Читати книгу - "Як читати класиків, Ростислав Семків"

критику: навіть коли людина не прочитала текст повністю, вона все одно може чесно пояснити, чому так трапилося. Ще більше це стосується слабких текстів, з якими все зрозуміло з перших кількох сторінок: адже якщо яйце зіпсуте, ми це чуємо, щойно розбивши його. Нікому не спаде на думку потім його ще й засмажити і з’їсти, щоб ще раз підтвердити очевидне. Інша справа, що є тексти, зіпсутість яких, як і продуктів, виявляєш не одразу. Зовні виглядають гарно, свіжо. Ба більше, на них ще й написано «вищий сорт». Такі особливо небезпечні — можна й отруїтися. Тому повторюю ще раз: слабкі книжки не лише можна не дочитувати — їх категорично не рекомендовано читати взагалі. Критики не міністерство здоров’я, але ми попереджаємо. Інфікована примітивністю думка шкодить не менше, ніж нікотин отруює нутрощі.

Четверта причина не дочитати книжку, не менш виправдана, ніж три попередні, полягає у надто великому розриві між світом книжки та життєвими реаліями читача або читачки. Один із факторів зацікавлення, особливо, якщо йдеться про художній текст — це можливість ототожнити себе із персонажем — буквально спробувати прожити альтернативне життя в межах вигаданого світу. Якщо відстань не подолати й вписати себе в контекст книжки не вийде, ми зацікавлення втратимо. Тому нам недоступні більшість книжок із давніх епох — ми готові читати хіба найсильніші, хоча й не сприймаємо багатьох колись популярних: чи хтось візьметься зараз читати 8-томну «Нову Елоїзу» Руссо? А у XVIII сторіччі то був гіпербестселер.

Є також тексти із виразно наголошеним цільовим читачем — їх також можуть не сприйняти люди з-поза меж основної аудиторії. Не будемо тут про «чоловічі» та «жіночі» жанри (хоча є й такі намагання), але, скажімо, виразно «регіональні» тексти, наприклад, «львівські» чи «карпатські», можуть ширший загал не зацікавити саме з огляду на слабку можливість ототожнення й входження читачів у такий текст.

Про паралельне читання скажу ще далі, коли мова піде про пошуки читацького часу. Я просто переконаний, що різні книги пасують різним ситуаціям й навіть різному часу доби. Таке читання неминуче буде фрагментарним, але ми не Діккенс і цим нас не злякати. Якщо ж у нас є звичка відкладати книжки на дочитування, то ми автоматично потрапляємо в царину паралельного читання, коли одночасно маємо в полі зору й актуальні, й відкладені тексти.

У перечитування книг такі самі причини, як і в багаторазового перегляду улюблених фільмів: ми хочемо знову зустрітися з уже знайомими, «рідними» героями, перепрожити вдалі епізоди, пригадати призабуте. Тут на нас, до речі, можуть чекати й більші відкриття: багато класичних чи просто відомих текстів, скажімо, фантастичних, ми читали давно — ще в дитинстві чи в підліткові роки. Якщо взяти до рук ці тексти вже в дорослому віці, наше сприймання написаного точно буде відрізнятися. Звісно, персонажі, котрими захоплювалися, та сюжетні ходи, які вражали, тепер можуть видатися наївними та навіть розчарувати, проте можемо й наштовхнутися на нові, раніше не побачені деталі й зробити загалом зовсім інші висновки. Особливо це стосується класичних текстів, які, скоріш за все, свого часу ми зрозуміли не повністю. Улюблені книги, до яких повертаємося багаторазово, дорослішають разом із нами й вряд чи зможуть нас розчарувати аж надто сильно: там є затишні закапелки, в які ховатиметься наше задоволення. До того ж, саме такі книги здатні нагадати нам нас колишніх — краще зрозуміти, якими ми були, й оцінити, якими й чому такими стали.

Отже, як бачимо, головне книжку до рук взяти. Далі можливі варіанти, й усі вони насправді адекватні — не сумніваймося. Погані тексти варто викидати зі свого раціону. До кращих слід обов’язково повернутися, навіть якщо до цього повернення місяці й роки. І, поза тим, наш пошук постійно надихає азартне очікування на зустріч — зустріч з текстом (ще багатьма текстами), який не відпустить нас, який силою свого нехай вигаданого світу заступить нам найбільш тривіальні, нудні та монотонні моменти світу нашого.

4. Але де знайти час?

Якщо ми хочемо чогось досягти, то маємо зробити наші зусилля в тому напрямку регулярними. Підіть запитайте тренерів з йоги чи бодібілдінгу, що ті думають з цього приводу. Вони чітко вам скажуть: тричі на тиждень. А ще краще — кожен день! І викладачка з англійської скаже те саме.

Так, оце, — відповісте ви, — там же пряма користь. Увесь пляж побачить, яке в мене розвинуте тіло, а коли потрапимо за кордон, я зможу замовити чай і булочку! Абсолютно. Проте й начитаність вашу також помітять зразу, особливо, хто начитаний сам. Словом, нічого думати — на читання треба знайти час.

Тут нас може кинути в дрож, бо зайвого часу в своєму графіку ми рішуче не бачимо. Куди ж читати, якщо ми зайняті під зав’язку? Скажу: така упевненість є насправді зворотним боком несвідомого бажання нічого не змінювати — зміни виглядають тривожними. Бо ми знаємо: час насправді є, але поки що це «сліпі зони», коли ми нічого не робимо — байдикуємо. А тут виникає реальна небезпека, що переконаємо себе чимось зайнятися.

Насправді, час завжди можна знайти. Пам’ятаєте фото часів революції, де молодий хлопець (чи дівчина — через балаклаву і респіратор не видно) сидить на обмерзлому остові спаленого автобуса і читає книжку. Перед атакою беркутівців? Після атаки? Ну, так, майже напевне постановка, але впливає: тоді можна було читати, чому не можна тепер? Є два відтинки часу, коли багато людей і так читає, а ще три, коли варто можливістю скористатися.

Транспорт. Я б додав «плавний транспорт». У маршрутках читають хіба найбільш витривалі й кому очей не шкода. Особливо, якщо водій любить швидкий паркур нашими дорогами і гучну музику з простими життєвими мотивами. Тут можна «увімкнути антрополога» й тихенько спостерігати за пасажирами, котрі в ці моменти бувають дуже щирими й переповідають по телефону невидимим співрозмовникам численні колізії свого непростого життя. Такої відвертості дослідникам свідомості віддалених племен Амазонії годі було добитися! Це ж маса матеріалу для майбутніх книг або просто приколів у своїй компанії. Але коли ми стомлені й нам не до вслухання в чужі ситуації або занурення в тонку душу водія з музикою, що його надихає, вихід один — власні навушники і власна музика, яка надихає нас. Або. Тут також є можливість: