Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Кобзар, Шевченко Т. Г. 📚 - Українською

Читати книгу - "Кобзар, Шевченко Т. Г."

482
0
14.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кобзар" автора Шевченко Т. Г.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 106
Перейти на сторінку:
s11">[С.-Петербург, 1841, ап­ре­ля 7] ІНТРОДУКЦІЯ 47

 

 

Була ко­лись шля­хет­чи­на,

Вельможная пані;

Мірялася з мос­ка­ля­ми,

З ор­дою, з сул­та­ном,

З німо­тою… Бу­ло ко­лись…

Та що не ми­нає?

Було, шлях­та, знай, чва­ниться,

День і ніч гу­ляє

Та ко­ро­лем ко­вер­зує…

Не ска­жу Сте­па­ном48

Або Яном Собієським:49

Ті два нез­ви­чай­ні,-

А інши­ми. Не­бо­ра­ки

Мовчки па­ну­ва­ли.

Сейми, сей­ми­ки ревіли,

Сусіде мов­ча­ли,

Дивилися, як ко­ролі

Із Польщі втіка­ють,50

Та слу­ха­ли, як шля­хетст­во

Навісне гу­кає.

«Nie poz­wa­lam! nie poz­wa­lam!»51

Шляхта ре­пе­тує,

А маг­на­ти па­лять ха­ти,

Шабельки гар­ту­ють.

Довго та­ке тво­ри­ло­ся,

Поки не в Вар­шаві

Запанував над ля­ха­ми

Понятовський52 жва­вий.

Запанував, та й ду­мав шлях­ту

Приборкать трош­ки… не зумів!

Добра хотів, як дітям ма­ти,

А мо­же, й ще чо­го хотів.

Єдине сло­во «nie poz­wa­lam»

У шлях­ти ду­мав одібрать,

А потім… Польща за­па­ла­ла,

Панки ска­зи­ли­ся… Кричать:

«Го­но­ру сло­во,53 дар­ма пра­ця!

Поганець, най­мит мос­ка­ля!»

На гвалт Пу­лавсько­го і Па­ца54

Встає шля­хетськая зем­ля,

І - ра­зом сто кон­фе­де­рацій.55

Розбрелись кон­фе­де­ра­ти

По Польщі, Во­лині,

По Литві, по Мол­да­ва­нах

І по Ук­раїні;

Розбрелися та й за­бу­ли

Волю ря­ту­ва­ти,

Полигалися з жи­да­ми,

Та й ну руй­ну­ва­ти.

Руйнували, мор­ду­ва­ли,

Церквами то­пи­ли…

А тим ча­сом гай­да­ма­ки

Ножі ос­вя­ти­ли.

ГАЛАЙДА

 

 

«Яремо! герш-ту,56 хамів си­ну?

Піди ко­би­лу при­ве­ди,

Подай па­тин­ки гос­по­дині

Та при­не­си мені во­ди,

Вимети ха­ту, вне­си дро­ва,

Посип інди­кам, гу­сям дай,

Піди до льоху, до ко­ро­ви,

Та швид­ше, ха­ме!.. Пост­ри­вай!

Упоравшись, біжи в Вільша­ну:57

Їмості58 тре­ба. Не ба­рись».

Пішов Яре­ма, по­хи­ливсь.

 

Отак уранці жид по­га­ний

Над ко­за­ком ко­вер­зу­вав.

Ярема гнув­ся, бо не знав,

Не знав, сіро­ма­ха, що ви­рос­ли кри­ла,

Що не­ба дос­та­не, ко­ли по­ле­тить,

Не знав, на­ги­нав­ся…

 

О бо­же мій ми­лий!

Тяжко жить на світі, а хо­четься жить:

Хочеться ди­ви­тись, як со­неч­ко сяє,

Хочеться пос­лу­хать, як мо­ре заг­рає,

Як пташ­ка ще­бе­че, бай­рак го­мо­нить,

Або чор­ноб­ри­ва в гаю заспіває…

О бо­же мій ми­лий, як ве­се­ло жить!

