Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Спокутий гріх 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокутий гріх"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спокутий гріх" автора Наталія Дурунда. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 44
Перейти на сторінку:
по кредиту вирішене. Недобросовісний банк, зрозумівши, що має справу з кваліфікованим адвокатом, швидко дав задньої. Адже Тимур натякнув на зустрічний позов та моральну шкоду. У його клієнтки, мовляв, хворе серце. На цьому можна неабияк зіграти.

— Не знаю, як вам і дякувати, — мовила зворушена Ірина. — Я навіть не сподівалася на таке швидке вирішення питання. Скільки я вам винна?

Тимур сумно глянув у її виснажені хворобою очі.

— Друзі моїх друзів — мої друзі, — важко посміхнувся, маючи на увазі Мостового. — Ваше питання коштувало мені лише однієї незначної розмови з молодим і зовсім недосвідченим юрисконсультом. Тому… — зітхнув, — немає за що розраховуватися. Візьміть документи, — простяг червону папку. — Можете йти до нотаріуса й оформляти своє житло на доньчине ім’я. У реєстрі по кредитних заборгованостях воно більше не світиться.

— Ні, ну що ви, — запротестувала Ірина. — Дякувати Богові, на консультацію юриста, навіть недешевого, я ще здатна…

— Будьте мені здоровенькі, — перебив її Тимур. — Інколи, гроші — не головне.

«Хіба плата смертельно хворої жінки за банальну консультацію принесе збагачення? — про себе подумав. — Чи може якось вплине на фінансове становище?»

— Ви — добра людина, — зніяковіла Макарова. — Знаю, що переходжу межу пристойності, але…

— Кажіть, не соромтеся, — підбадьорив її юрист.

— У мене є ще одне прохання, — зам’ялася Ірина. — Цей лист… — витягла з жіночої сумки жовтий цупкий конверт. — Якщо можна… після моєї смерті віддайте доньці.

Батурін заокруглив очі від здивування. Дивне прохання. Це ж адвокатське бюро, а не банк, де зберігають цінні речі. Та й жінка до пуття нічого не пояснила. Відчував, що цей клаптик паперу точно якось пов'язаний з тим, про що вона тут довго розповідала минулої зустрічі. Нащо йому на голову чужі таємниці? А якщо у листі йдеться про вбивство, наприклад? Потім воно розкриється і ниточки приведуть сюди? Ні, ні! Йому це зовсім не потрібно.

— Ви пробачте, — встав із-за столу, не торкнувшись конверту, — але такі речі зовсім не входять у сферу послуг, які я надаю. Вам конче необхідно, щоб цей лист потрапив до рук доньки після вашої смерті? — підозріло скосив очі.

— Так, — ствердно відповіла Ірина. — Тільки після моєї кончини. Прошу, не відмовляйте, — благально глянула в його карі очі. — Тут немає нічого крамольного, — наче прочитала думки Тимура. — Я могла би залишити його своїй подрузі, Зої Черкасовій. Але вона не збереже. Розкриє з цікавості й наробить біди.

— А за вашого життя донька ніяк не може дізнатися про те, що там написано? — ще раз уточнив. — Обов’язково чекати смерті?

— Я їй цього не скажу… — важко задихала жінка. — Не зможу…

Тимур зрозумів.

Там чиясь сповідь.

І не дуже втішна…

Але чому саме йому випало вручати такі листи? Дівчина спокійно живе. Має сім’ю. Нічого не підозрює. А в один прекрасний день він, мов грім серед ясного неба, віддасть їй цей конверт. Маячня якась. Не поспішав погоджуватись.

— Будь ласка, — майже прошепотіла хвора жінка. — Не знаю, чому, але після спілкування з вами — остаточно переконалася, що ви — єдина людина, котру можу просити про цю послугу. Довіру, що викликаєте у мене, важко переоцінити. Не відмовте. Нехай вас не обтяжить це скромне прохання.

Тимур не витримав. Слова жінки вразили його. Це наче остання воля помираючої. Як можна не погодитися? З першої хвилини спілкування відчув у ній якусь рідну, близьку душу. Наче доля в якомусь житті вже пересікала їхні шляхи. Або ще пересіче?…

Неохоче взяв листа. Поклав у верхню шухляду робочого столу.

Попрощався з Іриною.

Знову сів на робоче місце. Дістав конверт. Довго крутив у руках. Його так і підмивало розкрити і прочитати все одним махом. Але стримався. Це чуже життя. Чужі таємниці. Нехай з ними розбираються ті, кому належить. Ірина — молода жінка. Незважаючи на хворе серце, їй ще жити й жити. Цей лист довго вкриватиметься пилюкою, поки дійде до адресата.

З цими оптимістичними думками причепив до коричневого конвертика, написаний своєю рукою на білому клаптику паперу адресу квартири й ім’я жінки, якій належить його віддати, і зачинив у сейфі…

Наступного вечора, як і обіцяв, повів Нору в ресторан.

— Ого, — раптом здивовано розширила очі дівчина, — а це часом не твоя Діана? — кивнула на столик під стіною.

Тимур обернувся й завмер від несподіванки.

Справді. Недалеко, за столиком, в компанії симпатичного молодого чоловіка років двадцяти п’яти, сиділа його дочка.

Він захоплено про щось розповідав. Діана уважно слухала й мило усміхалася.

Тимур мовчки попрямував до них.

— Привіт, доню, — ледь стримуючи емоції, звернувся до Діани, наче поряд з нею пустий стілець стояв.

— О, татусю, — радісно підскочила з місця дівчина й поцілувала Батуріна. — Знайомся — Максим Кудрявцев. Мій друг. Разом працюємо.

— Максим, — якось боязко, невпевнено припіднявся незнайомець, ствердно кивнувши головою.

— Твій хто? — скривився Тимур й погладив шию, наче йому в горлі щось застрягло.

Відчуваючи ворожий настрій Батуріна, Максим не ризикнув простягти йому руку для привітання. Лише виструнчився за столом, як відмінник на уроці.

— Ми просто друзі, — вже значно тихіше пояснила Діана, розуміючи, що ситуація загострюється.

— Ясно, — не відриваючи гнівного погляду від хлопця, сталевим голосом відповів Тимур. — Гаразд, — нарешті перевів очі на дочку. — Вечеряйте, потім я відвезу тебе додому.

Кудрявцев важко промовчав. Образливі слова боляче обпекли йому душу. Хіба він схожий на людину, яка не спроможна відвезти свою даму з ресторану? Це ж приниження його, дорослого чоловіка, в очах дівчини. Навіть якщо перед ним її батько.

Батурін повернувся до свого столика. Нора вже встигла зробити замовлення.

— Ну що? Познайомились? — весело защебетала.

Тимур не відповів. Лише сидів чорніший за дощову хмару й не відривав погляду від сусіднього столика.

— Діана вже доросла жінка, ти не можеш її аж настільки контролювати, —

1 ... 9 10 11 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокутий гріх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокутий гріх"