Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Зорі падають в серпні 📚 - Українською

Читати книгу - "Зорі падають в серпні"

702
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зорі падають в серпні" автора Олександр Олександрович Сизоненко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Зорі падають в серпні» була написана автором - Олександр Олександрович Сизоненко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи".
Поділитися книгою "Зорі падають в серпні" в соціальних мережах: 

З Криму гітлерівці вивезли у фашистську Німеччину хлопчика Юрка. На протязі 12 років його готували американські і німецькі гангстери до шпигунської діяльності. Зусилля ворога виявилися марними…

На республіканському конкурсі в 1956 році на кращий науково-фантастичний та пригодницький твір для дітей і юнацтва повість Олександра Сизоненка «Зорі падають в серпні» відзначена третьою премією.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 77
Перейти на сторінку:
Олександр Сизоненко
ЗОРІ ПАДАЮТЬ В СЕРПНІ
Повість

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література




Художник заслужений діяч мистецтв УРСР О. М. ДОВГАЛЬ



ЧАСТИНА ПЕРША
Розділ перший
ЕТАП

1

Хтось постукав у вікно тричі. Тихесенько постукав, ледве чутно — Юркові здалося: то вітер пригнув до шибки гілку бузку. Але мати кинула шитво і підхопилася з ослона. Вона застигла, повернувши голову до вікна; зігнута рука її завмерла перед грудьми, з нижньої губи нерухомо звисав шматочок тільки що відкушеної нитки, наче з напіввідкритого рота мами не виривався навіть подих.

— Що таке? — ледве чутно спитав Юрко.

Мати мовчки посварилась на нього пальцем, не відводячи погляду од вікна, і ковтнула слину.

Під вікном шумів у кущах вітер, вдалині глухо билося в скелі море, але серед цих звуків і Юрко вже добре почув повторний стукіт.

— Татко! — крикнув він, зіскакуючи з ліжка. — Татко прийшов!

— Тс-с-с! — вхопила його за плечі мама і, схилившись до самого Юркового обличчя, сказала — Замовчи, почують.

Руки її тремтіли, а в очах було стільки блиску, що Юрко побоявся, як би вона не заплакала. Але мама хутко накинула хустку на плечі й метнулася в сіни. Вона майже беззвучно відчинила двері, і Юркові чути було, як у сіни зайшов хтось великий, шелестючий, поцілував маму і пошепки спитав:

— Не ждала?

А мама у відповідь схлипнула:

— Три місяці жду… Змучилась…

У хату вони зайшли обнявшись. У мами запліталися ноги, і татко майже ніс її однією рукою: в другій тримав автомат. Не поставивши автомата, він обняв Юрка, і хлопцеві обпекло холодним металом щоку й плече. Батько поцілував Юрка, сильно вколовши щетиною, і всі троє сіли на лаву.

Мама, розв'язуючи на грудях у батька шнур плащ-палатки, зітхнула.

— Краще б ти не приходив, — вона боязко озирнулась на вікна.

— Про вікна не турбуйся, — посміхнувся батько. — Завішані добре, шпаринки не примітив.

— Я не про вікна турбуюсь. Я про етап кажу. Скоро виганятимуть усіх.

— Того я й прийшов… — Батько зсадив Юрка з колін, обома долонями, наче вмиваючись, довго тер обличчя. Шапка сповзла на потилицю, і з-під неї сипонуло на чоло буйне давно нечесане волосся.

— Може, хоч жінок і дітей залишать, — з надією сказала зажурена мама.

— Навряд… З інших сіл виганяють до лялечки. Так що збирайся, Ксеню. Я за вами прийшов. Будемо тікати.

Мама все дивилась на батька широко відкритими очима, немов дивувалася, що бачить його.

— Ой лишенько, — схопилася мама, — це ж ти голодний, а я сиджу, як засватана.

— Сиди, сиди, Ксеню, — сказав батько і погладив мамину руку. — Мені приємно, що ти сидиш поряд.

— Але ж я приготую щось поїсти, — метушилася мама. — А ти полагодь верзуни Юркові, вони зовсім розклеїлися.

— Добре. А ти тільки не затоплюй, бо дим закличе непроханих гостей.

— Німців у селі немає.

— Так є поліцаї. Не один біс?

Батько пішов у партизани давно, ще в 1942 році, і дома не був довго. Юрко вже потерпав, чи не вбили його, але зараз йому дивними здалися власні побоювання. Хіба можуть німці вбити татка? Такого сильного, сміливого. Ось він прийшов у село з партизанського табору, а можна подумати, що повернувся з роботи: так усе просто, звичайно і спокійно. Батько розклав перед собою на лаві ножиці, гумовий клей і заходився ремонтувати верзуни. Шкода, що розповідати про партизанів не хоче. Що не питає Юрко, татко кепкує з хлопця, жартує, що у дуже цікавих виростають бороди. Юрко образився: хіба він маленький, що татко боїться звірити таємницю? Йому вже десять років, он на одвірку зарубка, зроблена татком в останній прихід, три місяці тому. Хай подивиться, на скільки Юрко вже підріс за цей час! Але й це не впливає на татка. Він сміється, обнімає Юрка і каже, що навіть мама не питає його ні про що, бо він не має права розказувати: клятву давав перед товаришами і командиром.

Тимчасом батько намазав клеєм латку, підождав, доки вона просохне, для чогось похекав на неї і приліпив на дірку. Потім поставив верзуни у відро з водою і, пересвідчившись, що води вони не пропускають, підвівся.

— Так, — сказав він. — Валянки в тебе цілі?

— Цілі, — замість Юрка відповіла мама.

— Ну, тоді все. Збираймося. — Батько вийняв з кишені брудну грудочку цукру, шматок черствого хліба і подав Юркові. — На тобі партизанського гостинця. Цукор нам з літака скинули. Так що він наш, радянський.

— Нехай Юра лягає, — сказала мама. — Хай поспить трохи, ще встигнемо втекти.

— Лягай, — наказав батько Юркові. — Опівночі вирушимо, буде безпечніше.

Юркові здалося, що він ніколи не пробував такого солодкого цукру. Одкусив половинку і сховав під подушку: хай лишиться й на дорогу. Юрко дрімає і з приємністю думає про те, що татко, нарешті, дома і скоро вони підуть до партизанів. Мама вмовляє татка:

— Відпочинь і ти, Толю. А я поки що приготую все. — Вона зітхнула — Ну, де його оце

1 2 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зорі падають в серпні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зорі падають в серпні"