Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Іствікські відьми 📚 - Українською

Читати книгу - "Іствікські відьми"

334
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Іствікські відьми" автора Джон Апдайк. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 95
Перейти на сторінку:
очима, саме виголошував надзвичайно важливе звернення до країни.

— Ну привітулі, кралечко, — погукала Джейн, дещо загучно в такому закритому просторі. — Не вставай, я ж бачу, ти там вигідно вмостилася. Тільки-от скажи мені: ота негода вчора — твоїх рук справа?

Шкірка персика в перевернутому конусі її напою виглядала начеб дещо забарвлена недугою плоть, збережена у спирті.

— Я ходила на пляж, — зізналася Александра, — після розмови з тобою. Хотіла глянути, чи той чоловік уже в маєтку Леноксів.

— А я вже було подумала, що засмутила тебе, бідна курочко, — сказала Джейн, — то як, був він там?

— З димаря йшов дим. Я не під’їжджала.

— А треба було під’їхати і сказати, що ти з вестлендського комітету, — сказала їй Зукі. — Ходять чутки, ніби він збирається побудувати причал і засипати берег з того боку острова, щоб зробити тенісний корт.

— Таке не пройде, — відкинула Зукі Александра. — Там же гніздяться білі чаплі.

— Не треба бути такою впевненою, — прозвучало у відповідь. — Від того маєтку вже десять років не надходять податки в місто. Бо якщо його знову приведуть до ладу, то повиганяють багато чапель.

— Але ж як гарно! — вигукнула Джейн, радше безнадійно, почуваючись, ніби про неї забули.

До неї звернулося чотири ока, тож довелось імпровізувати:

— До церкви зайшла Ґрета, — мовила вона, — відразу по тому, як він назвав мого Гайдна манірним, і засміялася.

Зукі видала німецький смішок:

— Хо-хо-хо.

— Цікаво, а вони й досі трахаються? — недбало спитала Александра, посеред цієї невимушеності в колі подруг відпустивши свої думки збирати образи десь із природи. — І як він це витримує? Це ж ніби брьохатись у бочці з квашеною капустою.

— Ні, — твердо сказала Джейн. — Це скоріше схоже на — як зветься та така бліда біла штука, яку вони так люблять? — зауербратен[20].

— Його маринують, — мовила Александра. — В оцті, з часником, цибулею і лавровим листом. І, здається, чорним перцем.

— То це таке він тобі розказує? — грайливо спитала Зукі у Джейн.

— Ми про це ніколи не говоримо, навіть у найінтимніші моменти, — ґречно відказала Джейн. — Усе, про що він колись зізнавався на рахунок цього, було те, що їй треба робити це раз на тиждень, бо почне розкидатися всім.

— Полтергейст, — вдоволено сказала Зукі. — Полтерфрау.

— Отож, — сказала Джейн, не вбачаючи в цьому ніякого гумору, — ти маєш рацію. Вона — невимовно жахлива жінка. Така педантична, така пихата, така нацистка. А Рей, бідна душа, — єдиний, хто того не бачить.

— От цікаво, чи вона щось здогадується, — кинула Александра.

— А вона й не хоче здогадуватись, — сказала Джейн, натискуючи на це припущення так, щоб останнє слово просичало. — Якби здогадувалась, то довелось би щось робити з цим.

— Наприклад, дати йому волю, — докинула Зукі.

— Але тоді нам би всім довелось якось справлятися з ним, — сказала Александра, уявляючи собі цього пузатого, впрілого чоловіка ніби якесь торнадо, ненаситний природний резервуар хіті. Це було вмістилище хіті, пропорцій якому не існувало.

— Ой, зажди-но, Ґрето! — вклинилася Джейн, нарешті уздрівши тут гумор.

Всі троє захихотіли.

Бічні двері врочисто грюкнули, і сходами вгору поволі помарширували кроки. Це був не полтергейст, а один із дітей Зукі повернувся зі школи, де його чи її затримали позакласні заходи. Увімкнувся телевізор нагорі й зачулося заспокійливе гуманоїдне бубоніння.

