Читати книгу - "Кривавими слідами"

– А потім я подумала, що він правий. Тож коли Мáрко вкотре зателефонував мені недавно, я вирішила не уникати зустрічі. Ми, на диво, непогано поспілкувалися. Він пропонував відновити наші стосунки, але… Хіба можна після всього того, що було?

– Зачекайте. Ваш чоловік хотів поновити взаємини? Дружні, я так розумію?

– Ні, він хотів, аби ми припинили процес розлучення. Він неодноразово просив мене про це. Звичайно, через свого адвоката. Але про це і мови не могло бути, – з гідністю відповіла жінка.

– Я правильно вас зрозумів: Мáрко Вітторіно намагався врятувати шлюб?

– Ну, виходить, що так, – погодилася Ілона.

– А Віталіна Волошко знала про це? – запитав Тарас.

– Вона не могла не знати, адже була його адвокатом. Більше того, я чула, що через це в них почалися проблеми. Ну, саме після нашої з ним недавньої зустрічі.

– Що ви маєте на увазі?

– Ну, а вам би сподобалося, якби ваша дівчина стала пропонувати колишньому хлопцеві поновити стосунки?

– Вони сварилися? І взагалі, звідки у вас ця вся інформація? – напосідав Єгор.

– Мені Артем сказав.

– Той, що приятель вашого чоловіка?

– Не тільки його, а й мій теж. І з Артемовою дружиною ми теж товаришуємо.

Тарас і Єгор зрозуміли, що тільки-но розкрили обман. Якщо, звичайно, сама Ілона Вітторіно зараз не бреше.

Віталіна Волошко приховала інформацію про те, що мала кепські взаємини зі своїм коханцем.

– Чи могло бути так, що саме з Віталіною Волошко вам зраджував у свій час ваш чоловік? – несподівано для всіх запитала Власта.

Скляр терпіти не міг, коли хтось втручався в розслідування. Тим паче – патрульні. Він навіть не вельми хотів проводити розслідування з Тарасом, віддаючи перевагу роботі самостійно. Та не в цій справі. Не у вбивстві іноземця.

Ілона розвернулася в бік Власти. Відтак відповіла:

– Не маю уявлення. Проте, наскільки мені відомо, вони познайомилися з Мáрко під час процесу розлучення.

– Де ж тоді поділася коханка? – не відступала патрульна.

Єгор, хоч і дратувався через втручання Власти, але не міг не зазначити для себе, що питання патрульної влучні. Він повернув голову до підозрюваної, аби встигнути помітити її реакцію. Подумки проклинав обох жінок, які фігурували в новій справі: що Віталіна, що Ілона – обидві мають міцні нерви. «Їх важко буде розкусити. Однак… Ілона виглядає значно спокійнішою. А шкода… У неї є реальний мотив. А от у Віталіни… Віталіна Волошко, поза сумнівом, щось приховує. І справа набуває зовсім нового повороту. Віталіна Волошко збрехала про стосунки з жертвою. Збре-ха-ла. Отже, саме тому і нервувала, що мусила брехати. А це наштовхує на глибші підозри».

– Не знаю і не хочу знати, – з огидою відповіла Ілона, усім своїм виглядом показуючи, що на дану тему говорити далі не хоче.

Подумки Єгор укотре замилувався: жінка, яка знає собі ціну. Знов уважно роздивився її. Жодних «понтів» у зовнішності й одязі. Убрання дороге і вишукане, у той же час просте. На відміну від Волошко в Ілони є самоповага. Упевненість у собі. У Віталіни – надмірна самовпевненість. Такі люди, як Ілона Вітторіно, не можуть не викликати захоплення.

– Я зрозумів вас, пані Ілоно. – Скляр занотував щось собі в телефон.

У свою чергу, Тарас теж щось записував, щоправда, у паперовий нотатник.

– То ваш брат не припинив спілкуватися із загиблим, я так розумію? – уточнив Тарас.

– Припинив. Відразу ж, як дізнався, що Мáрко мені зраджує. Вони навіть сварилися через це.

– Сварилися?

– Ну, не зараз, – усміхнулася. – Давно. Ще як тільки відбувся розрив. Так би мовити, висловив моєму чоловікові все, що думає з приводу його ставлення до мене.

– Вони бачилися хоч інколи? – запитання поставила знову Власта.

– Мені принаймні про це невідомо. Думаю, що ні. Переконана, Руслан би мені сказав.

– Може, він не хотів вам про це розповідати, – припустив Тарас.

– Не думаю… Ви когось із нас підозрюєте, чи що? – несподівано спало на думку Ілоні.

– Така наша робота, – відповів Тарас.

– У вас є мотив, – зауважив Єгор спокійно. Він незворушно глянув на неї й усміхнувся. Без злості чи зверхності. Ніхто б не здогадався, що саме в цей момент він напружено чекає на реакцію та відповідь підозрюваної.

Власта і Валентин з інтересом спостерігали: ці слідчі працюють із напором.

– І який же? – у голосі Ілони прозвучав мало не виклик.

– Ви ще не розлучилися, – почав виважено Скляр після недовгої паузи. Інтонація нітрохи не видала в ньому нетерплячості та хвилювання. Хоч час нещадно спливав. «Перші двадцять чотири години. Перші двадцять чотири. Найбільш критичні й найбільш важливі в будь-якому розслідуванні. Саме від того, як просунемося зараз, залежатиме результат», – немов мантру, повторював подумки Скляр слова, які ще на перших заняттях в університеті втовкмачував викладач.

– І що з того?

– А те, що все майно вашого чоловіка переходить вам. А це чималенько. Будинок та бізнес в Італії і бізнес у Рівному. Теж доволі прибутковий. Чи я помиляюся? – тепер у його голосі прозвучали нотки недовіри до жінки як до свідка. Із її реакції зрозумів, що ці слова справили потрібний ефект: Ілона Вітторіно не чекала саме від нього «наїзду». Бо він здався їй людиною, якої можна не боятися.

– Не помиляєтеся, – теж витримавши паузу, погодилася жінка.

«Ну що, спантеличив я тебе? Вивів із себе?» – запитував подумки Єгор, хоч навіть і на хвильку не переставав милуватися цією особою.

Тарас непомітно потер долоні: незважаючи на те, що працював із новеньким усього три тижні, уже чудово розумів методи, якими той користується: безмежна ввічливість, усмішка, врівноваженість і… намагання вибити підозрюваного з колії, розізливши його. У найнесподіваніший для того момент. Щоб той схибив. А підозрювані в нього – усі фігуранти справи. Аж допоки не знайде справжнього злочинця і не переконається в його вині. Єгор і в житті доволі різкий, тож роздратувати когось для нього не складає особливих зусиль.

Так, питання Скляра, хоч і цілком логічне, а виявилося неочікуваним для жінки. Спершу Єгор поставився до неї прихильно, а тепер такий випад. Кинув погляд на патрульних. Ці «зелені» зачаровано слухали. «Ну що ж, дивіться, як працюють професіонали».

– Майно переходить мені, Крістіні та моєму синові, – додала Ілона. – Проте це не означає, що вбила я. Не забувайте, мене навіть не було в місті, коли все сталося. Зі мною в маршрутці їхало багато людей. Майже була повна. У вас є змога переконатися. Приїхала під ранок.

– Звісно, ми це зробимо, – пообіцяв Тарас.

– Чому ви не скористалися своєю автівкою? – знову Власта втрутилася в розмову.

– Не зрозуміла, перепрошую, – Ілона озирнулася до патрульної.

– Ви маєте свою