Читати книгу - "До зір крізь терня, або хочу бути редактором"

невтомно, без утоми, безустанно, без упину тощо. Очевидно, що наш гуморист до словників не заглядав, а просто “здер” кальку з іншої мови. Усякий потяг до незалежности у творчості, безперечно, вартий похвальби, але коли вже унезалежнюватись від словників, то треба показати себе не “живодером”, а добрим знавцем рідної мови. Бо наша мова має якнайвідповіднішого відповідника до російської ідіоми не уставая / не устает. І цей відповідник зовсім не довге слово, а навпаки – коротке. Згадаймо хрестоматійне: Ідуть дівчата в поле жати Та, знай, співають ідучи…

Словечко знай і є те, чого недобачив наш автор. Його текст з цим слівцем матиме такий вигляд: “Отой, який з екрану телевізора, знай, розповідає про себе як про велике цабе”. І коротше, і краще, і таки по-нашому.

НЕУНИКНИЙ чи НЕМИНУЧИЙ?

Переклади безкебетних сам-собі-перекладачів понадусім ще й свідчать про “творчу лабораторію” цієї автури: замість бути самостійними мовотворцями (а письменник мусить бути мовотворцем), вони паразитують на іншій мові, тобто те, що вони пропонують – це товар з других рук або, як вони самі полюбляють висловлюватися, – “секенд-генд” (в їхньому арго “секонд-хенд”).

Щоб нікого не ображати, не цитую авторів, яким до смаку слова неуникний, неуникно (А). Що це за форми?

Не треба бути доктором філології, щоб зрозуміти, що форми ці – живцем здерті копії з “братніх” слів неизбежный, неизбежно, перекладаних у словниках на нашу мову як неминучий та неминуче. І це єдино правильний на сьогодні переклад. Жоден український словник, і то виданий у СССР(!) не фіксує форм (А).

Тепер зацитую автора з правильним українським слововжитком, а тоді перекладу цей вжиток на форму “з-других-рук”, щоб показати усю карикатурність останньої: “Неминуче й невблаганне ходило вже близько біля княжича Святослава…” (С. Скляренко). А ось переробка цього пасажу відповідно до смаків неуникнолюбів: “Неуникне і невблаганне ходило вже близько біля княжича Святослава…”.

Поклавши руку на серце, скажіть, який варіянт кращий?

НІ-НІ ТА Й… чи НЕМА, НЕМА ТА Й…?

Російський вираз нет-нет да и… – безперечний українізм. Вираз нема-нема та й… зафіксовано у творах Шевченка: “…мене, спасибі, люди добрі книгами не забувають. Нема, нема та й пришле хто-небудь… ”. Це написано із заслання, тобто до 1859 року. “Толковый словарь живого великорусского язика” В. Даля (1880) ідіоми нет-нет да и… не фіксує. Першу появу цієї ідіоми в російській літературі засвідчено у творі Ґаршина (1855-1888) “Из воспоминаний рядового Иванова”, написаного 1883 року. Нема слова, що в тодішніх літературних колах Росії мали місце українські впливи на російську мову: був цілий ряд двомовних або пов’язаних з Україною письменників – Мордовець, Стороженко, Данилевський, Старицький, – перекладалися твори Марка Вовчка, Шевченка. І така образно-емоційна ідіома, як нема, нема та й… перекочувала до російської мови у формі нет-нет, да и… Отже, самоперекладена форма ні-ні та й – це переклад з перекладу, який зайвий раз підтверджує думку, що заки хтось має перекладати самотужки з іншої мови, хай не полінується глянути у словник.

* * *

Словники недосконалі – це факт, але ніколи не шкодить перед самоперекладом удатись до словника, часом і словник може стати у пригоді, і не допустить “перевертнів” на взір ні-ні та й…

9. СТИСЛІСТЬ – СЕСТРА ТАЛАНТУ

Уявімо, що новачок-літератор пише есей чи оповідання за наперед заданими параметрами: не довше трьох сторінок машинопису. Таку умову поставило журі конкурсу, де наш початківець має надію здобути премію. Попередній варіянт вийшов у конкурсанта аж на чотирьох аркушах. Почав правити, викинув усе зайве: повтори, недоречні місця тощо. Вийшло три сторінки і два рядки на четвертій. Ці два рядки треба “підтягнути”, а викидати вже нема чого. Що його й робити? Один вихід: замінити довгі словоформи на коротші, а саме: книжкову крамницю – на книгарню, багатоколірний – на барвистий, співпадіння – на збіг, стягувати – на стягати, розповсюджений – на поширений, продовгуватий – на довгастий, з дитинства – на змалку, знаменитість – на світило, і мети досягнуто! Абзаци, що мали “хвостики” – по два-три слова в останніх рядках, “підтягли” ці хвости, і праця уклалася у три аркуші машинопису.

Хто пише, має широчезний вибір лексичних форм. Уміти стисло викласти свої думки – це і є запорука творчого успіху. Успіх цей не є дар з неба, а наслідок праці. І тут Редактор може розкрити свої мовні потенції.

ЯК БИ НЕ БУЛО ВАЖКО чи ХАЙ ЯК ВАЖКО?

Шукач пригод пише приблизно таке: “Життя з пригодами – як би не було важко їх долати – дарує мені насолоду”. Лексеми як би не, коли б не, хто б не, скільки б не тощо поширено у нас під впливом книжної освіти, а ми маємо свої некнижні форми хай як, хай коли, хай хто, хай скільки. Наприклад, думку “Яка б не була завтра погода – рушаймо” можна висловити так “Хай яка завтра погода – рушаймо”. У той же спосіб слова любителя пригод скоротяться так: “Життя з