Читати книгу - ""Лахтак""

— Чорти б його там лишали, — кинув боцман прокляття і плигнув до машинного люка.

За півхвилини він стояв у машинному відділі. Парова машина так гуркотіла й дрижала, що, здавалось, ось-ось вилетить із свого кріплення. Механік дав повну пару. Але, очевидно, він ще не був зовсім задоволений. Лейте побачив, як Торба й Павлюк, почервонівши від напруги, натискали на якийсь важіль. Вони закривали буквально всі виходи пари, щоб усю її силу пустити на дейдвудний вал[7], який крутить гвинт пароплава. За гуркотом машини Лейте не чув, як механік говорив кочегарові:

— Замість сімдесяти максимальних, ми дамо сто двадцять оборотів гвинта…

Може б, запальний механік ще щось сказав, та Лейте не дав йому закінчити, бо знав, що жити їм залишилось навряд чи п'ять хвилин.

— К чорту геть! — загаласував боцман, хапаючи їх за плечі. — Наверх!

Механік, очевидно, з обличчя боцмана зрозумів усю небезпеку і, підскочивши, крикнув:

— Павлюк, наверх!

— А ти? — І боцман схопив механіка за руку.

— Я останній залишу машину, — вирвав той руку.

Розлючений боцман моргнув Павлюкові. Враз четверо сильних рук піднесли низенького механіка і, незважаючи на його обурливі вигуки, потягли по трапу наверх.

Машинний відділ спорожнів, лише машина гулко стугоніла, надаючи шаленої швидкості дейдвудному валові «Лахтака».

Надходила остання хвилина. Пароплав наближався до зюйдового миска острова.

Пов'язавшись пробковими поясами, люди готувалися спустити шлюпку в той момент, як «Лахтак» своїм кілем удариться об берег. Лише Котовай, що роздавав усім пояси, забув сам обв'язати себе. Сумними очима дивився він на корму, що її заливали хвилі, та на піняве розбурхане море. Поруч нього став юнга Стьопа. Погляд юнги, проминувши борт пароплава, зупинився на канаті лага[8], що тягся по воді за пароплавом. Враз він схвильовано обернувся, штовхнув Котовая і показав рукою, куди дивився сам. Матрос випростався й нахмурився.

— Ого! — Він махнув кулаком над своєю головою, а тоді, підбігши до гурту людей, що чекали на спардеку останньої хвилини, загукав: — Боцмане, людина за бортом!

Весь гурт глянув, стежачи за напрямом руки Котовая, що показував на корму.

Там, у хвилях, боролась за життя людина. Вона вхопилась за лаг, і пароплав буксував її за собою. Хвилі заливали голову потопаючого, і не можна було пізнати, хто це саме. Та ніхто й не намагався в той момент це зробити. Лейте забув, що за хвилину доведеться самому рятуватись від розбурханих хвиль берегового прибою, і сміливо кинувся на корму. Хвилі гуляли по кормі, заливаючи людей по коліна. Котовай і боцман потягли за лаг-лінь[9]. Корма підстрибувала на хвилях, наче м'яч. Моряки ледве стояли на ногах. Людина, що її підкидало хвилями на кінці лаг-ліня, нагадувала велику рибу на гаку. Матроси боялися, щоб не обірвався лінь, бо тоді людина, безперечно, загине. Та ось вона вже біля самої корми. Найстрашніше, найнебезпечніше місце. Тут хвиля так може вдарити людиною об борт, що й дух виб'є. Крім того, гвинт пароплава утворює тут вир, який, затягнувши людину під себе, може порубати її гострими лопастями.

Але ж навіжений велетень — кочегар Павлюк! Він вихопив довгий флагшток[10], що стирчав з корми, обв'язав себе і лаг-лінь корковим поясом і плигнув за корму, тримаючи один кінець флагштока. Решта моряків тримала за другий. Саме в цей момент вирішувалась доля «Лахтака». Але тепер це бачили лише Кар і Соломін та ще хіба кок[11], що із страху заліз під димар пароплава.

Пароплав піднесло під самий мисок і промчало за сто метрів від берега. Карові здавалося, що він чув, як кіль черкнув по дну. Штурман махнув рукою, і Соломін круто повернув стерно. Зюйдовий мисок острова лишився позаду. Тут берег ішов у північно-східному напрямі. Тепер острів послаблював вітер, хвилі відносили пароплав геть від острова. Штурман з полегкістю зітхнув і повернувся до стернового. Очі Соломіна світилися радістю, а руки на штурвалі зовсім послабли.

— Стерновий, не спати! — гукнув Кар. Очі й губи його сміялися.

В цей момент вони зовсім забули про нещастя — про загибель шлюпки.

Кар проклав курс у відкрите море.

В той час на кормі Павлюк витягав з моря мимовільного плавця.

Тут теж відчули послаблення вітру, хоч хвилі все ще плигали на палубу. Людина з моря зомліла, але не випускала з рук лаг-ліня. Руки в неї наче задерев'яніли. Боцман ножем розрубав лінь і підхопив на руки людину. Всі бачили її обличчя і пізнали мисливця Вершомета, що виїздив шлюпкою на берег. Значить він був у шлюпці, коли вона перекинулась.

Боцман подумав, що Вершомет, певно, немало наковтався води, і одразу разом із Котоваєм потяг мисливця на спардек витрушувати з нього воду. За ними поспішала решта рятівників.

В цей час серед них з'явився Кар.

— Ей, там! На місця!

Цей вигук примусив усіх озирнутись, і тоді побачили, що пароплав швидко віддалявся від острова. Його відносило на схід.