Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

значенням (податки забезпечують до 80 % надходжень у дохідну частину бюджету, збори значно менше); 2) за метою (податки — задоволення потреб держави та територіальних громад; збори — задоволення певних потреб або витрат установ); 3) за обставинами (податки — безумовні та нецільові платежі, збір виплачується за певних умов, має цільовий характер або справляється у зв’язку з послугою, яка надається платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження); 4) за характером обов’язку (сплата податку пов’язана із реалізацією чітко вираженого обов’язку платника; збір може характеризуватися певною добровільністю дій); 5) за періодичністю (сплата деяких зборів може мати разовий характер, тоді як сплата податків характеризується певною періодичністю). Відмінності за періодичністю враховують: періодичність сплати (збори (мито) можуть справлятися як одноразова сплата, податки — певна періодична сплата); періодичність дій (збори, мито прямо залежать від кількості дій, що породжують зобов’язання по сплаті, податки — не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку із власників транспортних засобів не пов’язується з характером використання транспортного засобу); 6) за відплатністю (яка характерна для мита та зборів, на відміну від податків).

Чіткого законодавчого розмежування мита й збору в Україні на сьогодні немає. Раніше основним критерієм було надходження коштів: якщо до бюджету — мито, якщо на користь організації — збір. За сучасних умов акценти трохи змістилися: збір — платіж за володіння особливим правом; мито — плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій при перетинанні митного кордону України.

При визначенні збору законодавець розглядає його як обов’язковий платіж, що справляється з платників зборів унаслідок вчинення на їх користь юридично значущих дій. Виділено і суб’єктний склад тих осіб, які мають вчиняти такі дії. До них віднесено: 1) державні органи; 2) органи місцевого самоврядування; 3) уповноважені органи; 4) осіб. Якщо стосовно перших двох учасників цих відносин може скластися певне уявлення, то щодо інших двох виникають деякі питання. По-перше, яким має бути повноваження органу, для того щоб його дії були підставою справляння збору? По-друге, що мається на увазі під особами? Здається, що в цьому випадку йдеться про органи та осіб (нотаріальні контори та нотаріуси та ін.), яким чинним законодавством України делеговано обов’язок щодо здійснення таких дій.

Стаття 7. Загальні засади встановлення податків і зборів

7.1. Під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

7.1.1. платники податку;

7.1.2. об’єкт оподаткування;

7.1.3. база оподаткування;

7.1.4. ставка податку;

7.1.5. порядок обчислення податку;

7.1.6. податковий період;

7.1.7. строк та порядок сплати податку;

7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

7.2. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

7.3. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

7.4. Елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.

Правове регулювання обов’язкових податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів державної влади й управління щодо їх установлення, зміни й скасування, так і чітким закріпленням усіх елементів, що характеризують податок чи збір як цілісний досконалий механізм. Законодавчі акти по окремих податках і зборах відрізняються стабільною, традиційною структурою. Як складові її частини виступають елементи правового механізму податку або збору. Законодавче регулювання оподаткування припускає наявність вимоги закріплення складових елементів, що визначають цілісну правову конструкцію податку чи збору. Так, акти законодавства про податки і збори мають бути сформульовані таким чином, щоб кожний точно знав, які податки (збори), коли й у якому порядку він повинен платити.

Закріплення правової конструкції податку, втілення її у відповідну правову форму пов’язане з дослідженням і певними сутнісними підсумками при характеристиці поняття податкового механізму. Дана категорія характеризується в національних законодавствах, але без деталізації й визначення змісту. Так, українське податкове законодавство використовувало поняття «механізм сплати податків і зборів»[16], але у жодному законодавчому акті не визначено чітко — що ж розуміти під подібним механізмом. У цьому випадку сформовано певний алгоритм побудови спеціальних законодавчих конструкцій, якими регулюється сплата відповідних податків і зборів. Вони мають традиційну структуру, розташування статей. Природно, ми абстрагуємося від ситуації, коли в акті присутня яка-небудь спеціальна норма (бюджетне відшкодування; бандерольний спосіб сплати податку та ін.), що неможливо застосувати по інших податках.

Цільний правовий режим конкретного податку або збору припускає об’єктивне сполучення елементів, що становлять правовий механізм податку. Серед них можна виділити як обов’язкові, так і факультативні. Обов’язкові елементи правового механізму податку включають групу основних і додаткових. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, які формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого з основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу й робить податковий механізм невизначеним. Виходячи із цього, до групи основних елементів правового механізму податку необхідно віднести: а) платника податку; б) об’єкт оподаткування; в) ставку податку.

Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму, забезпечують логічний і раціональний режим його закріплення. Варто враховувати, що додаткові елементи є такими ж обов’язковими, як і основні. Цільний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів. Відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дає змоги законодавчо закріпити окремий податок або збір (наприклад, неможливо уявити податок, який незрозуміло куди надходить (до якого виду бюджету). Сукупність додаткових елементів правового механізму податку достатньо різноманітна (залежно від ступеня деталізації податкового механізму). За характером деталізації цю групу елементів можна розподілити на: а) додаткові елементи правового механізму податку, що деталізують