Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Глава 4

Запис до журналу спостережень: день 22

Можете мене привітати: я примудрився застудитися  на іншій планеті. Вчора після відвідин розкопок, які теж не постраждали від піщаної бурі, як і від землетрусу, на це я вже вирішив не звертати уваги, примудрився застудитися у планетоході. Зараз сиджу, укутавшись в термоковдру, за столом і чекаю, коли подіє цілюще зілля. За інструкцією протягом кількох годин застуда має повністю покинути мій організм, але минуло вже п'ять. Температура хоч і спала, але все одно вище за звичайну, а разом з цим у мене течуть соплі й болить горло. Грішу на те, що зілля почало раніше втрачати свої цілющі властивості. Якщо до вечора застуда не пройде, доведеться використовувати ліки не магічного походження, а значить лікування затягнеться мінімум на пару днів. Знову соплі заляпали всю клавіатуру. Добре ще, що вона самоочищується.

А тепер трохи про вчорашній день. Відвідування розкопок пройшло без жодних проблем, якщо не брати до уваги, звичайно, мою застуду, яку я заробив на зворотному шляху. Використовуючи результати сканування, яке я провів у минуле відвідування, мені вдалося протягом п'яти годин видобути два десятки кристалів розміром від півсантиметра до двох. Крім цього, мені в піску вдалося видобути близько сотні грамів дрібніших кристалів, більшість з них не перевищували й одного міліметра в діаметрі. Ручний сканер підтвердив, що ці кристали ті самі. Найдрібніший місцевий алмаз діаметром в одну десяту міліметра мав ємність як в алмазу в п'ять міліметрів з мого світу. Провідність енергії можна порівняти з надпровідниками в умовах температури, близької до абсолютного нуля, і при цьому для місцевих алмазів все одно, в яких умовах вони знаходяться.

Тільки за вчорашній день я став багатшим на кілька десятків мільйонів крон. Мене вже можна внести до списку тисячі найбагатших людей Імперії Артаян, якби, звичайно, ці кристали належали мені. За умовами контракту всі видобуті кристали розподіляються серед інвесторів відповідно до їх частки нашої експедиції. Звичайно, більшість піде Імперії, оскільки вона була основним інвестором експедиції.

Після повернення я пропустив найбільші видобуті алмази через спектрограф, просвітив на рентгені, опромінив деякими різновидами магічної енергії з дослідницького комплекту магістра. Але все показувало, що це алмази. Ось тільки енергопровідність та місткість за межами розумного. Подальші дослідження мені не провести без використання магії, тому кристали довелося відкласти вбік. І так: ефекту як від першого кристала від решти не було. Я без проблем міг взяти й викинути їх і при цьому нічого не відчував, але перший семисантиметровий алмаз не відпускав мене. Дійшло до того, що я брав його з собою в скафандр і в ліжко. Я розумію, що це не нормально, але вдіяти з цим нічого не міг. А тому вирішив змиритися з тим, що мені доведеться тягати його скрізь із собою.

Запис до журналу спостережень: день 27

Сьогодні маю подвійне свято. По-перше, сьогодні рівно двадцять днів із того моменту, як я став главою експедиції в інший світ. Саме так вирішив себе позиціювати. У вільний час я прочитав пару розумних книжок із запасу Ілінії, там якийсь професор психології стверджував, що у кожній ситуації необхідно шукати позитивні моменти. Ось і я замість того, щоб вважати сьомий день експедиції днем ​​катастрофи, коли залишився сам на планеті, тепер намагаюся думати про цей день, як про неймовірно вдалий, коли в результаті збігу обставин я став главою експедиції у свої неповні двадцять сім. Саме тому вирішив відзначити двадцятий день свого перебування на посаді голови експедиції.

Друге свято полягало в тому, що, прокинувшись сьогодні вранці, я зрозумів, що не відчуваю головного болю. У мене немає температури, біль у горлі пройшла разом із соплями. Так, хвороба затягнулась на  п'ять діб. Я і не писав ці дні, тому що просто не міг щось робити. Мені й розігріти пайок важко було, що вже тут говорити про заповнення журналу. Не знаю чим хворів, але ні зілля, ні магічні ліки толком не допомагали мені. Самопочуття було настільки поганим що почав у пам'яті перебирати Богів імперського пантеону. А я затятий атеїст. Я знаю, що Боги існують, але не вірю в них як у всемогутні сутності, які створили світ. Ще сотню років тому маги-дослідники довели, що Боги – це результат віри сотень тисяч розумних, духи, підхоплені ідеєю віри, вони перетворювали енергію віри у свою силу. Тоді була остання сутичка церковників та магів. Благо вже тоді імператор визначив майбутній курс розвитку Імперії, і релігійним війнам, що гальмують розвиток науки як магічної, так і не магічної, було не місце. Маги за допомогою державних військ швидко поставили ультиматум церковникам: свобода віросповідання та невтручання у життя держави чи повне знищення церкви в  імперії. Результат був очевидний, і незабаром церква перестала втручатися в життя держави, що стала повністю світською, тільки зрідка намагаються ставити палиці в колеса, але це у них погано виходить. Вимагали під час «Ізіди-1», щоб представника церкви відправили, але тут уже всі були проти. Добре б, якщо  цей представник володів би необхідними навичками, але церковники не навантажують себе навчанням, крім свого вивчення тексту «святого писання».

Щось я надто відволікся, але за минулі дні я  мало не переглянув свій погляд на релігію. Мені було настільки погано, що я готовий був повірити в Богів, у те, що вони справді допомагають своїм вірянам, а не просто смокчуть енергію віри. Як подарунок для себе вирішив відкрити пляшку вина із запасів Іліни. Взагалі, потрібно було його розпити за вдале закінчення робіт на поверхні, але тепер я вирішую, що і коли робити. Добре бути головою експедиції.

Даремно, даремно я стільки випив. Після полудня мені довелося просидіти дві години у санітарному блоці. Тільки після цього полегшало настільки, що я міг розпочати роботу. Так,  робота. За час хвороби прочитав пару книжок із тих, що були в пам'яті комп'ютера. І одна з них із розділу «зроби сам». Що дивно, судячи з логів, книгу на сервер скинула Ілінія, наш маг життя та медик. За силою вона майже досягла рівня магістра до відправлення в експедицію, і я б ніколи не подумав, що Ілінія захоплюється створенням іграшок, але не простих, а магічних.