Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Я, зомбі, Леонід Григорович Кононович 📚 - Українською

Читати книгу - "Я, зомбі, Леонід Григорович Кононович"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я, зомбі" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 34
Перейти на сторінку:
спробуйте змахлювать — під землею, а знайдемо обох… у нас, мовляв, довгі руки!..

Я подумав, тримаючи ножа коло шиї.

— Щось воно, Папо Валю, на брехню схоже, га? — Він заперечив — так гаряче, як тільки міг. — А ти впізнав би його… на фото, скажімо?

Драбуга так зрадів, що став кивать своєю здоровезною, закустраною головою і зразу ж порізався. Я одвів лезо вбік. Тоді згріб Папу Валю за шкуру й жбурнув на розкладачку.

— Хто? — поспитав я, кидаючи перед ним жмут знімків, зроблених учора «трійками» Мур-Мура й Лугині. Він узяв до рук один, другий… очі його розширились, і я втямив, що робота моя не пішла намарне.

— Ось… ось він, гражданін начальник! — заговорив Папа Валя, тицяючи своїм замурзаним пальцем у якесь фото. — Оце він, підерас… точно! Каже: потовчіть трохи, так, щоб синці були, але не калічити, бо голови поодриваю… Уу, казліна, — посварився він кулаком на фото, — бач, нещасну жінку побить він послав, скот безрогий!..

Я нахилився йому через плече, і всередині мене усе аж похололо.

Це було фото таксиста.


V

— … Згідно з вказівкою. Таксі контролювали дві машини, які входили до складу оперативної «трійки». Стеження виявлено не було. Від метро таксі подалося по набережній, тоді перетнуло міст через ріку. З півгодини блукало вулицями лівобережної частини міста — певне, перевіряючи, чи нема «хвоста», — й спинилось біля бензоколонки. Саме тут нам вдалося сфотографувати водія. Знімки передано особі, яка провадить справу. Відтак авто стало рухатися вглиб Лівобіччя і врештірешт… — МурМур помовчав, — …скінчило свій шлях на подвір'ї Школи тібетської медицини, яку очолює знаний психотерапевт Альберт Крижинський.

Усі здивовано загули.

— Можу додати, — обізвався раптом добродій в окулярах, який у «Тартарі» відповідав за службу безпеки, — що нами встановлено: міська автоінспекція таксі під таким номером не реєструвала. Не вдалося також ідентифікувати особу таксиста.

— Автоінспекція, — буркнув я із свого кутка, — теж не все знає… чи не хоче знати, що одне й теж! Та й номер…

— О, о, — зрадів Мурат, — а я саме й хотів надати вам слово! Доповідайте.

Я скривився й став знехотя розповідати про свій візит до Портюші.

— … Гадаю, — підсумував я наостанку, — гадаю, всім зрозуміло, з якою організацією вступили ми у контакт. Думаю, вам не треба, шановні пани та добродії, пояснювати, якими можливостями володіє ця… ее… фірма й що вона може зробити з «Тартаром», коли виявить, що він стоїть їй на заваді. Чесно кажучи, сам я боюся навіть подумати про це. Втім, — не дав я розкрить рота Муратові, котрий хтів щось вставити, — втім, як уже геть до кінця висловлюватись, то тепер перед нами стоїть лиш одна проблема: будемо ми провадити цю справу далі чи закриємо… ну а, відповідно, кошти повернемо спадкоємиці. Так чи інак, а я — за те, щоб закрить. Поки не пізно й поки ми… ее… поки ще ми не в наручниках, шановні панове!..

Я замовк. Присутні теж мовчали. Я глянув на Мурата, але він нічого не говорив і тільки понуро дивився перед собою.

— Добре!.. — нарешті озвався він. — А що… ее… скаже нам Лугиня?

Той пошкріб своєю здоровенною лапою за вухом.

— Нуу… — буркнув він, — наша «трійка» стежила за пасажиром таксі. Гадаю, це вам відомо. Зроблено також знімки. Вони ідентифіковані: особа, зафіксована на них, — такий собі Кузьминець, на прізвисько Кукла, у злочинних колах відомий як найманий убивця. Свою… еее… роботу виконує з особливим садизмом. За психічним складом — маніяк… вживає наркотики і… словом, довго не протягне. А взагалі… нічого оригінального, нічого вартого уваги. Адресу його хавіри ми знаємо, так що… втім, потреби в цім я не бачу!

Мурат подумав.

— Ага, — сказав він, — оперативна інформація — вся. Запитання?

— Будуть!.. — раптом озвався Дядько Пацюк — кремезний драб із довгими, мавп'ячими руками. Ходили чутки, що саме він очолює бойову групу командос. — Будуть! — вперто повторив він. — Оце, значить, таке запитання: чого це товариш… чи то, значить, пан…еге ж, пан!… так от, чого це пан Мур-Мур не доповідає, що він там винюхав у сусідів клієнта? Цебто чого це ту сердешну жінку прикували до парового опалення… еге ж, за що оце таке вони зробили з нею, хтів би я знать?

— Нуу, — здивувався Мурат, — ми це пропустили поза увагою… А що там сталося, справді?

МурМур подумав. Дивлячись на нього, можна було б виснувать, що цей процес не належить до його сильних сторін; хоч як до правди, то цей хлоп'яга був напрочуд хитрим і змисним, і «Тартар» недарма доручив йому спецгрупу стеження.

— Завдання, доручене мені, — почав він обережно, — відібрало більше часу, ніж видавалося попервах. Ну, та врешті… словом, контакт було нав'язано. З повідомлень людей, котрі були присутні під час обшуку, виникає: після того, як слідчий звістив про смерть пана Малевича, з його дружиною сталася істерика. Власне, й грубощі оперативників, і ця звістка, піднесена так несподівано, були звичайною психологічною атакою. У так званих «органах правопорядку» її вживають, і досить часто… однак у цім випадку слідчий перебрав міру, й тиск призвів до протилежних наслідків — нервового зриву. Декілька ляпасів діла не поправили, й тоді цивільний, — підкреслюю: саме неідентифікована особа в цивільному, яка, по суті, й керувала операцією, — отож той цивільний загадав прикувать пані Малевич до батареї. Мовляв, щоб не заважала оперативним діям. — МурМур понуро замовк. Тоді докинув: — Як на мене, опергрупа й не збиралась шукать наркотики. Це свідчить і її малочисельність, і те, що з ними не було пошукового пса, й методи обшуку… та й постанови про обшук в них не було теж.

— А чого їм соромитися… — буркнув Лугиня. — Чого тут соромитися… процесуальний кодекс дозволяє обходитися й без неї!..

Мурат перепинив його лаконічним жестом.

— Таким чином, — підсумував він, — таким чином… словом, висновки можуть бути такими: перше, провадячи цю справу, ми неждано стали на препоні якійсь

1 ... 9 10 11 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, зомбі, Леонід Григорович Кононович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я, зомбі, Леонід Григорович Кононович"