Зукі жадібно закинула в рот дещо завелику жменю солоних горішків; притулила долоню до підборіддя, щоб не випадали шматочки. Все ще сміючись, вона плювалася крихтами.

— То що, ніхто не хоче послухати про цього нового чоловіка?

— Не дуже, — сказала Александра. — Чоловіки — не відповідь, хіба не так ми порішили?

Як часто помічала Зукі, вона ставала інакша, трохи складніша, коли з’являлася Джейн. Наодинці з Зукі вона не намагалася приховати своє зацікавлення цим новим чоловіком. Ці двоє жінок мали у своїх тілах певну спільну радість, яку можна назвати прекрасною, а Александра була достатньо старшою (на шість років), щоб займати певну материнську позицію, коли бували вони вдвох: Зукі жвава й балакуча, Лекса ледача й пророча. Александра мала схильність домінувати, коли збирался всі троє, будучи дещо сердитою і млявою, змушуючи решту двох приходити в себе.

— Вони — не відповідь, — сказала Джейн Смарт. — Але, можливо, вони — питання.

Її джин був випитий уже на дві треті. Шматочок шкірки персика нагадував немовля, що очікує, коли його виштовхають у сухість світу. За ромбовидними шибками дрозди галасливо спаковували день у дорожню сумку присмерку.

Зукі встала, щоб зробити оголошення:

— Він багатий, — сказала вона, — йому сорок два. Ніколи не був одружений, родом із Нью-Йорка, з однієї з тих старовинних голландських родин. У дитинстві, вочевидь, мав талант до піаніно, до того ж іще й винахідник. Усю велику кімнату у східному крилі, ту, де стоїть більярдний стіл, і пральню під нею перетворять на його лабораторію з усіма цими раковинами з неіржавійки, трубками для дистиляції й таке інше, а в західному крилі, де в Леноксів була та теплична, як’ї’там, оранжерея, він хоче встановити велику ванну, вмонтовану в підлогу, а на стінах прокласти проводку для стереосистеми.

Її круглі очі, зеленкуваті в надвечірньому світлі, сяяли захопленням від цього.

— Джо Маріно підписав контракт на встановлення сантехніки й розповідав про це вчора, коли не вдалося зібрати кворум, бо Гербі Прінц поїхав на Бермуди, нікому нічого не сказавши. Джо не тямив себе з радощів: ніякої оцінки проводити не треба, все лише найкраще, а ціна, хай йому чорт. Тикова ванна восьми футів у діаметрі, а оскільки йому не подобається ходити по плитці, вся підлога буде встелена шліфованим сланцем, який треба замовляти аж із Теннессі.

— Звучить помпезно, — сказала їм Джейн.

— А в цього великого транжири є ім’я? — спитала Александра, думаючи, яким же все-таки романтиком і газетним колумністом є Зукі, й гадаючи, чи не розболиться в неї голова від другої горілки з тоніком, коли вона прийде додому, сама, у свій розкидистий колишній фермерський будинок, в якому пануватиме лише стале сонне дихання її дітей, ненастанне шкряботіння Вуглика й лиховісний погляд місяця, що складатиме компанію її безсоннісінькому духові. Десь на заході, в лавандовій далині, завиє койот, а ще далі — трансконтинентальний потяг тягтиме свої тягнучі милі вагонів, і ці звуки виведуть її дух з вікна й розчинять його бадьорість у ніжній, знебарвленій зорями ночі. Тут, на дратівливому, заболоченому сході все перебувало дуже близько одне від одного; нічні звуки оточували її будинок, начеб наїжачені хащі. Навіть ці жінки в затишному закутку дому Зукі нависали над нею так, що кожна чорна волосинка ріденьких вусиків Джейн і рівний, бурштиновий

1 ... 9 10 11 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іствікські відьми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іствікські відьми"