Читати книгу - "Список бажань"

— Яке в мене було обличчя?

— Не зовсім таке, як спочатку.

А потім у Лоурі зринуло дві думки. Одна, що він розмовляє з мерцем. Друга, що він не може дихати!

— А яка я зараз? — нервово допитувалася Меґ.

— Е-е-е-е-е, — прохрипів Лоурі, його лоб почав синіти.

— Що, така погана?

Старий, неспроможний озватися, тицьнув пальцем у важезну книжкову шафу, що придавила йому груди.

Догнала. Меґ вистрибнула з затишку справжнього крісла і щосили вперлася руками в шафу. Важелезні книжкові полиці піднялися й стали на місце, наче підставка під пивний кухоль. Це коштувало Меґ не більших зусиль, аніж підкинути монету. Шафа стукнулася об стіну, сколупнувши тиньк. Книжки, що були на полицях, попадали додолу, наче ряснокрилі метелики.

— Bay, — сказала Меґ, витріщаючись на свої руки. Ніби такі, як звичайно. Але чомусь вона почувалася удесятеро дужчою.

Лоурі зі свистом вдихнув повітря.

— Кх… кх-кха, — закашляв він.

— Прошу, — буркнула Меґ, згинаючи пальці.

— Я… кх-хи… тобі не дякую, ти, злочиннице.

Меґ закліпала:

— Та я ж тільки…

Лоурі махав кулаком, лежачи на підлозі.

— Ти тільки — що? Ти тільки вдерлась до моєї хати і відтягла свого пса від моєї ноги!

— То не мій…

— Зробивши мене калікою на все моє нещасне життя.

— Ти зараз тут. Годі гнати!

— Годі гнати?

— Принаймні ти не мертвий, — гостро й трохи зверхньо відповіла Меґ. — А я розпласталася на твоєму гальмовому газовому бакові.

Лоурі замовк. Дівчинка мала рацію. Якщо це дівчинка. Якщо йому все це не сниться. Галюцинації через брак кисню. Шафа впала на груди.

— Хто ж ти тоді? Ангел?

Меґ пирхнула:

— Навряд. Я ніщо. Між раєм і пеклом. Така собі міжсвітенниця. Ось чому я мусила повернутись. Щоб допомогти тому, проти кого згрішила, як каже той блакитношкірий прибиральник.

Лоурі трохи розгубився. Блакитношкірі прибиральники і міжсвітенники. Що вона оце верзе? Хто знає цю молодь? Увесь цей реп і кульчики в пупках; Лоурі ніколи не міг зрозуміти звичайних дітей, а вже за привидів годі казати. Але дещо з того, що вона сказала, він розчовпав.

— То що, рай існує?

Меґ знизала плечима.

— Очевидно. Усе залежить від кольору твоєї аури. Червоний чи блакитний. Чи фіолетовий, як у мене.

Ще одна загадка. Чи марення сновиди. Хто зна. Можливо, він уже бачить духів. Отож, він не почувався так погано, відколи…

— Тобто ти маєш мені допомогти?

Меґ скоса глянула на старого:

— Десь так.

Лоурі трохи підвівся, спираючись на лікоть.

— Ти неабияк спізнилася. Ти вже не можеш мені допомогти. Ніхто не може.

— Тебе лише вкусили за ногу. Теж мені велике діло!

Старий силкувався намацати свого ціпка.

— Очухайся, неодупо. Той випадок стався два роки тому!

Якби Меґ мала червонокровні тільця, всі вони витекли б з її обличчя, з переляку. Два роки! То вона так давно пішла звідси? Її вже геть забули, і нічого тут не нагадує про неї. Навіть теплі спогади тих, хто її знав.

— Привид злочинниці. — Голос Лоурі урвав плин її думок. — Саме те, що треба. Ну, зроби хоч щось корисне в своєму житті, чи то пак післяжитті. Допоможи мені.

Лоурі простяг руку. Засмаглу, з покрученими пальцями, з суглобами завбільшки з каштан. Меґ розглядала пальці, що тяглися до неї. Вона мусить допомогти. Саме задля цього вона тут.

— Ну ж бо. Це через тебе я не можу підвестися сам.

Меґ нахилилась, щоб допомогти. Їхні пальці торкнулися одні до одних, чи не доторкнулись, їхні руки просякли одна в одну, запалюючи безліч напівпрозорих іскор. Перш ніж вона зрозуміла, що діється, Лоурі затяг її в себе по лікті, а відтак і по пояс.

— Випусти! — заверещала Меґ.

Очі Лоурі стали великі з переляку.

— Я не… це не… — мурмотів він.

Істоти розмістились одна в одній. Меґ була всередині Лоурі Маккола, а він огортав її зовні.

Моторошно, бридко, жахливо. Меґ заповнювала весь його можливий простір. Її руки покручені, її шия похитувалась, на очі спала пелена.

— Випусти мене, — верещала вона своїм новим теперішнім голосом — голосом Лоурі Маккола, зриваючись на ноги — старечі ноги, що раз у раз підгиналися. Старече тіло облягало її, наче водолазний костюм, торкаючись кожного її примарного нерва. Меґ бачила темно-каштанові цятки на руках і обвислий жовтавий светр в ірландські візерунки, і колючі густі брови, що мало не затуляли очей.

— Рятуйте! — волала вона, і повітря стискало трахеї Лоурі, наче лещатами. — Рятуйте!

Потім Меґ Фінн побігла. Вона гасала по Макколовому помешканню, відскакувала від стін, намагаючись вирватися з цього немічного тіла. Та все дарма. Вони міцно застрягали одне в одному, наче зростки линви.

Лоурі Маккол теж спостерігав усе зсередини, не годен щось зробити, хоча почувався сповненим снаги. Перед очима мигтіли стіни, так наче й не було величезного рубця на нозі. Серце калатало. Калатало — а не виривалося з грудей! Він знову молодий, сповнений молодечої снаги та жаги. Лоурі хотів засміятися, але на міг. Рот не слухався його. Здавалося, наче сидиш у одномісному кінотеатрі, спостерігаючи власне життя на сріблястому екрані.

Лоурі, певно, сподобалось молодшати, проте Меґ певнісінько було не до душі сидіти в