Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » На лезі клинка 📚 - Українською

Читати книгу - "На лезі клинка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На лезі клинка" автора Джо Аберкромбі. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 166
Перейти на сторінку:
нього наполовину з ненавистю, наполовину з образою.

Джезаль спокійно стенув плечима.

— Хто тобі винен, що ти бездар.

— Ще? — запитав Каспа, простягаючи пляшку непевною рукою. Його очі були затьмарені від надміру випитого.

— Ні, дякую.

Джезаль обережно відвів пляшку, перш ніж Каспа встиг налити. Якусь мить той здивовано витріщався, а тоді повернувся до Джеленгорма.

— Ще?

— Безумовно.

Здоровань пустив свою склянку по шерехатій стільниці з таким виразом, наче стверджував, що він не п'яний, хоча факти вказували на цілком протилежне. Каспа нахилив пляшку, вдивляючись у склянку так, ніби вона знаходилася десь далеко. Джезаль спостерігав, як горло пляшки спершу гойдається у повітрі, а тоді дзеленькоче об край склянки. Спостерігати за цим, розуміючи, що ось-ось має статися неминуче, було майже болісно. Вино розлилося по столу, ляпнувши на коліна Джеленгорму.

— Ти п'яний! — поскаржився здоровань, і, піднявшись, почав обтріпуватись великими, непевними руками, заодно перекинувши власний стілець. Кілька відвідувачів поглянули на їхній столик з неприхованим презирством.

— Без-зумовно, — прогиготів Каспа.

Вест на мить відірвав очі від своєї склянки.

— Ви обидва п'яні.

— Це не наша провина, — Джеленгорм намацував стілець. — Це все він!

Здоровань вказав тремтячим пальцем на Джезаля.

— Він переміг! — заклекотів Каспа. — Ти переміг, і це правда, тому тепер нам треба святкувати!

Джезаль бажав би, аби святкування було менш бурхливим. Йому вже ставало соромно.

— Моя кузина Арісс бл'а на арені і бачила фсе. Вона була дуж' вражена. — Каспа по-братерськи обійняв Джезаля. — Гадаю, ти її приголом... приголошмш... пригломшив.

Він цмокав слинявими губами перед обличчям Джезаля, намагаючись вимовити слово.

— Вона дуж' багата, знаєш, дуж' багата. Приголошмшена.

Джезаль наморщив носа: його і близько не цікавила та бліда кузина-простачка, якою би багатою вона не була, а ще у Каспи тхнуло з рота.

— Хорош-ш-ш-а... красива.

Джезаль вивільнився з обійм лейтенанта і відштовхнув його, не особливо церемонячись.

— То коли ми вирушаємо на Північ? — запитав Брінт трохи заголосно, так наче йому, як нікому іншому, кортіло взятися за справу якомога швидше. — Сподіваюся, що скоро. Повернемося до зими, правда, майоре?

— Хе, — пирхнув Вест, хмурніючи, — з нашими темпами ще пощастить, якщо ми до зими хоча б відбудемо.

Брінт, схоже, не очікував такої відповіді.

— Ну, я певен, що ми задамо тим дикунам по повній, як тільки зможемо.

— Задамо їм! — заволав Каспа.

— Ага, — Джеленгорм кивнув на знак згоди.

Вест був не в тому настрої.

— Я б не був у цьому таким певним. Ви бачили, в якому стані деякі з так званих рекрутів? Вони ледве ходять, а про те, щоб воювати, краще промовчу. Це ганьба.

Джеленгорм сердито відмахнувся помахом руки.

— Вони просто йобані дикуни і не більше! Ми їм таких кучерів нарвемо на сраці, як ото Джезаль нарвав сьогодні тому недоумку, правда, Джезалю? Повернемося ще до зими, усі так кажуть!

