Читати книгу - "Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди"

Добре, наш автомобіль рухається, але це тільки початок. Має бути можливість повернути його вліво або вправо – залежно від того, куди ми хочемо поїхати. Це і справді можна зробити – повернувши кермо. Кермо змушує передні колеса повернути вліво або вправо, і машина рухається в той самий бік.

Тепер усе дуже добре рухається, але в нас також має бути можливість сповільнити хід або зупинити машину. Це можна зробити за допомогою гальм. Ви знаєте, що, коли їдете на велосипеді, для сповільнення руху треба потягнути за важелі, які або виштовхують гумові блоки на колесах, або захоплюють металевий диск, прикріплений до колеса. Майже те саме відбувається з автомобілями.

Наступного разу, коли будете їхати в машині, зверніть увагу на всі вимикачі, важелі, ручки, кнопки, якими користується водій. Не всі з них змушують машину рухатися, повертати і зупинятися. Є безліч інших кнопок, завдяки яким автомобіль працює: обігрівачі, кондиціонери, ліхтарі, замки, музичні системи, віконні двірники тощо.

Коли думаєш про це, автомобілі здаються настільки складними, що дивуєшся, як вони взагалі працюють.

Це спантеличує, чи не так? Не важливо, де ви намагаєтеся полоскотати себе, навіть на підошвах ніг або під пахвами, ви просто не можете цього зробити.

Щоб зрозуміти чому, ви маєте дізнатися трохи більше про те, як працює наш мозок. Одне з його головних завдань – здогадатися, що трапиться наступної миті. Поки ви зайняті своїм життям, ходінням по сходах або сніданком, частини вашого мозку завжди намагаються передбачити майбутнє.

Пам’ятайте, коли ви вчилися їздити на велосипеді? По-перше, потрібно добре сконцентруватися, щоб тримати кермо прямо і тиснути на педалі. З часом їздити на велосипеді стає легше і легше. Тепер ви не звертаєте увагу на рухи, які робите, щоб велосипед рухався. З досвіду ваш мозок точно знає, чого очікувати, тому ви автоматично керуєте велосипедом. Ваш мозок передбачує всі рухи, які потрібно зробити. Треба уважно стежити за їздою, лише якщо щось змінюється, якщо дме сильний вітер або спустило колесо. Коли щось схоже несподівано трапляється, мозок змушений змінити свої прогнози щодо того, що буде далі. Якщо він впорається з цим добре, ви, наприклад, пристосуєтеся до сильного вітру, нахиляючись, щоб не впасти.

Чому мозку так важливо передбачати, що трапиться далі? Тому що це допомагає нам робити менше помилок і навіть може врятувати життя.

Наприклад, головний пожежник, побачивши вогонь, відразу вирішує, як краще розставити своїх людей. Досвід допомагає йому передбачати, що трапиться, і вибирати найкращий план боротьби з вогнем. Мозок може миттєво передбачити, як спрацюють різні плани, і пожежник може виключити будь-які погані або небезпечні дії, не ризикуючи людьми в реальному житті.

Як же це стосується лоскотання?

Через те що наш мозок завжди прогнозує наші дії й те, як у результаті почуватиметься наше тіло, ви не можете полоскотати себе. Інші люди можуть полоскотати вас, тому що можуть вас здивувати. Ви ж не можете передбачити, де саме вони вас лоскотатимуть.

І це знання призводить до цікавої істини: якщо ви побудуєте машину, яка зможе переміщати перо, але тільки після секундної затримки, то зможете полоскотати себе. Тепер результати власних дій здивують вас.

Цікаво, скільки героїв я створила, доки писала свої сто книжок? Мабуть, тисячі і тисячі. Уявіть, якби всі вони ожили і зібралися в моєму будинку на вечірку! Б’юся об заклад, Трейсі Бікер була би там на самому першому місці, розштовхуючи ліктями всіх інших, щоб першою ввійти в двері. Хетті Фезер приїхала б у своїй простій коричневій формі, і я з великим задоволенням знайшла б їй гарну сукню для вечірки. Сором’язливі дівчата, типу Дельфін, Граната і Краса, сором’язливо б задкували.

Біскіт і Чарлі, можливо, приїхали б із чудовою домашньою випічкою. Ельза нескінченно б жартувала, і Доля співала б для нас.

Я всіх їх можу побачити – але, звичайно ж, вони нереальні. Я вигадала їх усіх. Я рідко створюю персонажів на основі реальних людей. І, звичайно ж, я не створюю їх на основі себе. Вони виникають у моїй уяві.

У вас коли-небудь був уявний друг, коли ви були зовсім маленькими? Ви уявляли, що ваші ляльки та іграшки реальні і влаштовували їм чаювання, вкладали їх до ліжка? Так само і зі створенням героїв для історій. Я могла б захотіти написати історію про дівчинку, яка застрягла в дитячому будинку, зневірившись у тому, що її удочерять. Майже відразу жорстока, весела Трейсі приходить мені на думку і говорить: «Я твоя дівчинка! Напиши про мене».

Ви також можете створити власних героїв. Подумаймо про дівчину, яка втікає з дому. Чому вона втікає? Вона дуже нещасна чи просто вередує і прагне пригод? Вона розумна і кмітлива чи вона панікуватиме? Вона велика чи маленька – звичайна чи гарна – галаслива чи тиха, як мишка? Як її звати? Чому б вам не написати оповідання про неї?

Те, що Земля кругла, люди дізналися 1519