Читати книгу - "Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані"
- Жанр: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза
- Автор: Віктор Тимчук
- 410
- 0
- 28.04.22
У гостросюжетній повісті «Ловці манекенів» розповідається про трьох юнаків, десятикласників, спортсменів, зразкових учнів, які ведуть подвійне життя, приховане від учителів і батьків.
Повість «Про що розмовляють закохані» присвячена споконвічним проблемам студентства. Написана у вигляді конспектів, що їх головний герой Юрко Білокрил дарує своїй нареченій, повість по-юнацькому іронічна, задерикувата, приваблює дотепністю, розкутістю письма.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Михайло Медуниця. ПРО ЩО РОЗМОВЛЯЮТЬ ЗАКОХАНІ
Повісті
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Художнє оформлення Агафонової М.В.
Віктор Тимчук
ЛОВЦІ МАНЕКЕНІВ
1
Він розглядав фотокартки. Видовище холодило душу… Щоб позбутися болісного почуття, Тополюк перевів погляд у вікно: надворі буяв сонячний травневий день, на гіллі каштанів свіжо зеленіло молоде листя, вибравшись з коричневих клейких бруньок, наче дивні равлики-павлики з мушлів. З гіркотою подумав: а той вже ніколи цього не побачить, не заговорить…
— Хто його, Денисе?.. — згодом запитав Бухова, слідчого прокуратури, забувшись, що, мабуть, саме для того він і викликав його — оперуповноваженого карного розшуку, — щоб спільно знайти відповідь.
— Він упав, Євгене, — сказав Денис, перебираючи папери на столі і не зводячи голови.
— Звідки?
— З вікна четвертого поверху на бетонний дашок під’їзду.
— Нещасний випадок?
— Ніби, — слідчий підняв очі від паперів і стурбовано глипнув на Євгена. Йому, напевне, теж було недобре. — У його кишені знайшли оце, крім двох ключів од англійських замків.
Бухов поклав перед Тополюком жовту монету. Оперуповноважений оглянув її: вартість 15 карбованців, 1897 рік. Важкенька. Очевидно, золота.
— Імперіал, у ньому 11,61 грама золота, — пояснив Денис. — Взагалі золоті монети почали карбувати в Росії за імператриці Єлизавети Петрівни, дочки Петра І, в 1755 році номіналом 5 і 10 карбованців, за Миколи II з 1897 року по 1914-й—15 і 7,5 карбованця — пів-імперіала.
— Цікаво. Вперше бачу золоту монету.
— Імперіали дуже рідкісні. Дивно, як він потрапив до небіжчика? — Бухов спохмурнів, розгортаючи пакунок. У ньому — біла, замащена з правого боку сорочка. — Зверни увагу…
Слідчий показав на чорну, сантиметрів п’ятнадцять завдовжки, смугу під лівим рукавом, майже під пахвою сорочки. «Мов хтось ковзнув по ній пальцями в сажі», — подумав Євген і запитливо зиркнув на Дениса.
— На тілі загиблого, напроти цього місця, свіжий синець.
— Може, коли падав, ударився і забруднив сорочку?
— Ні, лежав на правому боці, — заперечив Денис. — Він ще дихав, годину жив. На операційному столі опритомнів і прошепотів два рази «кривий». Сестра виразно чула.
— Це його прізвище?
— При ньому ніяких документів. Жильці будинку № 19 по проспекту Миру загиблого не знають. Років йому сімнадцять — дев’ятнадцять, нічим не хворів, добре фізично розвинутий, слідів алкоголю не виявлено, запломбований один кутній зуб угорі.
— Коли убився?
— Сьогодні о 14.30. Паспортний стіл дав довідку: такий Кривий у місті не проживав. Двоє Кривих, я цікавився, батько і син, на роботі — слюсарюють на машзаводі.
Тополюк мимоволі глянув на годинник— 16.45. Прикинув наявні факти: імперіал, чорна смуга невідомого походження, чужий для небіжчика будинок, сімнадцять — дев’ятнадцять років, слово «кривий». Кривий — не прізвище юнака. Кличка? Чия? Підозріло, звичайно, і схоже на нещасний випадок. Втім, розслідування покаже, що й до чого.
— Ти був на місці події?
— Ні, мені півтори години тому прокурор Носаківський передав справу, а я залучив тебе. З твоїм начальством погоджено, — ледь посміхнувся слідчий.
— Дякую, — Євген іронічно схилив голову, а загалом був задоволений, бо з Буховим вже провів кілька розслідувань, і вони встигли спрацюватись і потоваришувати. — Треба там потовктися, побалакати з людьми.
— Авжеж. — Денис заходився збирати зі стола папери, міркуючи вголос: — Хто він і чому опинився в чужому будинку? Навіщо вилазив на вікно? Не доберу…
— Часом не самогубство? Або викинули друзяки чи примусили стрибнути. А замастити сорочку і вдаритись міг до падіння. Лише той імперіал…
— Домислів, Євгене, хоч греблю гати, — сказав Бухов, кладучи теки у сейф.
За кілька хвилин вони сіли в зелений Денисів «Москвич» і поїхали на проспект Миру.
2Будинок № 19, дев’ятиповерховий, облицьований білою плиткою, розташований на проспекті. Під ним молоді каштани ліниво ворушили листям. Повз нього снували машини і тролейбуси, на розі стояла жовта бочка з написом «квас». Біля неї невелика черга. Бухов повернув у двір, загальмував неподалік першого під’їзду, і вони вийшли з «Москвича».
Двір затишний — з трьох боків оточений будинками, під вікнами цвіли абрикоси, росли квіти, у декого й грядки з молодою цибулею, петрушкою і кропом. На дитячому майданчику гралися діти, чоловік у білій майці вибивав килима, звідкілясь линула музика і хрипливий спів Висоцького про папужку. Коло під’їздів на лавах сиділи пожильці — переважно немолоді жінки.
— Он звідтіля, — кивнув Денис на відчинене коридорне вікно на четвертому поверсі.
Тополюк глянув на вікно, потім на бетонний дашок, уявив падіння юнака, і його зморозило. Коли б на землю, мабуть, не забився б на смерть. Не минуло й трьох годин після нещастя, а таке враження, ніби його зовсім не було: галасували діти, грала музика, пліткували жінки… Троє, що сиділи коло першого під’їзду, обірвали розмову й видивилися на прибулих. Бухов і Тополюк привіталися з ними, відрекомендувались. У жінок одразу лиця зробилися скорботними. Напевне, здогадались, у якій справі приїхали.
— З прокуратури і міліції? — здивувалась одна. — А це чого? Ніхто ж не винен, сам упав.
— Еге, казали йому злізти з підвіконня, а він геройствував, сміявся, — ображено зауважила друга. — Хіба вони тепер слухаються старших? Все своїм пихом.
— Горе, яке горе для батьків, — скрушно мовила третя.
— І часто він сидів на підвіконні? — запитав Бухов. — Як його прізвище? Де живе?
— Не знаємо, не наш він.
— А вже десь з місяць тому лякав нас тим сидінням.
Ось тобі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані», після закриття браузера.