Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

явні ознаки вагітності, не могли приховати свого занепокоєння. Зрозуміти останніх було неважко: кожна з них побоювалася, що Шайна приїхала саме за її дитиною. А може, то був не страх, може, навпаки — сподівання. Батьки новонароджених відьом одержували чималі відступні за своїх доньок і відразу просувалися на кілька щаблів вище в суспільному становищі. Так, наприклад, Шайнині рідні раніше були простими кередіґонськими рибалками, а після її народження стали заможними поміщиками — їм дістався гарний маєток у Ґвидонеді, один із багатьох у Північному Абраді, що їх відьми здобули у власність Тір Мінегану, як подяку за надані тамтешнім правителям послуги. На Півдні Сестринство не мало земельних володінь, тому домовлятися з південцями було важче. Зазвичай доводилося спокушати їх грошима й коштовностями — а це, треба визнати, не справляло такого враження, як землі. Хоча ті, що належали до шляхти або вищих верств міщанства і не боялися бути ошуканими, таки погоджувалися прийняти в дарунок маєтки на Півночі. І не шкодували про це — бо відьми, коли йшлося про їхніх малих сестер, вважали нижчим своєї гідності вдаватися до обману…

Ніби підслухавши Шайнині думки, король схилився до неї й тихо мовив:

— Пам’ятаєте, вам відрекомендували Бронан вер Ріґнан, придворну моєї невістки Ідріс. Це та вагітна білявка в блакитній сукні за правим столом. Схоже, вона була б рада народити відьму. Ще дівицею мріяла вийти за якого-небудь лорда з Півночі, проте мусила вдовольнитися прапорщиком моєї ґвардії.

— У неї буде хлопчик, — сказала Шайна.

— Гарна новина для її чоловіка. Після двох дочок він нарешті матиме сина. — Келлах аб Тирнан власноруч наповнив Шайнин келих вином і продовжив: — Звістка про ваше прибуття вже облетіла околиці, тож сьогодні вночі багато майбутніх матерів кепсько спатимуть. Я взагалі не збагну, чому ви до останньої миті приховуєте, в кого народиться відьма. Невже боїтеся, що та жінка з дурного розуму спробує втекти?

— Ні. Головно ми боїмося, що її скривдить якийсь відьмоненависник. У минулому таке траплялося.

— І то правда, — мусив погодитися король. — Аґресивних фанатиків ніде не бракує, надто ж у нас, на Півдні. — І він кинув швидкий погляд на літнього чоловіка в духівничій сутані, єдиного з присутніх, хто не приховував своєї ворожості до гості.

— А взагалі, — зауважила Шайна, — я чекала від Півдня набагато гіршого. Тому й подорожувала, не виказуючи своєї належності до Сестринства. А виявляється, тут до нас ставляться майже так само, як у Ґулад Данані або Торфайні.

— Це при королівському дворі, пані. Тутешні люди, хоч і не всі з них великі розумники, мають більш-менш широкий світогляд і не скуті безглуздими забобонами. А от наші селяни, та й чимало простих городян, щиро вірять, що маґія буває лише лише лихою, а всі відьми й чаклуни продали свої душі Китрайлові. Втім, це не заважає їм, коли припече, чимдуж бігти по допомогу до цілителів — а потім вони ще швидше біжать до духівників, щоб сповідатися в своїх гріхах.

— Дід Тирнан казав, — озвалась Ейрін, яка уважно дослухалася до їхньої розмови, — що наші духівники тому й оголосили чари гріховними, аби мати від цього зиск.

— І вони його мають, — підтвердив король. — У більшості парафій на території Ленніру виплати за очищення від гріхів, пов’язаних з уживанням чарів, є третьою за величиною статтею доходів після весільних та поховальних обрядів. Гадаю, така сама ситуація і в решті земель Південного Абраду. Проте наш превелебний Еван майже нічого на цьому не заробляє. Дванадцять років тому, коли тільки обійняв свою посаду, щотижня з великим натхненням виганяв бісів зі світильників, водогону, пічок і камінів, іншого устаткування, що працює з допомогою маґії. Та поступово його ентузіазм зійшов нанівець, бо йому за це ніхто не платив, і тепер панотець лише двічі на рік проводить загальне освячення всього замку. Але ми не нарікаємо — і без його благословення все працює чудово.

Шайна поглянула на люстри з маґічними кулями, що промінилися м’яким жовтавим світлом. Відсутність навіть найменшого червонуватого відтінку свідчила про досвід і вправність чаклуна, який змайстрував їх. Звичайно, відьми робили набагато кращі світильники, вони й функціонували довше, і їхнє світло нічим не відрізнялося від сонячного — та це вже були несуттєві дрібниці. Головне полягало в іншому: судячи з усього побаченого Шайною в Кардуґалі, король Келлах мав у себе на службі дуже гарного чаклуна. Можна не сумніватися, що з такими непересічними здібностями Іґан аб Кін міг залюбки отримати місце при будь-якому з великих королівських дворів як на Півдні, так і на Півночі. А проте, він обрав маленький Леннір, де народився, і ніколи не зраджував свого вибору, хоча (в чому Шайна була цілковито впевнена) його неодноразово спокушали заманливими пропозиціями сусідні королі.

Поступово вечеря добігла кінця. Власне, присутні вже давно наїлись, але ще добру годину просиділи за столом, потроху куштуючи вино та солодощі, розмовляючи між собою або розважаючись виступами придворних музик, жонґлерів і танцівниць. Нарешті Келлах аб Тирнан підвівся зі свого місця і побажав усім на добраніч. Після чого запропонував Шайні руку, якою вона охоче скористалася, щоб і собі встати.

— Якщо не заперечуєте, — сказав король, — я волів би продовжити наше спілкування у приватному колі.

Шайна була готова до цього, тому негайно відповіла:

— Так, нам є про що поговорити. Гадаю, буде не зайвим запросити до цієї розмови майстра Іґана аб Кіна.

Короля здивувала така пропозиція, однак він не став нічого питати, лише виразно подивився на старого чаклуна, а потім перевів погляд на двері. Майстер Іґан усе зрозумів (чи, може, мав гострий слух і розчув останні Шайнині слова), без найменших зволікань вибрався з-за столу й рушив до виходу. Тим часом Шайна попрощалася з членами королівської родини й вищими достойниками Ленніру, домовилась із Ейрін та Фіннелою, що завтра вранці поснідає з ними в їхніх покоях, а потім разом з Келлахом аб Тирнаном і двома ґвардійцями з його особистої варти залишила бенкетну залу.

В коридорі до них приєдналися Іґан аб Кін та ліврейний слуга з ліхтарем. Усі шестеро дійшли до сходів і стали підніматися нагору. Дорóгою король увічливо розпитував гостю про її ґвидонедську рідню,