Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані"

331
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані" автора Віктор Тимчук. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 81
Перейти на сторінку:
на кого не дивився, втупився в палас — розглядав його з удаваною цікавістю. Дитяче поводження.

— Значить, йшов додому без Ігоря і Віталія, — продовжив Бухов почату розмову. — А далі?

— А що далі? — знизав плечима Аркадій. — Пообідав і сів за уроки, слухав музику.

— І все? — недовірливо запитав Денис. — І ти не знаєш, куди пішов Шейченко і навіщо він віддав свій «дипломат» Ігорю?

Слідчий навмисне згадав про «дипломат». Хай Апостолов не думає, що їм нічого не відомо. І Аркадій сіпнувся — підвів голову й ошелешено зиркнув на Бухова. Мати поклала руку на синове плече, стисла його, мовби закликаючи до відвертості.

— Свій «дипломат»… — пробелькотав Аркадій. — Я… я не бачив, коли він віддавав.

— Поруч стояв і не бачив? — глузливо звів брови Денис. — І не помітив «дипломата» в Ігоря, коли разом йшли додому?

— Аркашо, що ти кажеш? — змученим голосом, благально втрутилась у розмову мати. — Ти ж не сліпий. Кажи правду. Мені соромно слухати, як ти… Що зробив твій Шейченко? Що? — силкувалась повернути до себе сина, однак він ворухнув плечем — і її рука безсило впала на диван.

— Чого ти присікалася до мене? Чого? — обурився Аркадій, витріщившись на матір. — Нічого поганого Віталій не робив!

— Але ж ти… неправду про «дипломат», — стурбовано зауважила Антоніна Павлівна. — Аркашо, сину…

Насупившись, він мовчав. Тополюк і Бухов зрозуміли: Біронський і Апостолов домовились не казати, куди після уроків пішов Шейченко. Коли ж встигли? Телефону в Аркадія нема. У Євгена майнув здогад, чому так поводились товариші Шейченка.

— Гаразд, Аркадію, — слідчий легенько поляскав пальцями по столі. — У Віталія не було ворогів? Ніхто не гострив на нього зуба? Між хлопцями трапляються суперечки.

— Віталій ні з ким не заводився, — неохоче видушив з себе Апостолов. — Лише на змаганнях. Але ж це спорт: той виграв, а той програв. Чого ж гострити зуби?

— Авжеж, — погодився Денис. — У спорті все ясно. Згадай, може, є серед ваших знайомих Кривий?

— Кривий? Ні, нема.

— І не чув такого прізвиська, не зустрічав кульгавого хлопця? — запитав Тополюк.

Аркадій зиркнув на нього, засовався, зручніше вмощуючись, і відвів погляд убік. Денис теж помітив його збентеження. Одначе юнак заперечливо похитав головою і відповів з нотками кепкування:

— Хіба мало кульгавих у місті? Я не звертаю на них уваги.

— Просто місто кульгавих, — іронічно зауважив Тополюк.

— Я бачила кульгавого хлопця, — несподівано мовила Антоніна Павлівна.

— Де? Коли? — випалив Бухов, не приховавши своєї зацікавленості.

Аркадій сердито глипнув на матір.

— Якось біля кіоска «Союздруку», що напроти школи. А оце… — Апостолова на мить замислилась і продовжила: — Тиждень тому в дубовому гаю коло горба. Я ходжу на завод через гай. Так значно ближче, і свіже повітря.

— Який з себе кульгавий? — пожвавішав Бухов.

— Який?.. Молодий, років двадцять шість, високий, чорнявий, волосся довге і зачесане назад, із сірим ціпком, — Антоніна Павлівна, говорячи, стривожено поглядала на спохмурнілого сина.

Справді, навпроти школи, де вчилася трійця, розташований газетний кіоск, коло нього ще й лава. Високий, чорнявий, волосся зачесане назад, сірий ціпок… Досить прості особливі прикмети. Чого Кривий крутився коло школи? Чого опинився в гаю, якщо він не мешканець одного з довколишніх будинків? Жінки раніше не бачили кульгавого хлопця. Дивно.

— О котрій годині ви його бачили навпроти школи? — запитав Тополюк, не усвідомлюючи, для чого йому час, просто за професійною звичкою.

— Десь близько третьої… Еге, близько третьої. Я трохи посиділа на лаві, і невдовзі вибіг Аркадій, підійшов до мене.

— А Кривий стояв коло кіоска? — допитувався Тополюк.

— Стояв, — кивнула Апостолова і з щирою безпосередністю звернулася до сина: — Аркашо, ти ж іще запитав мене, чи він тут давно. Як же ти міг забути?!

— Еге, як? — глузливо зауважив Бухов. — Пам’ять У тебе чіпка — вчишся добре.

— Я не забиваю голову всілякими дурницями, — промимрив юнак і відсунувся від матері, ображено засопів.

— У Віталія водилися гроші? — не відступався Денис од Аркадія.

— Гроші… — пирхнув той. — Звідки? Карбованець — два на кіно, на обіди в школі. Копійки!

Євген згадав слова медсестри Лашко — сусідки Шейченків, що Ігор подарував Віталію магнітофон. Одначе Біронський-батько обмовився про перше придбання магнітофона три роки тому. Отже, нового не купували і старого Ігор не віддав товаришеві.

— І ніяких, коштовностей не бачив у Віталія? — запитав капітан.

— Гм, коштовності! У його матері навіть нема золотої обручки, — зверхньо мовив Аркадій.

Антоніна Павлівна докірливо зиркнула на сина, бо у неї сяяли у вухах видовжені золоті сережки, на ланцюжку висів бурштиновий кулон, а на пальці красувалася широка жовта каблучка.

— Дозвольте глянути на кімнату Аркадія? — звернувся до матері Бухов.

— Подивіться, — звелася, ступила до дверей, розчинила навстіж.

Вони стали у порозі. Дуже схоже на кімнату Ігоря: тахта, над нею килим, письмовий стіл, на журнальному столику магнітофон, на стінці полиця, заповнена касетами. І знову вирізки із журналів: дзюдоїсти, ансамблі — патлаті, розхристані молодики з музичними інструментами, підписи англійською мовою: «Металіка», «Ай-рон Мейден», «Блек Себбет», «Кісс». Жодної художньої книжки. Коло радіатора опалення стояв чорний «дипломат».

— Покажи нам, Аркадію, свій «дипломат», — попросив Денис.

— А що там цікавого? Підручники, зошити…

— Покажи, синку. А ви подивіться щоденник, — гордовито мовила мати, явно пишаючись успішним навчанням сина.

Аркадій неохоче відчинив «дипломат». Слідчий не помилився: на внутрішньому боці кришки — знак R, пронизаний ламаною блискавкою. Отже, Аркадій не виняток серед трійці. А Морохова, класний керівник, запевняла — малюють не вони.

— Твоя творчість? — Бухов показав на знак.

— Шейха, Віталія, — спокійно, наче завчено, відповів Аркадій.

— І що він означає?

— Нічого. Намалював, і все, на пам’ять.

— Ви подивіться його щоденник. Аркашо,

1 ... 9 10 11 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані"