Читати книгу - "Бгаґавад-ґіта"

16. Плід саттви — це доброї справи висока свідомість,

Плід раджаса — муки, а тамаса плід — невідомість.

17. Від саттви іде пізнання, йде від раджаса — хтивість,

А тамас породжує неуцтво й непросвітлимість.

18. Хто в саттві — йде в гору, хто в раджасі — посередині,

Хто в тамаса темного владі — на самій долині.

19. Той, хто в пізнанні, окрім мене, нікого не знає,

Вступає у ґун володіння, у мене вступає.

20. Хто ґуни всі три перейшов у стремлінні упертім —

Звільнився навік від народження, старості й смерті».

21. «По чім же того, хто всі ґуни пройшов, розпізнати?

Скажи, що чинив, як спокуси зумів подолати?»

22. «Хто перед приходом знання, незнання, а чи діла,

Не плаче й не прагне, щоб вийшли вони з його тіла,

23. Стійкий, незворушний у радості й горі, мов камінь,

Стійкий у хулі і хвалі почуттями й думками,

24. До друга і недруга рівний, байдужий до слави, —

Той ґуни здолає, земні покидаючи справи.

25. Хто тільки до мене безмежною вірою прагне,

Той, ґуни земні перейшовши, вступає у брагмо.

26. Бо я є оселя того, хто не відає скону, —

Оселя безсмертного блага і правди закону».

ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА

ЙОҐА НАЙВИЩОГО ДУХУ

1. «Довідайсь про дерево вічне баньян, — мовив Крішна, —

Донизу гілками, а з коренів — крона розкішна.

2. Угору й донизу сучки його — з ґун, а коріння

Додолу, то наче у світі людські покоління.

3. На дереві тому початку й кінця не збагнути,

Ударом меча лиш коріння оте розітнути.

4. Ставай на дорогу, з якої уже не звертати, —

Веду я до вічного духа, де світу початок.

5. Без гордості і без принижень, без вигоди й цілі

У царство найвищого Атмана входять прозрілі.

6. Не гріти там сонцю і місяцю там не світити,

Звідтіль не вернутися — там моя вічна обитель.

7. Лиш частка мене є живими істотами в світі,

І манить до себе чуття із природи-пракріті.

8. Вселяючись в тіло або виселяючи звідти,

Всевишній розносить чуття, наче запахи вітер.

9. Він слухом, і зором, і нюхом, і смаком заразом —

Сюди долучити потрібно ще доторк і розум.

10. В оточенні ґун розкошує, до втіхи охочий,

Та суть перевтілень побачать лиш розуму очі.

11. Його просвітленні у власному „я» розпізнали,

Не вгледіли розумом й духом лиш недосконалі.

12. Від мене йде світло, яке опромінює світ цей,

І сонячне, місячне, зоряне світло — теж звідси.

13. Заради життя я спускаюсь на землю звисока,

Істоти земні життєдайним напоюю соком.

14. Вогнем стаючи, у тіла всіх живущих вступаю,

І їжу засвоїти тілові допомагаю.

15. Я — в кожнім. Без мене не маєш чуттів, ані знань ти,

Всіх вед я тлумач і водночас творець я веданти.

16. Пуруші є — плинний і вічний, один — всередині

Істот всіх земних, ну а другий — на ясній вершині.

17. Є третій — найвищий пуруша, він вічно триває,

Він — Атман на ймення, світами трьома він владає.

18. Та я понад плинним і понад одвічним так само,

Тому наречений у ведах я Пурушоттама.

19. Хто духа найвищого в мені пізнав, просвітленний,

Той вірний мені і єством усім прагне до мене.

20. Я мудрість тобі возвістив сокровенну, щоби ти,

Осягши її, те здійснив, що повинен здійснити».

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

БОЖЕСТВЕННІ І АСУРИЧНІ НАТУРИ

1. «Безстрашність і стійкість, — вів Крішна, — у вивченні йоґи,

Жертовність і самовладання, подвижництво строге,

2. Вгамованість, умиротворенність, м’якість, правдивість,

Відреченість, скромність, незлобність і некорисливість,

3. Терплячість, бадьорість, незламність, відсутність гордині —

Приносять божественне благословення людині.

4. Пихатість, невігластво, грубість, чванливість натури —

Такими для долі земної вродились асури.

5. Затям же: дорога блаженних веде до свободи,

А доля асурів їх тільки в тенета заводить.

6. Тож, Арджуно, запам’ятай: в світі цьому боги є,

Але ж і в ясних небожителів теж вороги є.

7. Не знають пристойності, ані моралі ці люди,

Живуть за законами кривди, обману, облуди.

8. Для них світ минущий — без правди, основи, Ішвари,

Він виник не з карми, а з Ками звабливого мари.

9. Безумці, вони розсівають злобу і ненависть,

Злочинці, ворожі життю, всьому світові навіть.

10. Погрузлі в лукавстві, брехні, у надмірності блудства,

Живуть за брудними законами користолюбства.

11. Як хіть свою задовольнити — думки їх єдині,

Єдине у них виправдання — що світ такий нині.

12. Їх в’яжуть, як змії, розпусти і злобності пута,

Думками про розкіш і скарби душа їхня скута.

13. Сьогодні утіха одна, друга буде потому,

Ті речі мої, ці я візьму з сусіднього дому.

14. Того я убив, з цим розправитись завтра удасться,

Я сильний, у всьому мене супроводжує щастя.

15. Я знатний, багатий, зрівняється хто ще зі мною?

Так мислить обійнятий заздрістю і глупотою.

16. Порочні думками, заплутавшись в хитрощів сіті,

Вони потрапляють до пекла, брехливі й неситі.

17. Пихаті, корисливі, сповнені безуму, хтиві,

І жертви приносять вони незаконні, фальшиві.

18. Невдячні, лихі, криводушні у слові і ділі,

Мене ненавидять в чужому і власному тілі.

19. Їх, заздрих, нікчемних, нестриманих і деспотичних,

В потоці життя я у лонах селю асуричних.

20. В кільці нескінченних народжень в цих лонах вони ще

Мене навіть не осягнувши, йдуть шляхом найнижчим.

21. У пеклі ворота є три, які гублять людину:

Зажерливість, хтивість і гнів — їх потрібно покинуть.

22. Людина, звитяжцю, яка обминула ці брами,

Досягне блаженства, в ворота ступаючи Брами.

23. Хто вічні закони міняє на вигідні власні,

На шлях щонайвищий не ступить, не матиме щастя.

24. Знай, шастри писання — для тебе закон від сьогодні,

Звершити тобі, що записано в тому законі».

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

ТРИ РІЗНОВИДИ ВІРИ

1. «А ті, які, шастри відкинувши, в вірі зостались, —

Який їхній стан, Крішно: саттва, чи раджас, чи тамас?»

2. «Троякою є віра тих, що у плоті рожденні:

Є віра духовна, чуттєва і є віра темна.

3. Знай, суті людини і віра її відповідна,

Із віри людини і суть її, Арджуно, видно.

4. Блаженні несуть жертву Богові, хтиві — ракшасам,

А темні — видінням і духам найвищим тим часом.

5. Хто чинить насильство над тілом, зневаживши шастри,

Хто прагне в розпусту, неначе у пастку,