Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш"

- Прямо королівський бенкет, - пробурчала собі під ніс і з шумом, зовсім не інтелігентно відсунула стілець і сіла за стіл. Підчепила виделкою шматок бекону і, минаючи тарілку, відправила його відразу в рот.

Я приблизно уявляла, що мене сьогодні чекало і корчити з себе виховану дівчинку не збиралася.

Дядько, мабуть, ще не зневірився видати мене заміж за одного з трійці, серед яких я мала право вибирати. Тільки навіщо мене їм представляти? Двох я вчора бачила на зустрічі, а третій ... З лисим товстуном ми випадково зіткнулися в ресторані кілька днів тому. І у мене відразу закралися підозри, що ця зустріч була підлаштована. Занадто все якось було награно і штучно.Його я відразу відкинула як потенційного чоловіка. Мабуть, дядечко це теж зрозумів, тому на званий вечір товстун не прийшов. На відміну від інших двох. Але ніби як я і цим дала зрозуміти, що не бачила майбутнього з ними. І краще мені проходити в старих дівах, або заплатити штраф державі за те, що не вибрала нікого з них.

О, так, я була ще тією забійницею і бунтівницею. І, немов доводячи цю думку, знову пішла проти правил і почала їсти прямо з загальної тарілки.

- Адріана! - Від звуку цього голосу я ледве не підстрибнула на місці. Навіть закашляла, захлинувшись їжею. Швидко зіскочила зі стільця і ​​стала по стійці смирно поруч зі столом. Грати роль зразкової ... племінниці ще ніхто не скасовував.

- Чудовий день, дядько Мартин, - поправила вигадані складки на сарафані й посміхнулася чоловікові, який ввійшов у вітальню. А про себе додала більш точні побажання на цей день: "горіти тобі в пеклі в окремому котлі", "та прибуде з тобою вся нечиста сила".

Свою сімейку я "любила". І в договірному шлюбі бачила тільки один плюс - можливість звідси якомога швидше виїхати. Але не за цих же кандидатів...

- Адріана, я змушений тобі повідомити трагічну новину, - строго сказав дядько, явно ні про що не шкодуючи й не висловлюючи співчуття, - пан Герман помер минулого вечора. - Мої очі округлилися від ... подиву.

- Хто такий пан Герман? - Мабуть, моє запитання збентежило чоловіка, тому що він на секунду розгубився.

- Ми обідали з ним не так давно, - почулася відповідь. І тільки тоді я згадала як звали товстенького лисого.

- Дуже його шкода. Жахливо шкода, - невже дядько дійсно сказав мені спуститися до сніданку, щоб сказати це? Я ж з цим Германом спілкувалася всього п'ять хвилин за весь вечір.

- Але ти не переймайся, - на цих словах губи чоловіка розпливлися в усмішці, такій же нещирій, як і співчуття хвилиною раніше, - я знайшов тобі нового претендента в наречені.

- Вау! - Тільки й змогла вимовити, - як добре! - Хоч головою об стінку бийся, але, мабуть, навіть це не змусить мого дядька перестати шукати мені чоловіка.

- Він тобі сподобається, - промовив так, немов уже вимагав підтвердження правоти своїх слів.

- Не сумніваюся, - посміхнулася, але так, щоб було непомітно.

Недалеко від вітальні почулися голоси. Чоловічий був досить знайомий, але я не могла зрозуміти, де я його чула, а от жіночий належав моїй сестрі. Ці двоє жартували й сміялися, коли у дверях з'явився молодий чоловік. Дуже високий, дуже красивий ...

- Доброго ранку, пане Мартин, - хлопець чемно привітався з моїм дядьком, а потім повернувся до мене і посміхнувся, - Адріана.

- Доброго ранку, - промовила у відповідь, поки вслухалася в голоси, які наближалися.

Той чоловічий, тепер уже здавався все більш і більш знайомим...