 

Сирота Яре­ма, си­ро­та убо­гий:

Ні сест­ри, ні бра­та, ніко­го не­ма!

Попихач жидівський, виріс у по­ро­гу;

А не кле­не долі, лю­дей не зай­ма.

Та й за що їх ла­ять? хіба во­ни зна­ють,

Кого тре­ба гла­дить, ко­го ка­ту­вать?

Нехай бен­ке­ту­ють… У їх до­ля дбає,

А си­роті тре­ба са­мо­му прид­бать.

Трапляється, ча­сом ти­хенько зап­ла­че,

Та й то не од то­го, що сер­це бо­лить:

Що-небудь зга­дає або що по­ба­чить…

Та й зно­ву за пра­цю. Отак тре­ба жить!

Нащо батько, ма­ти, ви­сокі па­ла­ти,

Коли не­ма сер­ця з сер­цем роз­мов­лять?

Сирота Яре­ма - си­ро­та ба­га­тий,

Бо є з ким зап­ла­кать, є з ким заспівать:

Єсть карії очі - як зіроньки, ся­ють,

Білі ру­че­ня­та - мліють-обніма­ють,

Єсть сер­це єди­не, сер­денько діво­че,

Що пла­че, сміється, і мре, й ожи­ває,

Святим ду­хом се­ред ночі

Понад ним ви­тає.

Отакий-то мій Яре­ма,

Сирота ба­га­тий.

Таким і я ко­лись-то був.

Минуло, дівча­та…

Минулося, розійшло­ся,

І сліду не ста­ло.

Серце мліє, як зга­даю…

Чому не ос­та­лось?

Чому не ос­та­лось, чо­му не ви­та­ло?

Легше бу­ло б сльози, жур­бу ви­ли­вать.

Люде одібра­ли, бо їм бу­ло ма­ло.

«Нащо йо­му до­ля? тре­ба за­ко­пать:

Він і так ба­га­тий…»

Багатий на ла­ти

Та на дрібні сльози - бо­дай не вти­рать!

Доле моя, до­ле! де те­бе шу­кать?

Вернися до ме­не, до моєї ха­ти,

Або хоч прис­ни­ся… не хо­четься спать.

 

Вибачайте, лю­де добрі:

Може, не до ла­ду,

Та прок­ля­те ли­хо-злидні

Кому не за­ва­дить?

Може, ще раз зустріне­мось,

Поки шкан­ди­баю

За Яре­мою по світу,

А мо­же… й не знаю.

Лихо, лю­де, всю­ди ли­хо,

Нігде при­гор­нуться:

Куди, ка­же, хи­лить до­ля,

Туди й тре­ба гнуться,-

Гнуться мовч­ки, усміхаться,

Щоб лю­де не зна­ли,

Що на серці за­хо­ва­но,

Щоб не привіта­ли.

Бо їх лас­ка… не­хай сниться

Тому, в ко­го до­ля,

А си­роті щоб не сни­лась,

Не сни­лась ніко­ли!

Тяжко, нуд­но роз­ка­зу­вать,

А мов­чать не вмію.

Виливайся ж, сло­во-сльози:

Сонечко не гріє,

Не ви­су­шить. Поділю­ся

Моїми сльоза­ми…

Та не з бра­том, не з сест­рою

З німи­ми стіна­ми

На чу­жині… А по­ки що -

До корч­ми вер­ну­ся,

Що там ро­биться.

 

Жидюга

Дрижить, ізігнув­шись

Над ка­ган­цем: лічить гроші

Коло ліжка, кля­тий.

А на ліжку… ох, аж душ­но!..

Білі ру­че­ня­та

Розкидала, розк­ри­ла­ся…

Як квіточ­ка в гаю,

Червоніє; а па­зу­ха…

Пазухи не­має -

Розірвана… Ма­буть, душ­но

На пе­рині спа­ти

Одинокій, мо­ло­денькій;

Ні з ким роз­мов­ля­ти,-

Одна шеп­че. Нес­ка­зан­но

Гарна нех­ре­ще­на!

