Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

Прикрила очі. Було дивно, що не можу побачити, хто їй віддав наказ, і хто їй навіювання це зробив. Усе виглядає так, немов це вона сама вирішила. Стала детальніше вивчати, що сталося з дівчиною. І волосся ледь не почало ворушитися на голові. До академії Марія справді вступила, а от підходила вже не зовсім вона. Точніше, вона, але нею керували, як маріонеткою. Їй не вживляли артефакт підпорядкування, їй не підселяли слимака. Але виглядало так, немов у неї входила якась фігура, і через неї діяла. Але той, хто в неї входив, був далеко.

— Як це можливо?! — вигукнув Шаєр, він з Оуром і Лішкортом підглядали мої видіння.

— Повір можливо, але це з темного і забороненого розділу. Я вивчав тільки теорію. Простеж, звідки йде вплив і хто посприяв.

— Хм, таке відчуття, що хотіли отримати матеріал когось ближче до мене, але не вийшло. І взяли першу-ліпшу студентку. Немов хапаючи останню можливість хоч якось проникнути в академію.

— Так от дітки будете ви віддалено вчитися.

— Так! — радісний крик від дітей Яліна.

— Рано радієте, я з Юнуру домовлюся взятися за вас. Лія в нього добре вчилася. Стільки впихнув у її голову.

— Мені було нудно, тому й впихнули понад норму. Ви бачили, немов ляльку зробили і нею керують.

— Це називається маріонетка. Їй нашіптують, вона справді божеволіє від голосів, які чує і якщо не робить, вони через ляльку завдають їй болю.

— Магістре, а як їй допомогти?

Лішкорт зітхнув, але замість відповіді було видіння, знищити ляльку.

— Сама розумієш, тебе ніхто не пустить.

А видіння показує, що дівчині вже не допомогти, вона вже не буде такою, як раніше, і її життєвий шлях добігає кінця. Це все довелося розповісти ректору, і магістри обстежили ще додатково студентку. Вона поводилася тихо. Але сліди впливу були. Її тимчасово зачинили в кімнаті гуртожитку. А наступного дня знайшли мертвою в ліжку.

— Їй зупинили серце, — сказала цілителька ректорові.

Студентам нічого не говорили, просто повідомили, що одна зі студенток померла. За кілька днів, підходячи до аудиторії, в якій у нас мала бути історія, застала магістрів Лішкорта і Лайса. Один шипів іншому, явно скаржачись на мою групу. А помітивши мене, його аж перекосило.

— Чим тобі Рінвер не догодила?

— Тим, що староста на неї витріщається і не слухає мене. Навіть якщо вона ззаду сидить.

— Так, нехай дівчинка тобі одразу залік за півріччя здасть і не відвідує твої заняття. Пацани будуть у твоєму розпорядженні. Ліє, залік подужаєш?

— Куди я подінуся.

— Чудово! Підійдеш до мене о четвертій. Я владнаю все з ректором, а зараз зникни!

Рорк проводив мене задумливим поглядом, але потім, подивившись на нага, ледь не позадкував.

— А не подавитеся? — запитала ледь чутно.

Лішкорт мене схопив за руку і повів у портал.

— Ти думай, що говориш, тобі ще залік здавати.

— Ні, ну бачили, як він на старосту подивилася, я боюся, що півгрупи зжере в буквальному сенсі.

Далеко Лішкорт портал не відкривав. Бо ми були в якомусь кабінеті і в нього зайшов Лайс із задоволеною фізіономією.

— Не вже поснідали старостою?

— Ліє, — простогнав Лішкорт, — ти не в дикому лісі, а магістр Лайс не нечисть. Він студентами не харчується.

— Так?! — моє здивування потішило нага.

— Отже, талановита ти наша, я студентами не харчуюся. Так, зовсім, і не важливо, що я тоді нашіпел!

— О, здається, я чогось не знаю.

— У Рорка язик без кісток, — відповіла Лішкорту.

— Але завдяки нашій милій пікіровці перший курс думає, що страшний лич з'їв тебе, а решту з'їм я.

— Ну і не обнадіюйте, нехай думають. Тихіше поводитися будуть.

Обидва магістри покотилися зі сміху. Із дзвінком вони пішли на свої лекції, а я пішла в кімнату гуртожитку. Зі спокійною душею доробила завдання з теорії магії. І зустріла своїх одногрупників перед наступним уроком.

— Я ж казав жива, — сказав Рорк.

— І ви живі. Нікого не з'їли і не надкусили.

— Які плани на вечір?

— У мене побачення.

Староста скрипнув зубами. Він дуже старався залицятися до мене. Мене зазвичай рятував Давид або близнючки з Сашею. Рорк не хотів серйозно сприймати, що в мене є хлопець. Типу раз є хлопець, чого ти досі невинна. Історія світу була єдиним заняттям, де були здвоєні столи. На решті предметів сиділи по одному. А після занять я рідко була одна. Або подруги зі своїми хлопцями в мене у вітальні сидять з уроками, або мінімум Давид. Іноді діти магістра Яліна. І нікого не виставиш.

Сьогодні він мене знову спробував перехопити. Але я порталом на невелику відстань перейшла від хлопця і втекла в гуртожиток. Швидко переодяглася і поспішила вниз із гуртожитку. Помітивши його на сходах, знову перейшла порталом. В академії портал відкривати складніше, особливо на велику відстань. Але щоб від Рорка втекти, мені вистачало. А за воротами академії відкрила портал до Алекса. Ми зустрілися в його місті. Коханий одразу підхопив на руки й закружляв. Ніжно поцілував.

— Знову тікала від цього вовка?

— Як ти здогадався?

 — Ти з таким переможним виглядом вбігла в портал. Може, даси нам зустрітися, побитися і з'ясувати нормально стосунки.

— Подумаю, — проворкувала і потягнулася за поцілунком.

Сьогодні ми були вдома. У Алекса в цьому місті був саме будинок, а не квартира. Хоч тут до нього ніхто не клеївся, мабуть, через те, що бачили нас разом. А я вже подумувала довести наші стосунки до ліжка. Але Алекс мене зупинив і сьогодні.

— Я не поспішаю і не хочу, щоб тільки на догоду комусь поспішала. Я наполягаю на зустрічі з цим цуценям.

— Він майбутній альфа і студент. І я не хочу, щоб ви билися. Може, шкодую його?

Мій котик розсміявся і поцілував у шийку. Він сміливо обіймав і гладив мене не тільки по спині. Знову поцілувала його в губи і потерлася щокою об щоку. Потім зрозуміла, що мурчу від задоволення.