Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Без дозволу на розслідування 📚 - Українською

Читати книгу - "Без дозволу на розслідування"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Без дозволу на розслідування" автора Віктор Тимчук. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 79
Перейти на сторінку:
стрівшись на розі мого провулка.

І треба ж здибатися з ним у таку хвилину! Раніше я почувався вільно перед дядьком Гаврилом, знав його як батька Миколи, з яким учився в одній школі. Але відтоді, як його засудили, мені при випадкових зустрічах ставало ніяково, я губився, гнівався сам на себе, що не позбувся жалості до Горака, попри Миколин злочин. А він подався, дядько Гаврило, відколи посадили сина: змарнів з лиця, схуд, запрана гімнастерка, мабуть, ще Миколина, висіла на його плечах, мов на вішалці. Горе не прикрашає людину. Чим я міг йому зарадити? Навіть висловити своє співчуття не мав права.

Горак не поминув мене, а зупинився, поставив на землю ящика з інструментом. І я теж мусив зупинитись.

— Коли б сьогодні не задощило, — спроквола сказав дядько Гаврило, глипнувши на небо. — Он як ластівки низько літають.

Він скинув кашкета і провів долонею по короткому сивому волоссю, його сумні сірі, наче вигорілі на сонці, очі уважно обмацували мене, мружачись. Я не знав, про що з ним говорити. Розумів, що недарма Горак почав розмову. Щось його непокоїло.

— Хай бог перекриє крана, — пожартував, приховуючи своє замішання.

Горак скупо посміхнувся, знову глянув на небо, потім на мене і скрушно мовив:

— Багато дечого навчились, а керувати погодою не в силі.

— Колись загнуздаємо, — пообіцяв йому, ніби те залежало від мене, чекаючи, коли ж дядько підійде до головного.

— Угу, — погодився Горак і пильно глянув у мій бік. Мені стало незручно, і я відвів очі, відзначивши, що в його погляді ні осуду, ні зневаги, ні прихованої неприязні — лише потаємний біль чаївся у них. Я вкотре уявив себе батьком і поспівчував йому: серце ніяк не погоджувалось, що син злочинець. Серце!.. І замість того, щоб запитати, як живеться, я сказав:

— Як вам працюється?

— Роботи вистачає, — повагом, з гідністю відповів Горак. — Люди будуються. Деякі, вибачай на слові, навіть на туалети стелять цинкову жерсть. А ти, чув, женишся на Савиній дочці.

Я промовчав, дивуючись, чого б то Горакові цікавитись моїм одруженням.

— А Микола збирався у серпні, — зі смутком сказав старий. — Уже й родичі знали. Брат Степан аж з Колими приїхав, а тут… — відвернувся, лапнув себе пальцями за очі.

— Хто ж, дядьку, винен? Не я ж уклав ножа Миколі в руку, — заперечив йому.

— Звісно, не ти. В тебе інша робота… Але брат приїхав, воно, бач, як вийшло, — він у відчаї махнув рукою. Одягнув кашкета, підняв ящика і непоспіхом пішов сутулячись. Виходило, я своє щастя будував на людському горі. І так триватиме доти, доки працюватиму. Дурниці, заспокоював себе, хтось же повинен займатися правопорушниками. Свідомість не в усіх однакова. Тоді було б легше. Колись, можливо, і настане такий час, до того йдеться. І все ж кепсько на душі. В чужому місті, мабуть, по-іншому сприймав би кожну закінчену справу. А тут поспіль знайомі. З цим я вже змирився, але, вряди-годи робота нагадувала. Та міняти її я не збирався.

Зустріч із Гораком ніби притлумила власні переживання. Тепер вони знову заворохобились, гіркі й розпачливі. Знову постала перед очима батькова справа…

Звернув у провулок. Примусив, здавалось, себе збадьоритись і прибрати безтурботного виразу. З поштової скриньки забрав газети. Листів нам ніхто не писав. На подвір'ї нікого. Мати, напевне, з хаті. Я завагався: заходити чи сісти на лавку й переглянути газети? Краще посидіти.

Проте не читалось. Відчував внутрішнє напруження і хвилювання. Раніше нічого не приховував од матері, а зараз немов збирався свідомо її обдурити, як вона мене. Тепер ми помінялися місцями. Я те робив заради неї, щоб не викликати неприємних спогадів і не завдавати горя. Усе брав на себе.

— О, ти тут, — мати стояла на веранді, збираючись замикати двері. — Що трапилось, Арсене? — ступила до мене, тримаючи під пахвою підручники.

— Нічого, — якомога байдуже відказав, уникаючи її прискіпливого погляду. — Відпочиваю.

— Правда — нічого?

— Звичайно, — стенув я плечима. — Вже у відпустці.

— Е-е, ти мене не проведеш, — мати опустилася на лавку. — Глянь мені в очі.

— Ах, не вигадуй, — відвернувся.

— Я помітила, Арсене, що ти завжди, як щось негаразд, спершу сидиш отут, потім заходиш до хати, — мовила докірливо.

Я наважився подивитися їй в очі, усміхаючись.

— Як бачиш, нічого.

Мати осудливо похитала головою і ображено підібрала губи.

— Не навчився-ти мене обдурювати в дитинстві і тепер не вдається. З Олею посварився чи на роботі?..

— Усе гаразд, мамо. Тобі здається, — впевнено заперечив.

— А чого ж вона дзвонила і питала тебе? Ніби незадоволена, — допитувалась.

— Сподівався звільнитись до двох годин і піти разом на річку, — пояснив їй. — І закрутився.

— Ага, — наче заспокоїлась, розгладжуючи збганки на сукні, і замислено додала: — Але ти б тут не сидів.

— Мамо, — пригорнувся до неї і докірливо сказав: — Далася тобі ця лавка!

Мати знову пильно глянула на мене.

— Якщо це службова таємниця, то безперечно — звелася і пригладила моє розкуйовджене волосся, провела долонею по шиї, щоці, і я притиснувся до її руки губами. — Розігрієш собі обід, тільки не лінуйся.

Мати ще оглянулась на мене за хвірткою, і її каблучки зацокали по-дівочому весело, замигтіла за парканом не по літах струнка постать. Аж тоді я відчув полегшення. Усе, минулося, витримав екзамен. І спохопився, бо ж чого тішитись? І чим?

Встав, неквапно піднявся на веранду… А мати спостережлива. Виказала мене лавка. Дрібниця, а не врахував. Ось тобі і знання психології.

Та мене не полишала думка про батька і двох військових. Відчував: справа надто складна, щоб розплутати її швидко, без жодної перешкоди. Але десь же існував слід, якийсь незначний факт. Тільки б його віднайти, натрапити на нього. Звичайно, за вісімнадцять літ він добряче стерся, але шукати треба. Троє з одного села…

1 ... 9 10 11 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Без дозволу на розслідування», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Без дозволу на розслідування"