Читати книгу - "Водяничок"

— Бика Корбініана? — перепитала мала Баба Яга.

— Умгу, — схлипнула Вроні. — У нагороду найкращому стрільцеві.

— А він його заріже і засмажить на вогні, — додав Томас. — А тоді всі стрільці гуртом їстимуть його.

— А коли жоден із стрільців його не виграє? — спитала мала Баба Яга. — І таке ж може бути…

— Ні, — заперечив Томас. — Стрілецьке свято — і без переможця? Ні, так не буває.

— Гм! Буває всяк! — сказала мала Баба Яга. Вона вже давно щось собі надумала. — Ходімте-но зі мною, все буде гаразд.

Томас і Вроні нерішуче подибали за нею. На поляну саме вийшла колона стрільців. Попереду виступав капітан з оголеною шаблею. Позаду трюхикав бик Корбініан, увесь обмаяний барвистими стрічками.

— Ура-а! — загукала юрба.

Усі пхалися, підводились навшпиньки, витягали шиї: всім кортіло побачити змагання стрільців, а надто щасливця, який виграє бика.

— Загін — стій! — скомандував капітан. За його знаком музиканти заграли туш.

— Тсс! Цитьте! — почулося в юрбі. — Зараз капітан виголосить промову.

— Мені випала велика честь, — почав той, — щиро вітати всіх вас із стрілецьким святом! Особливу нашу подяку ми складаємо нині господареві шинку «Золотий бик». Для винагороди переможця він віддає живого бика!

— Ура-а! Хай живе власник бика! — знову закричала юрба.

Тоді капітан махнув шаблею і сказав:

— Свято стрільців оголошую відкритим!

Край луки стояла висока жердина з дерев’яним орлом угорі. Його повинні були збити влучним пострілом.

Перший, як годиться, стріляв сам капітан — і блискуче промахнувся.

— Буває, — почулося з юрби.

Засоромлений невдачею, капітан відступив набік. Настала черга спробувати щастя прапорщикові. Він прицілився і вистрілив — але теж не влучив у орла.

Люди почали посміюватись. Далі всі зареготалися. Бо коли промахнеться хтось один, то ще півбіди. А вже як усі стріляють не туди, отодіто здійметься регіт! Ще зроду такого не було!

— Неймовірно! — бурчав капітан, збентежено кусаючи вуса. Він ладен був із сорому крізь землю провалитись. Адже він і не здогадувався, що його рушницю, як і рушниці всіх стрільців, зачаклувала мала Баба Яга.

Але Томас і Вроні, звичайно, відразу про все здогадались. Після кожного невдалого пострілу вони дедалі веселішали.

— Чудово! — вигукували вони, — Чудово!

Коли й останнього стрільця спіткала невдача, мала Баба Яга підштовхнула Томаса:

— А тепер іди ти.

— Я? Що я там робитиму?

— Стрілятимеш!

Хлопчик усе зрозумів. Він протовпився крізь юрбу і став на тому місці, звідки всі стріляли.

— Я зіб’ю орла!

— Отакий пуцьвірінок! — вигукнув капітан і хотів був прогнати хлопчика.

Та люди зняли галас:

— Нехай стріляє! Нехай стріляє! — Вони сподівалися чогось надзвичайно кумедного.

Тоді капітан сказав сердито:

— Про мене! З цього дива не буде пива.

Томас узяв рушницю, підняв її і прицілився, мов досвідчений стрілець. Люди затамували подих, позводилися навшпиньки, не спускаючи очей з дерев’яного орла.

Блиснуло полум’я, гримнув постріл. Орел з жердини ляпнувся додолу… Томас переміг. Томас став королем стрільців.

— Ура-а-а! — закричали глядачі, вимахуючи капелюхами, — Ура-а-а! Ура-а-а! Хай живе Томас! Син власника бика виграв бика!

Натовп завирував. Томаса підхопили на руки й підкинули вгору.

— Посадіть його на бика! Верхи на бика!

— І мене! — вигукнула Вроні.

— Вилазь! — гукнув Томас. — Адже це й твій бик!

Вони з радістю посадили б на бика й малу Бабу Ягу. Але вона не схотіла. Томас і Вроні рушили верхи на бику до міста.

Попереду всіх ішов оркестр, виграючи один за одним веселі марші. Похнюплені стрільці з своїм капітаном плентались позаду. А збуджена юрба вітала переможця:

— Браво! Хай живе король стрільців Томас!

До дітей крізь юрбу пропхався кореспондент місцевої газети. Він розгорнув свій записник, дістав олівець спитав:

— Коли накажете засмажити бика?

— Ніколи! — відповів Томас. — Його взагалі не заріжуть! Бик повернеться до свого стійла!

Гули дзвони, бахкали ракетниці, і ніхто не помітив, що мала Баба Яга, сяючи з утіхи, сіла на свою мітлу й полетіла до лісу.

— Тобі знову пощастило зробити добру справу! — похвалив її Абраксас. — Тепер, гадаю, ти спокутувала свою провину за те, що чаклувала в п’ятницю.

Був сонячний зимовий день. Прозора блакить неба аж мерехтіла. Сніг сяяв біло-біло, як випрана лляна скатертина. Мала Баба Яга й ворон Абраксас сиділи на узліссі, гріючись на сонці. Раптом поблизу залунали дитячі голоси, веселий гамір. Мала Баба Яга послала ворона подивитися, що там таке. За хвилину той повернувся і сказав:

— Малеча, років по шість-сім. Сніговика ліплять, аж ген там, за живоплотом, на лужку.

— Сніговика? Треба подивитись! — заявила мала Баба Яга.