Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Жовте коло 📚 - Українською

Читати книгу - "Жовте коло"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жовте коло" автора Ігор Михайлович Бондаренко. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 43
Перейти на сторінку:
class="book">— Почнемо спочатку, — сказав Максиміліан, беручи чашку з кавою.

— Як давно було це спочатку і водночас здається, що це було зовсім недавно. У вас не буває такого, коли ви думаєте про минуле життя?

— Щось схоже буває. Інколи я думаю: невже все це було — і фронт, і полон, і моя юність?.. А іноді все минуле наближається на таку відстань, що до нього можна доторкнутись рукою.

— Власне, так — «доторкнутися рукою». Це ви гарно сказали. Ще чашечку кави?

— Ні, дякую, розповідайте.

— Я народився в родині робітника. У батьків нас було троє — і всі хлопчики. Жили ми на околиці міста. Батько працював по десять-дванадцять годин, а одержував копійки. Моїй матері доводилось обшивати нас, а батько лагодив нам черевики, бо не вистачало грошей на взуття.

Ми, діти, навчалися в школі, а коли приходили зі школи, допомагали батькам: працювали на невеличкому клаптику землі і вирощували капусту, картоплю. Мати моя була дуже набожна і виховала мене у вірі в бога, творця всього сущого. Батько прищепив любов до близьких, нації, батьківщини, до людей і до всього живого.

Злидні змусили мене залишити школу. Я вступив на роботу на залізницю чорноробом. Так ми жили, поки не почалась війна. В 1915 році я попав на фронт. Ви не знаєте, що це була за війна: ми місяцями лежали в окопах, ходили в безглузді атаки і знову поверталися в свої смердючі окопи, де чвакотіла під ногами багнюка. Ви, мабуть, не повірите, але атака для нас була навіть так би мовити, розвагою. Хоча під час атаки ми втрачали своїх товаришів, але вона вносила якусь різноманітність у наше солдатське остогидле життя. Головне, ми не знали, навіщо ведеться ця війна, не розуміли, чому ми сидимо в окопах, кому це треба і коли все це зрештою закінчиться. Звичайно, ми говорили про це. Серед нас були і соціал-демократи. На все життя мені запам'ятався старий Шульц, як ми його називали. Це була політично освічена людина, хоча й з робітників. Він роз'яснював нам, кому потрібна війна. Вперше від нього я почув такі слова, як «Інтернаціонал», «соціалізм», «класова боротьба»…

Спочатку мені було страшно: адже ці слова руйнували все, на чому я був вихований. Я запитував Шульца: «Хіба ти не віриш у бога, хіба ти не визнаєш батьківщини? Як же так може бути, що батьківщина — це робітники всього світу?» — «Молодий ти і дурний, ще багато чого не розумієш. Але поміркуй добре над моїми словами…» — казав він. І я думав, і чим більше думав, тим більше переконувався в Шульцовій правоті. Справді, що дала батьківщина мені і моєму батькові? Ми працюємо не розгинаючись, а живемо як жебраки. Кому потрібна ця війна? Тим, у кого багато грошей, потрібні нові ринки збуту. І для чого? Щоб ще й ще набивати свої кишені. І тоді я сказав собі: годі! Я хочу по-справжньому розібратися у всьому цьому, я хочу займатися політикою. З такими думками застав мене кінець війни.

Та розібратися було не так-то просто. Соціал-демократи, незалежні соціалісти, спартаківці… І в кожного своя програма.

Я багато читав про міжнародне братерство робітників. Але як це виглядало на ділі? Французькі соціалісти стали справжніми шовіністами. Ніхто з них не прийшов на допомогу німецьким робітникам. Інтереси їхніх капіталістів були для них вище, аніж інтереси німецьких робітників. Вони не проводили межі між імператором, буржуазією і робітниками. Після війни в Берліні був обраний парламент народних представників. Але чим займались ці «обранці»? Безкінечними балачками, а трудовому народу жилося все гірше і гірше… Країна голодувала, безробіття стало справжнім лихом у нашому житті.

Одного разу на дискусійний вечір хтось приніс листівку. Вгорі на ній було написано: «Націонал-соціалістська німецька робітнича партія». Листівка оповіщала: «Що це за партія? Анархістська? Ні. Антикапіталістична? Так! Ми вимагаємо участі у капіталі, надбаному працею робітників, ми вимагаємо участі в управлінні. Ми вимагаємо аграрної реформи, націоналізації найбільших заводі» та фабрик. Ми хочемо здійснити німецький соціалізм на нашій батьківщині, при якому кожному трудящому німцю буде забезпечена робота, участь в управлінні виробництвом, вільний вибір професії, добрий заробіток, гарна квартира».

Програма була ясна, вона мені імпонувала. Я став націонал-соціалістом. Тоді нас були одиниці. Це була гаряча пора. Вдень я працював за шматок хліба, а ввечері виступав перед трудящими.

Говорив він як по писаному. Видно, все це не раз розказував спочатку слідчому, а потім журналістам.

— Так тривало три роки, — продовжував Розенкранц. — Моя дружина в цей час ділила зі мною всі злигодні нашого життя. Вона була дочкою заможних буржуа, але порвала з батьками, настроєними проти мене. Ми здавали кімнату, щоб платити партійні внески, і ніщо не могло нас зупинити.

У 1926 році я вперше почув Гітлера. Він умів говорити, запалювати людей. А за рік до цього я познайомився з Грегором Штрассером. Це був переконаний соціаліст нового гарту. Я став його близьким другом, а пізніше він познайомив мене з Гітлером…

У 1928 році партія послала мене в Східну Пруссію. Я мав створити там націонал-соціалістську організацію. Це була дуже нелегка робота. Мені довелось починати все спочатку. Ми друкували листівки і плакати в борг, тому що грошей у нас не було. Через шість місяців я вирішив публічно виступити і, взявши гроші із партійної каси, найняв найбільший зал у Кенігсберзі. Це коштувало тисячу марок. Мої друзі і помічники по партії переконували мене, що це божевілля і наш захід провалиться. Але я вірив у свої прогнози, і вони виправдались: народу набилося стільки, що декому довелося стояти на підвіконні. З тої пори справи пішли краще. Ми набули авторитет, і наша казна не була вже такого злиденною, як раніше.

У 1928 році в Ганновері відбувся з'їзд німецьких партійних керівників з північних областей країни. Там було покладено початок розколу між Гітлером і Штрассером. На цьому з'їзді Геббельс, який раніше виступав як соціаліст, зрадив Штрассера і перейшов у центр. Штрассера зрадив також і Гіммлер, який заздрив йому, бо розумів, що Штрассер вагоміший політичний діяч, аніж він.

Я продовжував працювати в Східній Пруссії. В 1930 році на виборах там перемогли націонал-соціалісти. Наша

1 ... 9 10 11 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовте коло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жовте коло"