Ото доч­ка, а то батько -

Чортова ки­ше­ня.

Стара Хай­ка ле­жить долі,

В пе­ри­нах по­га­них.

Де ж Яре­ма? Взяв­ши тор­бу,

Потяг у Вільша­ну.

КОНФЕДЕРАТИ

 

 

«Одчиняй, прок­ля­тий жи­де!

Бо бу­деш би­тий… од­чи­няй!

Ламайте двері, по­ки вий­де

Старий пас­ку­да!»

«Пост­ри­вай!

Стривайте, за­раз!»

«На­га­ями

Свиняче ухо! Жар­ту­вать,

Чи що, ти хо­чеш?»

«Я? з па­на­ми?

Крий бо­же! за­раз, дай­те встать,

Ясновельможні (ниш­ком - свині)».

«Пане пол­ков­ни­ку, ла­май!»

Упали двері… а на­гай

Малює вздовж жидівську спи­ну.

«Здоров, сви­не, здо­ров, жи­де,

Здоров, чортів си­ну!»

Та на­гаєм, та на­гаєм.

А жид зог­нув спи­ну:

«Не жар­туй­те, мості-па­не!»

«Добривечір в ха­ту!

Ще раз шельму! ще раз!.. годі!

Вибачай, прок­ля­тий!

Добривечір! а де доч­ка?»

«Умерла, па­но­ве».

«Лжеш, Іудо! на­га­ями!»

Посипались зно­ву.

«Ой па­ноч­ки-го­луб­чи­ки,

Єй-богу, не­має!»

«Брешеш, шельмо!»

«Коли бре­шу,

Нехай бог ка­рає!»

«Не бог, а ми. Приз­на­вай­ся!»

«Нащо б мав хо­ва­ти,

Якби жи­ва? Не­хай, бо­же,

Щоб я був прок­ля­тий!..»

«Ха-ха-ха-ха!.. Чорт, па­но­ве,

Літаню59 співає.

Перехрестись!»

«Як же во­но?

Далебі, не знаю».

«Отак, ди­вись…»

Лях хрес­титься,

А за ним Іуда,

«Браво! бра­во! ох­рес­ти­ли.

Ну, за та­ке чу­до

Могоричу, мості-па­не!

Чуєш, ох­ре­ще­ний?

Могоричу!»

«За­раз, за­раз!»

Ревуть, мов ска­жені,

Ревуть ля­хи, а пос­та­вець

По сто­лу гу­ляє.

«Єще Польща не згіне­ла!»

Хто ку­ди гу­кає.

«Давай, жи­де!»

Ох­ре­ще­ний

Із льоху та в ха­ту,

Знай, шмиг­ляє, на­ли­ває;

А кон­фе­де­ра­ти,

Знай, гу­ка­ють: «Жи­де! ме­ду!»

Жид не сха­ме­неться.

«Де цим­ба­ли? грай, псявіро!»

Аж корч­ма тря­сеться -

Краков՚яка од­ди­ра­ють,

Вальса та ма­зу­ра.

І жид гля­не, та ни­щеч­ком:

«Шляхетська на­ту­ра!»

«Добре, годі! те­пер співай!»

«Не вмію, єй-бо­гу!»

«Не бо­жись, со­ба­ча шку­ро!»

«Яку ж вам? Не­бо­гу?»

«Була собі Ганд­зя,

Каліка не­бо­га,

Божилася,

Молилася,

Що боліли но­ги;

На пан­щи­ну не хо­ди­ла,

А за па­руб­ка­ми

Тихесенько,

Гарнесенько

Поміж бур՚яна­ми».

«Годі! годі! це по­га­на:

Схизмати60 співа­ють».

«Якої ж вам? хіба оцю?

Стривайте, зга­даю...»

 

«Перед па­ном Хве­до­ром

Ходить жид хо­до­ром,

1 ... 9 10 11 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кобзар, Шевченко Т. Г.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кобзар, Шевченко Т. Г."