи, що взагалі думаєш про такого нікчему, від якого чудове місто Тріполі-ель-Акса за останні сім або вісім років не чуло нічого іншого, крім отого єдиного слова «бабул».

Ті, хто бажає потішити хлопця, іноді звертаються до нього — «корчмарю». Але хлопець тільки всміхається. Всміхається всім однаково. Всміхається весь час.

Цей довгань не вуличний корчмар — вуличний корчмар у східних містах має грубку та всіляке начиння, тобто — він підприємець серед безупинного вуличного руху. А у цього тільки велетенська, важка, мов дзвін, бронзова таця, що могла б будь-якому велетневі правити за щит у бою.

Той, хто вперше проходить повз цього високого хлопця, якщо взагалі помітить його серед людей, верблюдів, коней, мулів та віслюків, дивується з надзвичайної величини та ваги того щита — таці торговця. Але ніхто не спитає, навіщо він роками тягає оцей стародавній військовий атрибут, коли лежать на ньому всього-на-всього варені баранячі голови. Так-так, цей довготелесий хлопець ось уже кілька років, відколи люди бачать його в Тріполі, день у день продає один і той же товар — щойно зварені баранячі голови.

Звуть його Бабула: сам він теж зве себе так і каже про себе завжди в третій особі: «Бабула хоче, Бабула не хоче. Дайте Бабулі, не давайте Бабулі нічого!»

На гомінкій вулиці східного міста навряд чи кого зацікавить такий як Бабула з його повсякчасним «голова! голова!» Всі вважають, що Бабула — незамінний для тих, хто любить поласувати баранячою головою. Крім того, хлопець ніколи не встряє у бійку або зваду, і тому його вважають за безневиннішого з усіх вуличних торговців, які щодня б'ються десь по закутках, коли, заробивши трохи грошей, грають в кості або в трік-трак.

Але саме тому, що Бабула ніколи не встряє в оті бешкети, які часто-густо закінчуються в'язницею або бастонадою — покаранням за турецьким звичаєм, коли б'ють бамбуковою палицею по п'ятах; саме тому, що хлопець не встряє в бійки, які спалахують між біднотою та лобуряками із заможних городян, усі в місті вважають Бабулу за йолопа.

Проте людей часто вводить в оману поверхове враження — так було і з Махмудом Алі, котрого вважали за веселого череваня, чудового добрягу. Та омана кінець кінцем зникає. Як не можна каміння скласти аж до неба — воно розпадеться, так і лихі вчинки, які ще хвилину тому були надійною опорою, враз занапастять негідника.

Махмудові Алі дорого обійшлася його зарозумілість. Колись він потай увійшов через міську браму, а тепер був би радий, аби його відвели до тієї брами та й пустили під чотири вітри…

Він давно уже міг би не блазнювати, перед людьми. Міг би цілком задовольнитися величезними прибутками. Але багатство, легкий зиск перетворили його на боягуза. А боягузи завжди жорстокі до тих, хто не може їм опиратися. За блазнюванням ховалися його пиха та самолюбство. Ось уже десять років Махмуд Алі скаженів, а на кому ж цей боягуз міг зігнати лють, яку ховав за усмішкою?

Та полишмо мерзенного Махмуда Алі на тих, хто схопив і спутав його, немов норовистого коня. Жирний Махмуд нарешті опинився в задушливій тюрмі…

Бабула… Бабула вхопив свою долю не за той кінець, що Махмуд Алі. Він також прийшов у місто здалеку. Було йому тоді десять років, а тому що він відчував страшенний голод, то попрямував на пахощі їжі. Бабула прийшов з глибини похмурої пустелі, де по батьковій смерті лишилася двом осиротілим синам верблюдичка та десять срібних турецьких монет. Коли обидва сини з пошаною поховали й щиро оплакали батька, молодший брат (той, якого тепер звуть Бабулою) сказав старшому:

— Тобі вже вісімнадцять. Повертайся до нашого племені кейл-зуїла й розкажи шейхові Едедделові, яке лихо спіткало нашого батечка Кенена. Скажи йому також, що ти прийшов не — з порожніми руками! Попроси його, щоб вибрав тобі наречену. А коли вибере, віддай батькові нареченої верблюдицю, бо за законом ти маєш сплатити батькові борг за дочку, яку забираєш з його шатра. Це справедливо — винагородити батька за багаторічні турботи та виховання дочки. А тоді, любий братику Алакмоте, паси своєму тестеві верблюдичок, і він оддасть тобі й твоїй майбутній дружині все, що має, бо ти йому станеш сином, якого не дав йому аллах, — аллах волів подарувати тому чоловікові тільки дочку. Бувай здоровий! Собі я беру як спадкову пайку десять срібних монет, бо вирушаю до міста Тріполі-едь-Акса, де владарює каймакам[14] Оттоманської імперії. А турки нічого не дають без грошей синові бедуїна. Коли ж мені сповниться стільки