Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Буря на озері, Ростислав Феодосійович Самбук 📚 - Українською

Читати книгу - "Буря на озері, Ростислав Феодосійович Самбук"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Буря на озері" автора Ростислав Феодосійович Самбук. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 37
Перейти на сторінку:

— Знайшла жартівника! Я за цими черевиками дві години в черзі стояв.

— Чого не зробиш заради… — Надя затнулася. Певно, хотіла сказати «коханої», але мовила: — Заради моди.

— А мені подобається… — Мабуть, Нінині ніжки подобалися б Олексі навіть у личаках, зрештою, він мав рацію, та й черевики були зовсім непогані.

В лотерею хтось виграв шампанське, бо з Пічної кімнати долинули захоплені вигуки й відразу бабахнуло корком.

— Я б теж випила зараз шампанського, — мовила Ніна.

— Але ж тут нема буфету.

— Може, до чайної? — запропонувала Ніна нерішуче.

Надя блиснула очима.

— І ти хочеш, щоб Олексу побачили зараз у чайній? — запитала осудливо. — Чесно кажучи, я дивуюсь, що ви прийшли сюди. Минув лише тиждень… — дошкульніше вколоти було неможливо: хлопець зблід, і обличчя в нього видовжилося.

— Справді, — одповів ніяково, — лише тиждень минув… Але ж Ніні так хотілося потанцювати!

— Хіба збагнеш чуже горе! — мовила Надя повчально й махнула рукою так, що всі зрозуміли: ні, вона не така й ніколи не дозволила б Олексі танцювати через тиждень після смерті батька.

— Андрій Михайлович був людиною веселою й ніколи б не засудив нас… — спробувала виправдатися Ніна, але посмішка зійшла з її обличчя, й очі зробилися сумними.

Оркестр заграв «бариню». Олекса взяв Ніну під руку, але вона рішуче відсторонилася. Надя очікувально подивилася на Шугалія, проте він ніяк не зреагував на її натяк — сидів і дивився, як через зал, безцеремонно розштовхуючи танцюючих, прямують до них два хлопці. Один з них за кілька кроків поманив Надю, та з готовністю підвелася й пішла йому назустріч, а другий зупинився перед Ніною.

— Пішли, Ніно! — поклав їй руку на плече.

Дівчина повела плечем, але хлопець не відпускав її.

— Відчепися! — Олекса різким рухом скинув руку хлопця з Ніниного плеча.

— Ти дивись, — здивувався той, — воно ще пручається! — Хлопець був на голову вищий за Олексу, кремезний, але вайлуватий. Він розчепірив пальці, наблизив до Олексиного обличчя. — Не буде зараз тебе тут, пойняв? Зхаваю тебе й не помічу… Олекса не відсторонився.

— Бачиш, Ніна не хоче танцювати. І не буде, я не дозволю. Піди проспися, від тебе за півкілометра тхне.

— Дивись, воно заговорило! — удав здивування хлопець. — Хто воно таке, Нінко? Тріпло заїждже. Тобі що, своїх не вистачає?

— Ану, мотай звідси! — Олекса почервонів од гніву. — Бо зараз виведуть.

— Вийдемо! — запропонував той. — Давай вийдемо, мені тут розмовляти з тобою незручно.

Ніна стала поруч Олекси.

— Слухай, Петре, — мовила спокійно, — я зараз покличу дружинників…

— Плювати я хотів на твоїх дружинників! — Все ж хлопець мимовільно озирнувся. Але одразу стиснув величезного кулака, насварився на Олексу. — Ти наших дівчат не чіпай. Мало тобі львівських? Бо голову скрутимо й назад не поставимо! Усьок?

Олекса стиснув зуби. Обійняв Ніну за плечі, і цей жест був красномовніший за будь-які слова.

— Не слухаєшся, значить?.. Але ж я тебе попередив! — хлопець хитнувся, наче хотів відсунути Олексу зі свого шляху, натомісць різко повернувся й пішов до виходу. Завгородній дивився йому вслід гнівно. Відсторонився від Ніни.

— Почекай на мене, — мовив рішуче. — Я з ним хвилинку побалакаю…

— Ні, — міцно схопила його за руку. — Ти що, з глузду з'їхав?

Плечі в Олекси опустилися.

— Пішли… — запропонував. — Не можу я тут…

Ніна тривожно зиркнула на двері, за якими зник Петро.

— Трохи зачекаємо…

— Не боюсь я його, — зрозумів її вагання Олекса.

— Ти не знаєш Петра. Краще не зв'язуватись.

— Якщо тремтіти перед кожним хуліганом!..

— Його всі в Озерську бояться.

— Пішли… — махнув рукою Олекса. Він потягнув Ніну до виходу.

Шугалій помітив, що товариш Петра кинув Надю посеред залу й поспішив за ними. Що ж, вирішив, без його втручання не обійтися. Швидко перетнув зал і вийшов до порожнього вестибюля. За Олексою й Ніною вже грюкнули двері, і Петрів товариш вислизнув за ними.

Петро стояв неподалік од Будинку культури, спершись спиною на стовбур дерева й засунувши руки до кишень. Олекса побачив його й зупинився. За кілька кроків од нього зупинився й другий хлопець.

Петро мовив знущально:

— Чого ж ти злякалося, цуценя зальотне? Іди в мої обійми, і тобі стане кльово! Бо мої обійми не гірші від Нінчиних…

Олекса озирнувся на другого хлопця й побачив у дверях Будинку культури Шугалія.

— Ого, а вас аж троє! — завагався на мить, бо взяв Ніну за руку й відступив убік. — Сам на сам злякався?

— Ти мені погавкай! — Петро одірвався од дерева, ступив ліниво крок. — Бачив розмальовані писки?

Ніна потягнула Олексу назад, однак шлях до відступу було вже перекрито.

— Чекай… — Олекса випростав руку й нараз легко, навіть якось граціозно кинувся на другого хлопця. Той не встиг ухилитися, Олекса схопив його за руку й кинув через себе. Хлопець упав незграбно на бік, певно, він не встиг навіть збагнути, що сталося.

Петро, як роздратований ведмідь, посунув на Олексу. Можливо, тому довелося б кепсько, але Шугалій вирішив, що настав час втрутитися. Заступив хлопця й мовив владно:

— Міліція! Прошу припинити бешкет!

— Яка ще міліція? — одразу не збагнув Петро. — Не лізь не в свою справу, бо гірше буде!

І все ж він зупинився, вагаючись, і Шугалій скористався з цього:

— Ідіть звідси, — наказав, — бо затримаємо й судитимемо за хуліганство.

— Охота була зв'язуватися! — підвівся з асфальту другий хлопець. — Пожартувати вже не можна!

— Я тобі за такі жарти!..

— А я що?.. Я — нічого…

— А чого він наших дівчат чіпає? — спробував виправдатися Петро.

— А тобі яке діло? — вибухнула Ніна.

1 ... 9 10 11 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буря на озері, Ростислав Феодосійович Самбук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буря на озері, Ростислав Феодосійович Самбук"