Читати книгу - "Дженні"

— Можливо, пізніше, Пітере. Мені зараз важко про це говорити. І, крім того, мабуть, тобі зовсім не сподобається моя історія. Оскільки ти кажеш, що сам людина, а не кіт, ти не зможеш зрозуміти, як я почуваюся і чому вирішила, що ніколи знову не житиму з людьми.

— Будь ласка, розкажи мені, — благав Пітер. — Мені сподобається твоя історія, тому що мені подобаєшся ти.

Дженні не втрималася, щоб не муркнути у відповідь на Пітерову щирість. Вона сказала:

— Ти такий милий, — а потім на мить вона замислено замовкла. Зрештою, здається, вона щось вирішила і промовила:

— Зараз насправді важливо тільки те, щоб ти якнайшвидше почав вчитись бути котом. Я здригаюся від думки, що може з тобою статися, якщо ти знову опинишся сам. Як щодо того, щоб спершу провести урок? І, звісно, немає нічого більш нагального для тебе, ніж навчитися митися. Опісля, можливо, я зможу розповісти тобі свою історію.

Пітер приховав своє розчарування, бо вона видавалася такою доброю до нього і він не хотів її засмучувати. Він просто сказав:

— Я спробую, хоча я не дуже добре вчуся.

— Я допоможу тобі, Пітере, — запевнила його Дженні, — і ти здивуєшся, наскільки краще почуватимешся, коли знатимеш, як це робити. Бо кіт має знати не тільки, як митися, але й КОЛИ митися. Бачиш, якось так…

— Коли ти вагаєшся, сумніваєшся щодо будь-чого — мийся! Це правило номер один, — сказала Дженні. Вона виструнчено і досить манірно сиділа, обгорнувши хвіст довкола лап, біля бильця великого ліжка під ініціалами Наполеона й Короною, майже як шкільна вчителька. Було зрозуміло, що роль вчительки й шаноблива увага Пітера їй до вподоби, бо вона мала задоволений вираз мордочки і її очі знову яскраво сяяли.

У світі, що лежав за темним і похмурим складом, сонце досягло полуденного зеніту, і косий промінь, пробиваючись крізь вікно, як театральний прожектор, освітлював голову й плечі Дженні, доки вона читала свою лекцію.

— Якщо ти припустився будь-якої помилки і хтось тебе лає — мийся, — говорила вона. — Якщо ти послизнувся і впав, а хтось із тебе сміється — мийся. Якщо ти з кимось сперечаєшся і пахне бійкою — щоб зібратися з думками, починай митися. Пам’ятай: жоден кіт не чіпатиме іншого кота, доки той миється.

Це наше перше правило гарного тону в товаристві, і ти також маєш його дотримуватися.

Яка б не була ситуація, які б труднощі тебе не спіткали, ти не помилишся, якщо помиєшся. Якщо ти заходиш до кімнати, де повно незнайомців, які збентежені твоєю появою, сядь поміж них і починай митися. Вони заспокояться і будуть дивитися на тебе. Якийсь галас тебе налякав, ти підстрибнув і знаєш, що хтось помітив, як ти злякався, — негайно починай митися.

Якщо хтось тебе кличе, ти не хочеш підходити, але й не бажаєш доводити ситуацію до прямої образи — мийся. Якщо ти кудись вирушив і раптом не можеш пригадати, куди саме хотів іти, — сядь і трохи помийся. Воно згадається. Щось тебе скривдило? Змий кривду. Втомився гратися з кимось, хто був досить люб’язним, щоб виділити для тебе час і сили, і хочеш влаштувати перерву, але й не образити свого товариша, — починай митися.

О, це десятки випадків! Двері зачинені, ти обурений, бо ніхто не відчинить їх тобі, — трохи помийся і забудь про це. Хтось пестить іншого кота чи собаку в одній кімнаті з тобою і тобі це набридло — збайдужій: мийся. Сумно — змий журбу. Якщо тебе взяв хтось неприємний або хтось, хто недобре пахне, — одразу ж підкреслено змий його доторки там, де він може бачити, що ти це робиш. Переповнюють емоції — мийся: це допоможе знову опанувати себе. Щоразу, будь-як, будь-яким чином, з будь-якою метою, де б ти не був, чому б ти не хотів очиститися чи викроїти мить, щоб усе обміркувати, — МИЙСЯ!

— А ще, — глибоко зітхнувши, завершила Дженні, — ти миєшся, щоб бути чистим і зберігати чистоту.

— Лишенько! — вигукнув стурбований Пітер. — Не знаю, як я зможу все запам’ятати.

— Тобі насправді не потрібно нічого запам’ятовувати, — пояснила Дженні. — Усе, що ти маєш знати, це правило номер один — МИЙСЯ!

Пітер, як і всі хлопці, був не проти чистоти, але не занадто, бо це питання миття могло зайняти весь його час.

— Це правда. Я пам’ятаю: здається, ви завжди миєтесь, — відповів він Дженні. — Я маю на увазі, усі коти, яких я бачив, але я не розумію, навіщо. Навіщо коти витрачають на це стільки часу?

Дженні якусь мить поміркувала над його питанням і відповіла:

— Тому що приємно бути чистим.

— Ну, як не крути, я ніколи не зможу цього зробити, — зазначив Пітер, — бо я ніяк не дотягнуся до певних місць. Зараз я кіт і не маю рук. Та навіть коли я був хлопчиком, няня мила мені спинку…

— Дурниці, — сказала Дженні. — Перше, що ти маєш знати: на котові немає й дюйма, якого він не міг би дістати. Якби ти справді був одним із нас, ти знав би, що я кажу правду. Зараз дивись на мене. Ми почнемо зі спини. Я зроблю це першою, а потім ти спробуєш повторити.

І з цими словами, сівши вертикально, вона повернула голову за плече і з незвичайною легкістю та грацією, маленькими короткими рухами язика, тримаючи підборіддя близько до тіла, почала мити навколо лівої лопатки, поступово збільшуючи охоплення і довжину плавних рухів голови, доки жорсткий рожевий язичок гладенько проходив по верхній частині хребта.

— О, я ніколи так не зможу, — забідкався Пітер, — бо я не можу розвернути голову так далеко, як ти. Я ніколи не бачу, що відбувається за мною, доки не обернуся.

— Спробуй, — це все,