Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Зодчий із пекла 📚 - Українською

Читати книгу - "Зодчий із пекла"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зодчий із пекла" автора Світлана Горбань. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 61
Перейти на сторінку:

Повторити пригоду ще раз. З іншим закінченням.

Хижо усміхнулась і різко крутонула руля. Влетіла в намет. Колеса слухняно почали крутитись на місці, веселим фонтаном полетів врізнобіч брудний сніг. До пряного акордеону приєдналися ніжні звуки гітари й мандоліни. Ольга спокійно сиділа за кермом. Слухала музику й курила.

Ззаду показалось якесь авто.

Шубки вона не знімала і швидко вийшла назустріч вітру, підбадьорливому морозному повітрю й своїй шаленій фортуні.

І плюнула з досади — довга коричнева сигарета тоненьким дротиком увійшла в замет.

Біля неї гальмував улюбленець ґрунтових доріг — колись білий, а нині безнадійно посірілий «ПАЗик», ущерть забитий селянами, що поверталися з обласного центру з недільного базару.

Допомагати застряглій в снігу дамі вийшли тільки двоє — підстаркуватий череватий шофер, який замість справи одразу запалив смердючу цигарку, й жалюгідно, не по сезону одягнений, але досить симпатичний кремезний молодик. Не кажучи зайвого, він сам-один швидко випхав легковика на дорогу. Похмуро підморгнув його сторопілій хазяйці:

— Ну от, всього ділов!

У нього були молоде мужнє обличчя й безхмарно-блакитні очі. В’язана шапочка сповзла набік, з-під неї вибилися на лоба темно-руді пасмочка. Навіть коротенькі, вони уперто намагались закрутитися в локони.

Але не марно старався знаменитий акордеоніст, додаючи до концертного танго щось схоже на палку «бессамамучу». Несподівано для себе Ольга розкрилась до нього, як дозріла ружа:

— Дякую! Я вам така вдячна, повірте! Засіла тут, не знала, що й робити… Як би не ви…

— Є про що говорити!

— Не скажіть! Тут таке місиво, ледь збочиш — то й не виберешся самотужки. Я боюсь далі їхати одна.

Водій автобуса не поспішав — все ще курив, радіючі несподіваній нагоді розслабитися (серед пасажирів знайшлася одна горласта цяця з дитиною, їй, бач, дим протипоказаний лікарями). Добродушно спитав у Ольги Володимирівни:

— Далеко вам іще?

— У Барвінківці.

— Доїдете, чого там. Он, візьміть цього малого, — кивнув на рудого хлопця і звернувся до нього: — Ти ж до Барвінківців квитка брав?

Той мовчки кивнув.

— О, це був би вихід! — Пелюстки фатальної жінки-троянди зловісно завібрували. — Якщо трапиться знов така пригода, буде кому підштовхнути. А я в боргу не залишусь, повірте.

— А чого ж, — відповів за рудого шофер. — У цій машині хоч не стоятимеш — чотири місця вільних. Та й решта удобств! Я сам, правда, на «Ланосі» ще не їздив, не приходилося, а чув.

Удвох вони легко його умовили, і молодик швидко переніс до легковика свою велику, проте майже порожню сумку. Сів не поруч, а ззаду, на Ольжині заперечення кинув коротко:

— Тут зручніше.

— Ну гаразд. — Вона дочекалась, поки «ПАЗик» запихтів і від'їхав, зменшила звук магнітофона й уважно подивилась на свого нового попутника в люстерко заднього огляду. — Давайте знайомитись. Ольга.

— Борис.

Проникливі читачі уже здогадалися, що це був наш знайомець, Боря Цокотюха.

Ярижська не поспішала їхати:

— Не хочете сигарету?

— Дякую. Не палю.

— Я у захваті від таких чоловіків! — Вона повернулась і злягла ліктями на спинку крісла. «Ланос» — не найменша в світі машина, але таку відстань між співрозмовниками зазвичай називають інтимною. А тут іще й додаткові спокуси: рожево-матове обличчя, насмішкуваті чорні очі, веселий кучерик на скроні, палюча музика. І смаглявий запах парфумів, запах чарівної жінки.

Борис також розпалився:

— Ви цікава жінка. Не боїтесь ризикнути.

— Чим же я ризикую?

— Нічого собі! Берете до авта першого-ліпшого незнайомця. А якщо я — бандит? Тільки з тюрми? Що тоді?

— З тюрми? Невже? Ні, справді? На злочинця ви не схожі. Чи схожі? Тоді буде ще цікавіше.

Як жагуче вона засміялася, у нього по шкірі величезні гарячі мурахи побігли!

Вона була старша й досвідченіша, а Борис кілька років майже не бачив жінок. А тут ще така краля… Було цікаво. І не лише. З такою жінкою завжди приємно й цікаво.

Він швидко переконався — наскільки.

Фатальна жінка закохалась

Це сталося.

Розкішна темно-бордова ружа нарешті розпустилася. Назустріч нечуваній грозі. Зі зливою, буревієм, стогоном вітру.

Квіти люблять дощ. Хиляться од вітру, випростовуються, згинаються і пружно гойдаються.

Але буремна негода скінчилась, і вона залишилась у спокійно-нудному світі сама. Зрошена блискучими спогадами, які швидко висихали на сонці, залишаючи в серці нечувану спрагу.

Він вийшов на околиці й зник невідомо куди. Не залишивши ані сліду, ані ниточки для зв’язку. Тільки кинув на прощання загадкове:

— Я і сам поки що нічого не знаю. Діятиму за обставинами.

Шикарні пелюстки позакручували кінчики, намагаючись вхопитися за рештки пристрасті, яка пролетіла весняною грозою. І осипалися. Враз. Оголене стебло жадало пальців, які зберуть пелюстки у жменю.

Розчавлена троянда. Збожеволіла від кохання жінка.

Але досить метафор.

Ольга з пелюшок знала, що їй приготовано долею шалене кохання. Коли вона зустріне його, в світіне залишиться нічого не займаного цією пристрастю. Якщо треба — вона зверне гори, якщо треба — прихилить небо. Але буде з коханим. Будь що.

І ось він вийшов до неї з обшарпаного автобуса. І вона нарешті зрозуміла, який він, єдиний. Сліпуче молодий, залізно мускулястий, високий, небагатослівний. Прозорі блакитні очі, мужня усмішка, коротенькі шовкові локони кольору вогняної міді.

Приїхав ненадовго у справах. Зупиниться в готелі.

Він не повинен її забути. Ні за що! Вони повинні зустрітися. Назавжди. Ну… Принаймні, надовго.

Для чого доля привела його в Барвінківці? Саме зараз? Для зустрічі з Ольгою Ярижською?

Як і всі засліплені пристрастю жінки, вона помилялась.

1 ... 9 10 11 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зодчий із пекла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зодчий із пекла"