Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Розділ 4 – Історія без щасливого кінця.

Сідала я на лавочку з побоюванням, мало що може трапитися, все-таки світ магічний. Втім, за кілька секунд я спокійно видихнула, розуміючи, що цей предмет оживати чи говорити не збирається. Сан, простеживши за моїми махінаціями, присів недалеко від мене на ту саму лавочку, збентежено дивлячись на небо, якого й видно не було з-за дерев.

– І? Що ви хотіли розповісти? – Здалася я після кількох хвилин мовчання, не кожного дня мені якісь таємниці розповідають.

– Не гнівайся на шасу Лешшарі, у неї не було наміру образити чи принизити тебе, – тихо попросив чоловік, підтискуючи губи.

– Добре, – погодилася я, трохи зморщивши носа. Якщо вона, правда, не хотіла мене образити, тоді гаразд, я не настільки дурна, щоб чіплятися. Але якщо виявиться, що вона навмисно, тоді тримайте мене семеро. Хоча, користі від цього все одно немає, а витрачати час на чвари просто безглуздо.

– Завтра, якщо ти не заперечуєш, я представлю тебе мешканцям Храму.

– А вас тут багато? – Замість відповіді, випалила я.

Поки ми йшли коридором, я взагалі нікого не бачила, крім шаси та охоронця, навіть голосів чи сміху чути не було. Ідеальна тиша. Хоча, може, вони «полог тиші» використовують, все-таки це Храм і шуміти в ньому, напевно, не доречно.

– Ні. Двадцять п'ять осіб.

Я поважно кивнула у відповідь. Двадцять п'ять змій – це, звичайно, не тисячі, але представивши всіх в одній кімнаті, то кутка, в якому можна буде сховатися, не залишиться через їхні хвості.

– І все ж таки. Що ти хотів мені розповісти? – Нагадала я чоловікові про його намір розповісти мені щось цікаве.

– Так, звичайно, – тихо промовив Сан, стискаючи губи в тонку смужку. – Ви ж помітили, що шаса трохи не схожа на мене та тих чоловіків, яких ви бачили? – Запитав він і я кивнула, підтверджуючи слова чоловіка. – Не вдаючись сильно до подробиць, скажу, що всі ці зміни з нагшасами почалися триста років тому. Після повноліття і повного прийняття сили ми почали ставати дикими, втрачаючи своє внутрішнє світло і емоції, які так потрібні для повноцінного, цікавого життя, перетворюючись на змій і не маючи можливості повернутися в звичайне для нас тіло.

– Тобто шаса дика? – Загальмовано уточнила я, згадуючи неупереджене обличчя нагині. Вона більше була схожа на якогось робота, ніж на дику штучку.

– Так, зовсім скоро шаса перетворитися, без можливості змінитися назад.

– Жах який, – пересмикнувши плечима, видихнула я. – І що з нею буде? Крім того, що вона залишиться у тілі змії. Вона буде розумною?

– Усі, хто перетворився на диких, облаштують собі гнізда у лісі. На рахунок розумності я нічого не стверджуватиму, але собі подібних вони не їдять.

Миттю зіщулившись після слів чоловіка, я зиркнула на дерева і темну хащу навколо, розуміючи, що ліс тут скрізь, а не їдять змії тільки собі подібних. У цей момент я реально пошкодувала, що не маю хвоста. І чому я взагалі потрапила саме сюди? Це ж питання я поставила чоловікові, до минулої теми розмови можна повернутися і пізніше.

– Не знаю, але певен, усьому є логічне пояснення, – зітхнув наг. – Можливо, у твоєму світі тобі загрожувала небезпека чи ти була на межі смерті.

– Ні, – мотнула я головою, думаючи про те, розповідати чоловікові про ритуали чи ні. Гаразд, будь, що буде. Не з'їсть він мене, зрештою. – Я провела один ритуал…

– Який? – спокійно запитав Сан, розвернувшись до мене, з цікавістю розглядаючи мене. Хоч чимось зацікавила містера Незворушність.

Розповівши в подробицях про ритуал, який я проводила напередодні, я дивилася на чоловіка, чекаючи на його вердикту. Все-таки цікаво, допоміг ритуал або просто вищі сили втрутилися, вирішивши таким чином мене пошкодувати, відправивши в інший світ.

– Ритуал складено грамотно, – кивнув Сан. – І що ж ви попросили?

– Про що ви?

– Завершальний етап ритуалу складається з бажання. Ти повинна була всім серцем бажати цього, щоб усе вийшло, – пояснив мені чоловік, змушуючи відкрити рота від подиву і згадати все, що відбувалося того, як виявилося, фатального вечора.

Я чудово пам'ятала, як забажала опинитися в іншому світі, але чому саме наги, зрозуміти ніяк не змогла. Та й засмучена я була того вечора, могла й надумати собі всякого. Ось не міг цей екстрасенс мені відразу сказати, що треба загадати бажання, я б продумала його до найменших подробиць, буквально за пунктами. Але добре, минулого не повертаєш і треба думати про майбутнє. Про те, як я звідси виберуся, враховуючи ще один невтішний факт змій в окрузі, безумовно, варто також розписати по пунктах.

– Я побажала опинитися в іншому світі, – пробурмотіла я, помітивши зацікавлений погляд чоловіка. Ось зараз він був цілком нормальним, зовсім не схожим на робота.

– Нам пощастило, що ти опинилася саме на землі нагшасів, – піднявши куточки губ на кшталт посмішки, видихну Сан, змушуючи мене напружитися. А їм чого пощастило?

– Тобто?

– Що?

– Чому вам пощастило? – Уточнила холодно я.

– Ти емоційна та весела, а це саме те, чого нам не вистачає, – відповів чоловік, криво посміхнувшись.

– Так, точно пощастило… – хмикнула я, ніяково усміхнувшись у відповідь. – Краще розкажи, чому нагшаси стали перетворюватися на змій без можливості повернутися в більш людську форму? Нерозділене кохання?

– Чому ж, все навпаки. Колись спадкоємець одного з шанованих кланів нагшасів закохався у дівчину, а вона в нього.

– Вона не була нагинею? Тобто змією?

– Ти неправа, вона була прекрасною перламутровою змією, просто її клан був бідний.

– Ясно, йому не дозволили з нею одружитися ... – пробурмотіла я.

Мені таке ставлення та поділ за фінансовими можливостями зовсім не подобалися. Швидше за все, нага насильно одружили з іншою підходящою дівчиною, а його кохана всіх прокляла. Жінка в гніві може зробити все, що завгодно.

– Все правильно. До того ж, його клан вже мав домовленості. Не скажу, що це вплинуло на запальну вдачу хлопця, він був досить категоричним у своєму рішенні.