Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Я озирнулася по сторонах, переконалася, що ніхто не заблукав у хазяйському крилі замку, а тоді мишкою прошмигнула в покої, тихо причинивши за собою двері. А тоді завмерла, втупившись поглядом у… слово безлад було б надто слабким, аби описати те, що тут відбувалося. 

Все, що могло бути перевернутим, стояло перевернутим. Все, що можна було б розірвати, викинути, зламати, саме таким і було. Одне крісло валялося у кутку кімнати, розвалене просто вщент. Шафа розвалилася, книги лежали, розсипані по підлозі, й чимало з них – подерті та вкрай зіпсовані. 

Двері в Арденову спальню стояли прочинені і я, сама ще не усвідомивши повністю, що роблю, зробила крок до них. Там було тихо – увесь звук, що чувся, видавала я сама, наступаючи на якийсь потрощений, а колись надзвичайно дорогий елемент декору. 

Що тут сталося? Чи це Арден несподівано впав у безумство та знищив свою кімнату? Я у цьому сумнівалася – не був він такою людиною. В ньому, певно, не було жодної жорстокої кістки, та й не уявляла я, аби він міг своєю рукою знищити книгу. 

Чи це був ще хтось – хтось з гостей, що пробрався до лорда Елмора з наміром щось вкрасти? Чи… нашкодити йому? Вбити? 

Я перетнула усю кімнату за два широкі кроки та відчинила двері навпростець, вриваючись у чужу спальню. На порозі спинилася – Ардена я помітила відразу. 

– Ти! – прошипіла я, водночас ціпеніючи.