Читати книгу - "Троє на Місяці"

“Бракує матеріальної точки опори. Такою точкою опори може бути лише корабель, більш нічого довкола нема. Отже, треба стати на корабель і тоді тягти… Поволі, не гарячкуй…”

Тримаючись однією рукою за ручку ключа, другою за скобуу Граматик підібгав під себе ноги так, що підошвами торкнувся обпаленої поверхні корабля біля самого люка. Тоді почав розпростовувати тіло. Ноги дедалі сильніше тисли на корпус ракети, руки натягалися, але люк не піддавався. Ще раз посмикав — люк наче прикипів.

“Сплавився метал, чи що, коли проходили крізь товщу повітря?”

Серце гарячково бухкало. В горлі пересохло. Думка шукала виходу.

Граматик ще раз крутнув ключем — і відчув руками, що за обшивкою клацнула засувка. То це він не до кінця натиснув ключем, через те й люк не відчинявся! Трохи зсунув ноги й потягнув за ручку — люк почав відходити, відхилився зовсім. Перед Граматиком роззявився темний отвір.

Хлопець нахилив обличчя до пройми, заглянув у тісну комірку, яку тьмяно освітлювало молочне світло, відбите від Землі. Воно було навіть яскравіше, ніж місячне. Граматик побачив спочатку кілька брикетів пального, глянув на дозатора — і остовпів. Йому забракувало повітря. Неприємний холод поповз поза спиною. Він міцніше затис у кулаці масивного ключа.

На дозаторі…

Зсуне(н)ий, сконденсова(н)ий, схвале(н)я, Повол(ж)я, ста(т)ят годи(н)ик, зцементова(н)ий, в’ю(н)истий, оста(н)ій, прирече(н)ість, сьогоде(н)ість, збудже(н)ість, вихова(н)ість, осі(н)ій, зволоже(н)ий, жи(т)євий, здорове(н)ий, пшоня(н)ий, вибіле(н)ий, ві(д)аль, всія(н)ий, сваві(л)я, тьмя(н)ий.

Ключ. Вибери спочатку ті слова, у яких букви, що в дужках, подвоюються, а потім ті, у яких нема подвоєння букв. У кожному слові підкресли другу від початку букву. Коли ці букви складеш підряд, прочитаєш важливу інформацію.

Післяї того як Граматик вийшов у космос, Капітан і Друг якийсь час залишалися на своїх місцях: Капітан мовчав за пультом керування; Друг лежав на поролоновій підстилці з підібраними під себе ногами.

Закрадалася тривога: щойно вилетіли, зробили тільки один виток-і вже то відхилення від розрахованої орбіти, то якісь неполадки в дозаторі. Ніби ж усе було заздалегідь передбачене, забезпечене, випробувапе, перевірене. І ось тобі маєш…

А Граматик зараз сам у космосі, віч-на-віч із чорною безоднею. Пробпрається вздовж холодного корпусу корабля. Мабуть, незручно там і навіть страшно. Людина ж звикла відчувати під ногами тверду землю, бачити над головою небо — блакитне або сіре, рухатися серед предметів — природних чи створених штучно. А коли довкола ніщо, глуха порожнеча, мертва тиша, тоді нелегко витримати…

“І що могло з дозатором статися? Чи під час старту яка деталь не витримала навантаження й лопнула?.. Чи, може, пірати? Адже до камери з пальним найлегше дістатися: причалив тихцем ззаду до корабля — і порядкуй. А пальне в космосі — як повітря, вода і хліб. Але було б чути бодай поштовх, а може, й брязк… Ет, дурниці”.

Капітан крутнув головою.

“Коли сидиш без діла, всякі думки в голову лізуть… Треба негайно чимось зайнятися, щось робити, щоб не вигадувати казна-що. Найважче — то чекати склавши руки”.

— Друже, йди на моє місце, пильнуй за приладами, а я приготую Граматикові сніданок — він ще не снідав сьогодні.

Каиітап підійшов до відсіка з харчами, відчинив холодильник і почав перебирати припаси. На кожному пакунку написи.

“А то що за пакунок?.. Пироги з маком! Таке не було заплановане… Аж чотири! Стривай, стривай… Незнайко ж казав, що Оксана поклала щось загорнуте в папір і не хотіла показувати йому… Незнайко вантажив пальне… Залишалося п’ятнадцять кілограмів… Отже, Незнайко… щось переплутав, зробив не так…”

— Пробач, Друже, що відволікаю, — звернувся Капітан до свого помічника, — чи не міг Незнайко завантажити пальне в ящиках?

— Незнайко не міг завантажити пальне в ящиках, — відповів пес, — бо діагоналі граней ящиків, у яких запаковане пальне, більші, ніж діаметр люка.

— Отже, все-таки дозатор… Довго нема Граматика… Ремонтує, мабуть.

Капітан поставив у підігрівальну камеру молоко (приємно буде випити гарячого), дістав з холодильника пакет із сніданком (“хай розігрівається для Граматика”). Потім підійшов до полички з книжками (“може, скоріше час ітиме”),

Узяв з полички “Енеїду” І. П. Котляревського. У новому навчальному році будуть її вивчати. Першу частину поеми він прочитав ще вдома. І тепер почав одразу з другої:

Еней, попливши синім морем,

На Карфагену оглядавсь…

Тривога стала поволі влягатися, відступати. Уяву заповнило розбурхане море, яке оскаженіло розкидає козацькі човни, але веселі, життєрадісні мандрівники-троянці не лякаються грізної бурі, дружно гребуть веслами, сміються, жартують.

За ілюмінатором, повернутим до Землі, вже починався неозорий Тихий океан. Щойно минули найвищу вершину земної кулі Джомолунгму, або, як її ще інакше називають, Еверест (у Капітана в пам’яті спливли цифри: 8848 метрів. “Якби ще додати сорок, то були б одні вісімки”, — подумав він), а вже наближається найглибша на Землі Маріанська западина (“Теж цікаві цифри: 11022 метри, — подумав Капітан, — одинадцять, а потім нуль і помножене на два: двадцять два”). Ось із синього океану повистромлювали темно-зелені спини спочатку Філіппінські, а далі Каролінські острови. Наче якісь велетенські звірі вилізли з води погрітися на сонці. А поміж ними снують кораблі, залишаючи за собою по обидва боки сліди, які роблять їх подібними до довговусих водяних жучків.

Якраз над Маріанською западиною Капітан відчув, як їхній корабель хитнувся, ніби повний соломи віз на вибоїні. “Невже і в космосі западина, як і на Землі, — проскочила в Капітана думка. — Але ні, одне з другим не пов’язане”. Капітан прислухався. Ніяких звуків. Тільки корабель ще раз гойднувся, ще, ніби хтось його штовхнув убік. Від курсу він, проте, не відхилявся.

Потім щось глухо гупнуло. І за перегородкою в шлюзовій камері почулося шипіння.

— Та це ж Граматик повернувся! — майже вигукнув Капітан. — Повітря в шлюзову камеру напускає.

Він відклав книжку