— Ти знаєш, яка там місцевість? — запитав Вест, перехиляючись через стіл. — Самі ліси, гори і річки. Воювати до пуття ніде, доріг теж майже немає. Перш ніж рвати комусь кучері на сраці, його ще впіймати треба. Повернемось до зими? Хіба щодо наступної зими, якщо взагалі повернемось.

Очі Брінта зробилися круглими від переляку.

— Ти ж не серйозно!

— Ні... ні, ви праві. — Вест зітхнув і струснувся. — Я впевнений, що все вийде якнайкраще. Кожен заживе слави і підвищення по службі, а до зими повернеться додому. Тільки б я все ж таки прихопив щось тепле — так, про всяк випадок.

Запала ніякова тиша. Вест суворо супився — такий вираз на його обличчі свідчив про те, що цим вечором веселощів від нього вже не дочекаєшся. Брінт із Джеленгормом виглядали спантеличеними та понурими. І тільки Каспа зберіг свій добрий гумор: він розвалився на стільці, примруживши очі, і перебував у блаженному невіданні щодо всього, що відбувалося навколо.

Оце так святкування.

Джезаль своєю чергою почувався втомленим, роздратованим і стривоженим. Стривоженим через Турнір, через війну... через Арді. Складена записка досі лежала у його кишені. Він зиркнув краєм ока на Веста, але швидко відвів погляд. Його мучила совість. Він ще ніколи не почувався по-справжньому винним, і це нове почуття йому не подобалось. Якщо він не зустрінеться з нею, то відчуватиме провину через те, що залишив її наодинці. Якщо зустрінеться, почуватиметься винним, що порушив слово, дане Весту. Нічогенька дилема. Джезаль взявся гризти ніготь на великому пальці. Що, до дідька, не так із цією клятою сімейкою?

— Що ж, — різко сказав Вест, — мені пора. Завтра ранній підйом.

— Угу, — буркнув Брінт.

— Гаразд, — сказав Джеленгорм.

Вест поглянув Джезалю в очі.

— Можна з тобою переговорити?

Вираз його обличчя був серйозним, суворим, навіть сердитим. Джезалю наче хто голку встромив у серце. А якщо Вест дізнався про записку? А якщо Арді розказала йому? Майор розвернувся і рушив у тихий закуток. Джезаль лише озирався, відчайдушно шукаючи якийсь вихід.

— Джезалю! — гукнув Вест.

— Іду, іду.

Джезаль через силу підвівся і пішов услід за товаришем, усміхаючись безневинною, як він сподівався, посмішкою. Може, це щось інше, ніяк не пов'язане з Арді. Тільки б це було щось інше.

— Не хочу, щоб хтось іще дізнався про це... — Вест озирнувся, щоб переконатися, що ніхто не дивиться. Джезаль зглитнув слину. З хвилини на хвилину він отримає по пиці. Принаймні один раз. Його ще ніколи не били як слід по обличчю. Якось одна дівчина дала йому дзвінкого ляпаса, але це зовсім різні речі. Він приготувався, як міг, зціпивши зуби і ледь суплячись.

— Бурр призначив дату. У нас чотири тижні.

Джезаль безтямно дивився на нього.

— Що?

— До відправки.

— Відправки?

— В Енґлію, Джезалю!

— Ой, точно... В Енґлію, авжеж! Чотири тижні, кажеш?

— Я вирішив тобі сказати, оскільки ти заклопотаний Турніром, щоб мав час підготуватись. Тільки нікому більше не кажи.

— Так, звичайно.

Джезаль витер піт із чола.

— Ти в порядку? Виглядаєш блідим.

— Я в нормі, в нормі. — Він глибоко вдихнув. — Стільки переживань, знаєш — фехтування і... все таке.

— Не хвилюйся, ти сьогодні гарно виступив. — Вест поплескав його по плечі. — Але попереду довгий шлях. Тобі потрібно перемогти ще у трьох боях, перш ніж ти зможеш назватися чемпіоном, і

1 ... 99 100 101 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На лезі клинка"