Читати книгу - "Нічний політ, Антуан де Сент Екзюпері"

Але навіть у цій борні Рів'ера та його пілотів єднало мовчазне товариство. Вони були люди одного гарту, їх поривала та сама спрага перемоги. Але Рів'єр пам'ятав і про інші битви, що йому довелося провадити за скорення ночі.

В офіційних колах на похмурі володіння ночі дивилися боязко, як на незвідану лісову пущу. Змусити екіпаж порватися зі швидкістю двохсот кілометрів за годину назустріч бурям, туманам і всім тим загрозам, що таїть у собі ніч, здавалося ризикованою авантюрою, допустимою лиш у військовій авіації: вилітаєш з аеродрому безхмарної ночі, бомбиш,- тої самої ночі вертаєшся на той самий аеродром. Але регулярні нічні рейси роковані на невдачу.

«Нічні польоти - це для нас питання життя або смерті,- відказував Рів'єр.- Щоночі ми втрачаємо здобутий за день виграш у часі - ми втрачаємо нашу перевагу перед залізницею й пароплавом».

З досадою й нудотою слухав Рів'єр усі ці балачки: фінансовий бік справи, безпечність, громадська думка… «Громадською думкою треба керувати»,- заперечував він. Він думав: «Скільки часу гайнується! I все ж є в житті щось таке, що завше перемагає! Живе повинно жити, і, щоб жити, воно змітає зі шляху всі перешкоди. Щоб жити, воно створює свої власні закони. Воно непоборне». Рів'єр не знав, коли цивільна авіація опанує нічні польоти, не знав, якими шляхами вона це звершить, але він знав, що це неминуче і що готуватися до цього треба уже зараз.

Йому згадуються зелені скатертини, що за ними він сидів, підперши кулаком підборіддя і слухаючи з дивною свідомістю власної сили безконечні заперечення. Ці заперечення здавалися йому безцільними, приреченими на загин самим життям. I він відчував, як зростає, наливається вагою його сила. «Мої докази незаперечні, перемога буде за мною,- думав Рів’єр.- До цього веде природний перебіг подій».

Коли від нього вимагали якихось гарантій, якихось ухвал, які усували всякий ризик, він одказував:

- Закони виводяться на основі досліду; пізнання законів ніколи не передує досвіду.

По довгому році боротьби Рів'єр досяг свого. «Досяг завдяки своїй переконаності»,- казали одні. «Завдяки своїй завзятості, ведмежій силі, що ламає все на дорозі»,- казали інші. «Просто тому, що обрав правдивий напрямок»,- думав сам Рів'єр.

Але скільки пересторог доводилося брати попервах! Літаки стартували з аеродрому лише за годину до світання і приземлялися не пізніше, ніж за годину, як заходило сонце. I тільки зібравши якийсь досвід, Рів'єр наважився послати поштові літаки в нічні глибини. Майже позбавлений наслідувачів, засуджений мало не від усіх, він боровся тепер самітно.

Рів'єр телефонує, щоб довідатися, які останні вісті з борту літаків.

Тим часом патагонський поштовий впритул підійшов до бурі, і Фаб'єн зрікся думки обійти її стороною. Він збагнув, що буря охопила надто великий простір: лінія блискавок йшла далеко вглиб, осяюючи бастіони хмар. I він поклав собі: «Спробую пройти під бурею, пірнути під неї, ну, а як не пощастить - ляжу на зворотний курс».

Він зиркнув на висотомір. Тисяча сімсот метрів. Дав ручку на себе, щоб почати спуск. Мотор відразу стало сильно трусити, літак затремтів. Фаб'єн на око випростав кут зниження, потім звірив за картою висоту горбів: п'ятсот метрів. Для більшої певності він вирішив іти на висоті сімсот.

Фаб'єн жертвував висотою: так гравець ставить на банк усі свої статки.

Літак попав у завихорення, провалився вниз і затремтів ще дужче. Фаб'єн відчув, що йому загрожує невидимий обвал. Йому уявилось - машина звертає назад і вертається у світ ста тисяч зірок… Але Фаб'єн не змінює курсу ні на один градус.

Пілот зважує… Можливо, що гроза тільки тут. Адже Трілью - найближчий аеропорт - повідомив, що небо закрите на три чверті. Отже, в цій чорній, щільній, як бетон, масі йому треба прожити якихось двадцять хвилин. I все ж пілот стурбований. Похилившись ліворуч, назустріч пружному вітрові, він намагається знайти ті невиразні відблиски, що звичайно пробивають навіть найтемнішу ніч. Але зараз немає навіть проблисків - лише ледь помітно змінюється щільність мороку. Можливо, його просто ошукує втомлений зір.

Він розгортає записочку від радиста:

«Де ми?»

Дорого дав би Фаб'єн за те, щоб теє знати. Він відповідає: «Не знаю. Йдемо за компасом крізь бурю».

Він знов нахиляється. Його турбує жмут вихідного полум'я, завислий на моторі, як вогненна китиця; полум'я таке бліде, що аби зійшов місяць, воно одразу б потонуло в місячному сяйві; але в цій пітьмі небуття воно вбирає в себе цілий зримий світ. Пілот бачить, як вітер тужаво сплітає омахи полум'я, схожі на вогненні смолоскипи.

Щопівхвилини Фаб'єн нахиляється до приладів - перевірити гіроскоп і компас. Він не зважується більше вмикати червоних лампочок: вони надовго засліплюють його; але від приладів зі світними циферблатами ллється бліде зоряне сяйво. Тут, серед стрілок і цифр, пілот зазнає облудного відчуття безпеки; подібне відчуття буває в людини у каюті корабля, коли хвилі перекочуються через палубу. З такою самою моторошною невблаганністю на літак котиться ніч і з нею все, що вона несе у своїй пітьмі: скелі, уламки, горби…

«Де ми?» - знов питається радист.

Фаб'єн ще раз нахиляється ліворуч і похмуро пильнує далі. Він уже не знає, скільки часу, скільки зусиль потрібно йому, щоб скинути ці похмурі узи. Можливо, він уже ніколи не визволиться від них; він поставив своє життя на карту - на цей брудний і пожмаканий папірець, що його він розгортає й читає втисячне, намагаючись почерпнути в ньому надію. «Трілью: небо закрито на три чверті, вітер західний, слабкий». Якщо Трілью закритий на три чверті, то в розломах хмар можна буде побачити його вогні. Якщо тільки…

Ця квола надія спонукає Фаб'єна летіти вперед, але сумніви не полишають його: він абияк грамузляє записку: «Не знаю, чи зможу пробитися. Спитайте, чи все ще ясно позад нас».

Відповідь прикра:

«Комодоро передає: вернутися сюди неможливо. Гроза».

Фаб'єн починає здогадуватися: нечувана гроза, що бурхає над Андійськими Кордільєрами, змінила