Читати книгу - "Пес Баскервілів"

— Скажіть, Бога ради, як ви це можете підтверджувати?

— Коли ви дбало розглянете його, то побачите, що й перо, і чорнило наробило тому, хто писав, чимало клопоту. Перо бризнуло двічі в одному слові й тричі висихало за час писання коротенької адреси, а це є доказ того, що в каламарі було дуже мало чорнила. В приватному домі перо й чорнило рідко бувають у такому кепському стані, а щоб ці два письмові прилади були погані — обставина досить рідка. Ви знаєте, які взагалі чорнило та пера в готелях. Так, я дуже мало вагаюсь, кажучи, що якби ми могли обшукати кошики для непотрібних паперів у всіх готелях, суміжних з натрапили б на рештки порізаної передової статті Таймз то зразу піймали б людину, що послала цього оригінального листа. Еге! Що це таке?

Він дбало розглядав листа, в якому було наклеєно слова, тримаючи їх не більш як цалів на два від своїх очей.

— В чому справа?

— Нічого, — відповів Голмз, опускаючи папір. — Це чистий піваркуш паперу, навіть без водяного знака. Я гадаю, що ми взяли все, що можна було, з цього цікавого листа … А тепер, сер Генрі, чи не трапилось ще чого — небудь з вами від того часу, як ви в Лондоні?

— Ні, пане Голмз, не думаю.

— Ви не помітили, що хто — небудь стежив за вами і чекав на вас?

— Мені здається, що я просто потрапив у самісінький розпал дешевого роману, — відповів наш гість. — Якому бісові треба стежити за мною або чекати на мене?

— Ми підходимо до самісінької суті. Але раніш ніж узятися до неї, чи не маєте ви ще чого сказати нам?

— Це залежить від того, що ви вважаєте за гідне повідомлення.

— Я вважаю гідним уваги все, що хоч трохи виходить з ряду звичайності.

Сер Генрі посміхнувся.

— Я мало ще знаю британське життя, бо прожив майже все своє життя в Америці й в Канаді. Але, сподіваюсь, у вас тут не вважають за звичайну справу загубити одного чобота?

— Ви загубили одного чобота?

— Ах, — вигукнув лікар Мортімер, — ви його просто не поставили на місце. Ви знайдете його, коли вернетесь в готель. Немає потреби турбувати пана Голмза такими дурницями.

— Але ж він просив мене розповісти про те, що виходить за межі звичайності.

— Цілком правильно, — сказав Голмз, — хоч би яким дрібничковим здавалася подія. Ви кажете що загубили одного чобота?

— Я поставив учора ввечері обидва чоботи за двері, а вранці там був тільки один. Я нічого не можу добитися від челядника, що чистив їх. Але найгірше те, що я тільки вчора купив цю пару й разу не надівав їх.

— Коли ви й разу не надівали цих чобіт, то навіщо ж ви їх поставили чистити?

— То були видублені рудуваті чоботи, ще не нашмаровані воском. Через те я їх і поставив.

— Отже, коли ви вчора приїхали в Лондон, то одразу пішли купувати пару чобіт?

— Я багато дечого купив. Лікар Мортімер ходив зі мною. Бачите, коли мені доводиться бути власником помістя, то я мушу одягтися відповідно. А дуже можливо, що на заході я став трохи недбалий щодо цього. Разом з іншими речами я купив ці видублені чоботи і один із них украдено раніше, ніж я встиг їх надіти.

— Це здасться дуже некорисною крадіжкою, — сказав Шерлок Голмз. — Признаюсь, що я поділяю думку лікаря, що чобіт скоро знайдеться.

— А тепер, панове, — рішуче промовив сер Генрі, - я вважаю, ще досить говорив про те, що я знаю. Пора вам виконати обіцянку розповісти мені про те, про що ми клопочемось.

— Ваша вимога цілком слушна, — сказав Голмз. — Лікарю Мортімер, я вважаю, буде краще за все, коли ви почнете з вашої історії, яку ви розкажете так, як розказали нам.

Заохочений цією пропозицією, наш учений приятель вийняв папір з кишені і розповів всю справу так, як це зробив напередодні вранці. Сер Генрі Баскервіль слухав дуже уважно; іноді він дуже дивувався.

— Очевидьки, я одержав спадщину з помстою, — сказав він, коли довгу повість було закінчено. — Я, звичайно, чув про собаку, коли ще був дитиною. Це улюблена історія з нашої родини, хоч раніше я ніколи не ставився до неї поважно. Але від часу смерті мого дядька, ця історія ніби бурує в моїй голові, і я ще не можу розібратися в ній. Ви ніби ще не вирішили, до чиєї компетенції належить ця справа — поліції чи церкви?

— Цілком правильно.

— А тут ще прислали цього листа. Я вважаю, що він тут до речі.

— Він свідчить, що хтось знає більше за нас про те, що відбувається на болоті, — сказав лікар Мортімер.

— А також, — додав Голмз, — що хтось прихильний до вас, коли він застерігає вас проти небезпеки.

— А може, — мене хотять усунути через особисті інтереси?

— Звичайно, і це можливо. Я дуже вдячний вам, лікарю Мортімер, що ви познайомили мене з задачею, яка становить кілька цікавих вирішень. Але ми мусимо тепер вирішити практичне питання: чи обачно буде вам, сер Генрі, поїхати в Баскервіль Гол?

— А чому б мені не поїхати туди?

— Там, очевидьки, є небезпека.

— Яку небезпеку розумієте ви: від нашого родинного ворога, чи від людей?

— Про це ми й мусимо дізнатися.

— Хоч би що там було, в мене відповідь одна: немає такого чорта в пеклі, пане Голмз, ні такої людини на землі, яка перешкодила б мені поїхати в рідну місцевість, і ви можете вважати це за мою остаточну відповідь. А тепер, що ви сказали б, коли б я попрохав вас і вашого приятеля, доктора Ватсона, прийти