Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Скарб Вовчої криниці 📚 - Українською

Читати книгу - "Скарб Вовчої криниці"

211
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скарб Вовчої криниці" автора Лариса Михайлівна Письмова. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 29
Перейти на сторінку:
до кожного з них!..

Віктор Михайлович стиха зітхає, стріпує головою і рішуче підводиться.

Пора на вечірню лінійку.


ТАЄМНИЦЯ НЕРОЗЛУЧНОЇ ТРІЙКИ

Кожен, хто відпочивав у піонерських таборах, знає, що таке «вільний час». Він надається тричі на день: півгодини після сніданку, година перед обідом і година перед вечерею — всього дві з половиною години. Золотий час, але його надто мало навіть для такого енергійного хлопчини, як Сергійко.

Минув повний тиждень, як він, Славка та Костик живуть у піонерському таборі, і доводиться, глянувши правді в очі, визнати: намір, заради якого вони поїхали до табору, зазнав краху. Ні, ні, в короткі, розірвані «вільні години» нічого й думати непомітно спуститись у Вовчу криницю, хоч вона тепер і зовсім поруч. А в інший час — коли? О сьомій ранку Гриць Колосок сурмить побудку — всі, мов ошпарені, зіскакують з ліжок, мчать на зарядку, шикуються на лінійку, потім снідають; по обіді — цілісінькі дві години змушені спати; крім того, придумали всякі там бесіди, екскурсії, гуртки… Взагалі не життя, а якась організована мука: людина зовсім не може вільно, як того душа забажає, розпоряджатися собою. І коли б не Вовча криниця, Сергійко, чого доброго, не стерпів би і дременув додому.

Звісно, розвідати таємницю Вовчої криниці слід було ще торік, та не так воно склалося, як гадалося! Хто б міг знати, що зразу після Томчиного від'їзду з Зубрів саме на цьому місці почнуть будувати піонерський табір? Томка, може, й вважає, що для сміливих і спритних це не така-то вже важлива перешкода, але — як же туди полізти, коли Вовча криниця опинилася за огорожею, і до того ж її забили товстелезними дошками?.. І тепер ніхто в таборі й не підозрює, що у віддаленому кутку території, за високим дровником, існує вона, стара, висохла криниця, овіяна старовинною легендою і найпалкішими здогадками чотирьох мрійників. Така близька і така недосяжна!

Треба було негайно обміркувати скрутне становище, в якому вони опинилися.

Повертаючись з річки після купання (чи то ж купання — під наглядом медсестри і вожатого?!), Сергійко нишком смикнув Костика, підморгнув Славці, і приятелі непомітно відстали від гурту.

— Я вас питаю, хлопці, що будемо робити? Чи, може, ви вже відмовилися від нашого задуму, забули слово, дане Томці, і вирішили сховатися в кущі?

Виявилось, що Славка з Костиком зовсім не відмовляються від свого задуму та слова і не мають такої звички — «ховатися в кущі», але, як тепер проникнути у Вовчу криницю, вони не можуть збагнути.

— Найкраще — спитати дозволу у Віктора Михайловича, — нерішуче запропонував Костик.

— Спитати дозволу? — обурився Сергійко. — Так тоді ж весь загін захоче туди спуститись — і пропала наша таємниця! Слухайте краще, що я надумав: ми спустимось туди вночі.

— Вночі?

— Тільки вночі! Вдень нас обов'язково помітять, та й режим дихати не дає. Ну, згода?

— Згода! Коли підемо?

— Я дивився по календарю: днів за п'ять буде повний місяць. До того часу підготуємо…

— Тихше, — шепнув Костик, шарпаючи Сергійка за рукав. — Сюди хтось іде.


НОВИЙ СТОРОЖ

З-за дерев вийшов високий, трохи зігнутий старик з кудлатою, по самі очі, бородою. З-під старого, прим'ятого картуза звішувались скуйовджені пасма сивуватого волосся, — видимо, цей дід не визнавав бритви. Побачивши хлоп'ят, він зупинився, важко перевів подих і витер рукавом спітнілого лоба.

— Здоровенькі були, голуб'ята! Гуляєте?

— Здрастуйте… гуляємо…

Дід зняв з плечей клумака, покректав, розгинаючи спину, і опустився на траву в холодок.

— Ох, заморився… відпочину трохи. Що то ноги старі — зовсім не слухаються, не те, що у вас, стрибунців.

Старик був хоч і дуже кудлатий, зате говіркий і привітний. Він одразу сподобався хлоп'ятам. Вони й собі присіли біля старого в холодку.



— Ви куди ж, діду, прямуєте? — поцікавився Сергійко.

— В Лисички іду, голуб'ята, в село Лисички. Знаєте таке?

— В Лисички? Так ви ж, діду, збилися з дороги! Лисички в інший бік.

— Мо' й збився, вперше ж у цих краях. От ви мені й покажете дорогу.

— А до кого ви в Лисички йдете? — запитав Славка.

— Пораяли мені туди податись: в лікарню ніби сторожа треба.

— Сторож? Так нам же в піонертабір сторож потрібен!

— У табір, кажете? У піонерський? Гм… В лікарню воно б краще. Піду, мабуть, спершу до Лисичок.

— І навіщо вам, дідусю, ті Лисички? — заходились умовляти старого друзі. — Адже у таборі вам буде в сто разів краще!

— А хто ж у вас там за старшого? З ким говорити?

— Начальником у нас Роман Петрович Мороз, наш учитель історії з Лисичанської школи. Ми вас, діду, зараз до нього відведем і попросимо за вас. От побачите, відразу й прийме!

— Ну, до начальника, то й до начальника, — погодився старий. — Ведіть.

Приятелі урочисто повели свою «знахідку» до табору.

Біля вхідної арки, під грибком, їх зустрів черговий — лісників Генка. Він страшенно наіндичився, на обличчі його з'явився вираз неприступності.

— Де це ви були? Чого не повернулися разом з усіма?

— А ти не дуже кричи, — відразу осадив Генку Сергійко. — Чи не бачиш, що ми до Романа

1 ... 9 10 11 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скарб Вовчої криниці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скарб Вовчої криниці"