Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Чорна рада, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорна рада, Куліш П."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорна рада" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 56
Перейти на сторінку:
довго гордуватимете нами! Налетять зо­зу­лі, що нас не забули... Добрі молодці не дадуть нам заги­нути. Справимо ми вам чорну раду; тоді побачимо, хто яке ма­тиме право!

- Ого, - каже Шрам, - он воно куди діло хилиться!


- А то ж як? - кажуть, стоячи козирем, міщане. - Не все ті­ль­ко козакам на радах орудовати. Схаменулись і на нас сі­чові братчики.[31]


Да й оглянулись на чубатого запорожця. Запорожець си­дить коло хати, да мов і не він, мов і не чує, що круг нього на­че море грає.


- Еге-ге! - каже тоді Шрам. - Так це із Низу такий вітер віє!


Да й догадавсь, що вже вогню підложено, уже тілько роз­дуть, то й зніметься пожежа по всій Україні. Серце в його зо­мліло, як зміркував собі, що то з того може за лихо уро­ди­тись! Де ділась зараз і вся досада на міщан!


- Шановна громадо! - каже. - Не думав же я й не гадав, щоб кияне пошановали отак мою старість! Чи давно ж ми бу­ли в вас із батьком Хмельницьким? Тоді ви з хлібом-сіл­лю вихо­ди­ли до нас назустріч, з плачем і радістю нас при­вітали; а те­пер ось старого Шрама, що поруч їхав із батьком Бог­да­ном, отак зневажаєте!


- Панотченьку ти наш коханий! - каже йому Тарас Сур­мач, бо зараз така мова його вгамовала. - Хто ж тебе знева­жає? Чи се ж проти тебе, батьку, говориться? такії, що ду­шать нас, узя­вши за шияку; а ти зроду нікому злого не заподіяв. Не вважай на їх галас. Мало чого не буває, що п'я­ний співає! Їдь собі з богом, поклонись церквам божим, та й за нас, грішних, прочитай святу молитву.


А Черевань тим часом усе ждав, поки замовкнуть, бо не любив ніяких сварок; да ото як побачив, що вже почав той гомін утихати, виїхав із-за Шрама да й каже:


- Казнає за що ви завелись оце, бгатці! Дайте тілько за­глянуть нам хоч у одну церкву, а тоді я отут із вами сяду і вже не знаю, хто переп'є мене в Києві, опріч пана війта.


Міщане вже взяли своє: зігнали трохи криком серце; а Че­ре­ваня таки й любили, і шановали, бо був козак друзя­ка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить. От і давай уже хоть коло сього леститись…


- Оце, - кажуть, - пан, так пан! Дай, боже, і повік таких па­нів! Нема в нього ні крихти гордості!


- За те ж йому господь дав таку золоту й панію, - казали де­які.


- За те ж йому дав і дочку краще маку в городі, - добави­ли ще іншії.


- Ну, пропустіте ж нас, коли так, - каже Шрам.


- Пропустімо, пропустімо ясних панів! - сказав Тарас Сур­мач да й розтовпив своїх гостей.


Розступились і дали проїхати верховим і ридванові.


Довго їхав Шрам, понуривши голову: тяжко стало стар­о­му на душі. Далі здихнув важко, од серця, да й каже, так ні­би сам до себе:


- Вскую прискорбна єси, душе моя, і вскую смущаєши мя? Уповай на господа!


А Черевань, їдучи поруч, прислухавсь, що він собі ми­м­рить.


«Е, - думає, - отже, мабуть, вражі личаки справді допекли йо­му. Треба його розважити».


- Бгате, - каже, - Іване! Удар ти лихом об землю! Чого та­ки то­бі журитись?


- Як чого? - каже Шрам, - хіба не чув, що на умі в сих му­гирів?[32] Задумали чорну раду іродові душі!


- Та враг їх бери з їх чорною радою, бгате!


- От тобі на! А хіба ж ти не бачиш, звідки сей вітер віє? Се вже коїть не хто, як проклятущий Іванець із низовими ко­ми­­шниками. Так хіба нам сидіти, згорнувши руки, коли огонь уже підложено і ось туж-туж пожежа схопиться по Вкраїні!


- А що нам, бгате, до Вкраїни? Хіба нам нічого їсти або пи­ти, або ні в чому хороше походити? Слава тобі, господи, буде з нас, поки нашого віку! Я, бувши б тобою, сидів би луч­че до­ма та їв би хліб-сіль з упокоєм, аніж мені битись на ста­рість по далеких дорогах та сваритись із міщанами.


- Враг візьми мою душу, - закричав із серця Шрам, - коли я ждав од Череваня такої речі! Ти Барабаш,[33] а не Чере­вань!


Що ж би ви думали? Черевань так і помертвів од сього слова.


- Що ж оце ти сказав, бгатику? - ледві промовив через си­лу.


- Те, - каже, - що, так, як Барабаш казав Хмельницькому:





Ми дачі не даєм,


В військо польське не йдем:


Не лучче б нам з ляхами,


Мостивими панами,


Мирно проживати,


Аніж піти лугів потирати,


Своїм тілом комарів годувати?





Так оце й ти говориш. Нехай гине отчизна, аби нам було до­бре! Нема ж тобі тепер у мене й другого прізвища, як Ба­ра­баш!


- Бгате Іване! - каже Черевань, а сам аж тремтить. - Років де­сять назад правовався б ти зо мною за се порохом та ку­лею. Тепер я вже не той, тілько ж і нехай враг візьме мою ду­шу, коли я хочу зостаться з таким паскудним прізвищем. Покажу я тобі, що я не Барабаш; їду з тобою за Дніпро так, як от сиджу на коні, - з жінкою, з дочкою і Василем Неволь­ни­­ком, і хоч би ти, як кажеш, для отчизни кинувсь із мосту в воду, то й я за тобою.


- Отеє так по-козацьки! - сказав Шрам, да аж печаль свою забув, як побачив, що в Череваня ще не зовсім заснуло ко­за­­ць­ке серце. - Дай же, - каже, - руку да обіщайсь от перед бра­­тством Сагайдачного,[34] що держатимешся за мене у вся­кій­ долі.


- Даю і обіцяю, бгате! - каже Черевань, сміючись: рад був, що розважив Шрама.


Тут вони саме прибули до братства, що на Подолі.


- Ходімо ж, - каже Шрам, - да помолимось, щоб господь до­по­міг нам у нашому доброму ділі.



V



Рідко, може, єсть на Вкраїні добра людина, щоб ізжила вік, да не була ні разу в Києві. А вже хто був, то знає бра­т­ство на По­долі, знає ту високу з дзигарками дзвіницю, му­ро­вану кру­гом ограду, ту п'ятиголову, пишно, з пере­днь­о­го лиця, ро­­змальовану церкву, тії високі кам'яниці по бо­ках. От же років за двісті назад, тоді, як отой-то Шрам був у

1 ... 9 10 11 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна рада, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорна рада, Куліш П."