Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Моя, тільки моя кішечка, — проворкував котик. — На вихідних побачимося?

— Звичайно!

Пролунав телефонний дзвінок. Я сповзла з колін коханого і відповіла.

— Рінвер, якого диявола, я вас чекаю?

— Чорт, забула.

Алекс поруч тихо ірже.

— У мене залік за півроку, — шепнула другові.

Той уже в голос регоче.

— І чому я не здивований. Ти в школі регулярно іспити то за півроку складала, то за рік одразу. Я відкрию тобі портал. Подзвони, як звільнишся.

— Добігалася від Рорка, забула про залік.

Вийшла біля воріт академії і побігла до нага. Він, треба віддати йому належне, подзвонив без п'яти хвилин чотири. І я примчала до нього вчасно.

— Добре, що я додумався заздалегідь набрати вас. Я так розумію цей милий котик, ваш хлопець? — кивнула — Хоч одна гарна новина. А то вовк вам не пара.

— Алекс хоче побитися з Рорком.

— Друга добра новина.

— Він його розкачає за хвилину. Досвіду і сили більше.

— Іспит за рік, і якщо оцінка мене влаштує, поговорю з ректором. І, якщо вовченя не відчепиться, може й схвалять бійку за самочку.

Не люблю, коли мене самочкою називають. Іспит я йому здала, відповідала в манері викладача занудно. О, як його перекошувало. Але причепитися було ні до чого. Я була точна в датах і фактах.

— Це я так лекції веду?

— Засинаємо.

— Гаразд. Іспит ти склала. Хто тебе вчив?

— Юнуру.

— Ботанік, — тихо огризнувся наг, мабуть, знає. — Вільна.

Змогла повернутися до Алекса. Поки мене не було, він приготував вечерю, і ми разом поїли. Заодно відзначили мій успіх.

— Наг у тебе викладав?

— Так.

Гуляти сьогодні не хотілося, і ми ніжилися в легких ласках одне одного. Я потім заснула в його руках. Прокидатися довелося за півгодини до комендантської години. І вирушати в гуртожиток. А в себе у вітальні зустріла Рорка. У мене руки похолоділи.

— Судячи із запаху, ви були разом, але він тебе так і не взяв. Він що, нездатний?

— Тобі яке діло? Ми не поспішаємо. І я йду спати.

Рорк зробив крок у мій бік із наміром обійняти.

— Не варто робити те, про що потім пошкодуєш, — сонливість миттю злетіла.

— Я хочу тебе, Ліє!

— А я ні. Я кохаю іншого! І я тобі руки з ногами переламаю, не замислюючись, якщо ти хоч спробуєш потягнути їх у мій бік.

— Здається, я вчасно, — сказав комендант. — Студент Волков, вам час до себе. Рінвер, ваша нова форма.

— Дякую, сер.

Рорк під суворим поглядом коменданта пішов.

— Залишу в тебе тут чари стеження у вітальні. Щоб я знав, раптом хто полізе до тебе.

— Дякую, мені буде спокійніше.

Зателефонувала Алексу, поскаржилася на Рорка. Уже не думала, що бійка коханого і старости така вже погана ідея. Тільки наступного дня у старости був гість, його батько. Цей пройдисвіт хотів зробити мені пропозицію. Його батько, побачивши мене, сказав синові:

— Ти здурів міжвидовий союз?! Це послабить потомство! Зустрічатися просто так я ще розумію, справа молода, але одруження не схвалю.

— З яких пір міжвидовий союз послаблює потомство? — пробасив Ялін.

Ця розмова, як і гість, були якраз перед ранковою розминкою. І поруч із магістром були його дітки. Дівчатка з братами носилися по полю в другому образі і примудрялися покататися на ведмежатах. А ті намагалися не пустити їх до себе на спину. Але дівчатка вже підросли і були вельми спритними кошенятами.

Батько Рорка подивився на дітей магістра і вирішив, що його тільки ведмежата. Але до дітей підійшла Теяна і діти з радістю кинулися до неї і обернулися.

— Мамо, дай стільники! — на сім голосів вроздріб.

— Поняття не маю, про що ви.

— Але від тебе печивом пахне! — сказав Майкл.

— Ну так я з кухні прийшла.

Дітвора зажурилася.

— Схоже, що в мене слабке потомство? — запитав іронічно Тейлін — Хлопчикам по сімдесят, дівчаткам на двадцять і двадцять п'ять років менше. Діти беруть найкраще від обох батьків, а старші сини в мене зростом і комплекцією пішли.

Підтягнулися хлопці з моєї групи, я прийшла раніше, тому що мені обіцяли медові стільники, дуже смачне печиво.

— Лія, воно ще готується, на сніданку передам.

— Ех, гаразд. А то б воно не пережило тренування.

Одногрупники теж принюхувалися до жінки і облизувалися.

— Це в їдальні сьогодні стільники будуть? — запитав один із хлопців.

— Так, будуть давати всім потроху.

— І нам? — діти.

— Вам додому принесу, як доготуються і вдома ще приготую. Ласуни мої.

— Шикуйся! — рявкнув магістр.

Перевірив, що все на місці, відправив бігати. Сам підійшов до дружини.

— А ви, або бігом за студентами, або додому.

Дітвора втекла слідом за студентами і постаралася мене наздогнати. Притому хлопчаки робили це легко. Дівчаткам через вік було трохи складніше. Але впертості вистачало, щоб наздогнати і бігти поруч. Відтіснили від мене одногрупників. Після пробіжки їх усе ж відправили додому. А в нас була стандартна розминка і смуга перешкод. Рорк так само продовжував надавати знаки уваги, і це дратувало все сильніше. Хлопчаки з групи посміхаються, дивлячись на нас. Сьогодні він знахабнів до краю, затягнув у порожній коридор і поліз цілуватися. Отримав по горішках і ледь не зламала йому пару ребер і руку.

Коли йшла до себе в кімнату, зрозуміла, що це чистої води дитячість. Якби він образився на мої відмови, то в мене були б неприємності, влаштовані ним особисто. Сьогодні з Алексом не зустрічалися, я робила домашні завдання. І ми тільки поспілкувалися.

— Щось ти занадто задумлива. Щось складне задали?

— Ні, банальна класифікація нечисті. На пізніше, щодо нежиті, таке саме завдання. Я вже дописую обидва завдання. Рорк бісить. Я його сьогодні побила трохи, без переломів. Це нахабство полізло цілуватися.

Почула, як в Алекса щось хруснуло і злякано підняла погляд.