Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

— Хоча це й не ваша заслуга, — не забув він підкреслити, — але головне, що слідство нарешті зрушилось з мертвої точки.

— Сумніваюсь. — На цей раз песимістом виступав майор. — Я все більше переймаюся думкою, що ми маємо справу з виключно спритними і передбачливими негідниками. Не позбавленими до того ж своєрідного почуття гумору. Адже це ж треба додуматися — машину, яку міліція шукає по всій країні, вони преспокійно поставили під нашим носом. Не вірю я, що такі спритники залишать у машині якийсь слід.

— І разом з тим вони вже навели нас на один дуже важливий слід.

— Ти маєш на увазі Кобилкевича?

— Саме його. Злодії — чи принаймні один з них — добре вивчили Кобилкевича і його звички. Інакше звідки б вони дізнались, що це машина нашого любого власника?

— Так вони взагалі могли цього не знати.

— Як так?

— Їм потрібно було як слід сховати вишневий «фіат». Вони помітили, що на Новолипках довгий час стоїть під чохлом чиясь машина. Про те, що нею давно не користуються, свідчив шар пилу на чохлі. Гадаю, вони запримітили її заздалегідь. З автостради під Надажином злочинці приїхали прямісінько сюди. Зняли чохла і побачили під ним розкішний «таунус». Якщо це було для них несподіванкою, то вони напевне не дуже зраділи: надто розкішна машина, та й марка незнайома. Але, як ми знаємо, вони зуміли викрасти і цю машину, а «фіат» залишили під чохлом. Так він і простояв тут спокійно, по сусідству з нашим управлінням. Недаремно прислів’я каже, що найтемніше під ліхтарем.

— А що вони зробили з «таунусом»?

— Що вони могли з ним зробити? Кинули де-небудь. Адже вкрали його не для того, щоб користуватися ним. Сам розумієш, це ризиковано. А люди, які вкрали сім мільйонів, не будуть ризикувати за дрібницю.

— Не така, вже дрібниця! Шістсот тисяч злотих ти вважаєш дрібницею?

— Для когось, може, й великі гроші. Але не для них. Для власників семи мільйонів це справді дрібняки. Додай до цього ризик.

— Так, ти маєш рацію.

— Машину знайти буде не важко. Кинули, мабуть, десь найвірогідніше у Варшаві, — адже для них кожна хвилина була дорога.

— Значно меншу небезпеку становила для них будь-яка інша машина, що стояла дід чохлом, не така примітна.

— Воно-то так, зате кілька днів у запасі — адже власник за кордоном. До того ж, погодься, для злодіїв було спокусливо залишити машину поруч з палацом Мостовських, аби утерти нам носа.

— Ото мені гумористи! Ти вже розпорядився, щоб знахідку оглянути з усією ретельністю?

— Ні, навіщо? Капітан Зайончковський з автоінспекції запевнив мене, що вони зроблять все як слід. Завтра проведуть експертизу.

— Тобі необхідно бути присутнім при цьому, прослідкувати, щоб нічого не випало з уваги.

— Слухаюсь. — Майор подумав, що зараз з ним обійшлися так само, як він щойно учинив з молодшим за званням колегою капітаном Зайончковським. Адже і без вказівок полковника він з самісінького ранку стирчав би біля вишневого «фіата».

— Не завадить все-таки познайомитись з оточенням Кобилкевича. Хто у нього працює? Можливо, працював донедавна? Не можна відкидати версію, що злочинці знали власника.

— Певна річ. Не можна пропускати жодної деталі. Зараз віддам розпорядження. Так, справа пухне просто на очах, а ми поки що ані руш.

— Може, саме ця машина… — не втрачав надії полковник.

Розділ шостий

НАРЕШТІ ПЕРШИЙ ПІДОЗРЮВАНИЙ

Цього разу мав рацію майор Качановський. Надії полковника не справдились. Детальний огляд машини нічого не дав. Даремними виявились усі старання найдосвідченіших експертів. Мотор машини був протертий бензином, запах якого все ще відчувався, не вважаючи на те, що минуло два тижні. Аналогічно були оброблені кермо, приладна дошка, педалі та сидіння.

Бензин змив усі відбитки пальців, знищив усі мікросліди. Насилу вдалося зібрати трішечки пилу зі спинки сидіння водія. Аналіз цього пилу, зроблений у відділі криміналістики, показав, що то сліди тканини сірого кольору. На жаль, пилу виявилось недостатньо, аби можна було визначити, чи був то крам, з якого шиють міліцейські мундири, чи лише подібний до нього. Загадка — чи в справжньому міліцейському мундирі сидів за кермом «фіата» злочинець — так і залишилась нерозгаданою.

Зате спеціалісти-електрики змогли переконатися в тому, що версія про переробку електропроводки в машині — правильна. Злочинці довели все до ладу, але на стартері залишились видимі сліди їхньої діяльності. Крім того, за приладною дошкою, праворуч від запалювання, були знайдені два маленькі отвори. Щоправда, вони були замазані чорного фарбою, що робило їх зовсім непомітними, але експерти знали, де слід шукати. На думку спеціалістів, саме тут підключили вимикач, який переривав подачу струму з акумулятора до стартера.

Злочинець сів за кермо і, перш ніж повернути ключ запалювання, непомітно натиснув кнопку вимикача. Мотор мовчав. Потім, коли троє чоловіків штовхали машину під гору, він знову натиснув кнопку і увімкнув струм. Ідея дуже проста, і здійснити її було нескладно. Експерти з’ясували, що приладнати такий пристрій можна за дванадцять хвилин. А коли врахувати можливість попереднього тренування (а напевне так воно й було), то й за п’ять.

Після експертизи машину повернули надажинському заводу точних приладів. Ян Ковальський, сяючи від щастя, сам доставив її на місце. Тепер він міг приступити до виконання своїх прямих обов’язків, а не тинятися у майстерні. виконуючи випадкову роботу. Зате майор Качановський міг записати собі чергову поразку.

Минуло ще два тижні. Як і досі, працювали на заводі люди з міліції. Вони вже призвичаїлися з оточенням і були в курсі всього, що відбувалося на заводі. Флірт з гарненькою Елею Ярот ніякої користі слідству не приносив; при всьому бажанні дівчина не могла повідомити майору нічого нового.

Спочатку прокурор щоденно телефонував у палац Мостовських, аби дізнатись, як посувається справа. Черепашачі темпи, видно, відбили у нього цю охоту. Полковник Немирох, правда, нічого майору не казав, але його повний німого докору погляд був красномовніший за слова.

Так, не вважаючи на величезні зусилля великої кількості людей, справа не просунулась ні на крок.

Та ось одного погожого жовтневого дня в міське управління міліції з важливою новиною увірвався старшина Станіслав Ястшембський, який по завданню працював на заводі. Його повідомлення насправді заслуговувало на увагу.

Кожний, хто проїжджав по шосе від Прушкова до Жірардова, при в’їзді у Жірардов не міг не помітити великий щит з написом: «Ремонт автомашин». Стрілка під написом вказувала праворуч, а нижче пояснювалось, що згадана майстерня знаходиться у п’ятистах метрах. Власником