Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Зорі падають в серпні 📚 - Українською

Читати книгу - "Зорі падають в серпні"

754
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зорі падають в серпні" автора Олександр Олександрович Сизоненко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 77
Перейти на сторінку:
поневірятись у таку негоду?

Батько довго мовчить. Чути, як шумить за вікном вітер, як реве море; під теплою ковдрою Юркові так добре, і вже навіть думати не хочеться про те, що треба йти кудись у багнюку, у вітер і ніч.


2

Прокинувся Юрко від лементу, який долинав з вулиці. Чути було гудіння машин, рев худоби, але все це покривалося гортанними роздратованими покриками.

— Толю, німці! — зойкнула мати.

Батько зіскочив з ліжка, миттю одягнувся.

— Виглянь, — сказав він матері і дзенькнув автоматом.

Мати нишпорила у пітьмі і ніяк не могла відшукати клямку.

— Спокійно, Ксеню, — по голосу чути було, що батько теж хвилюється.

Юрко, звівшись на лікоть, дивився у темряву, вслухався.

У розчинені двері війнув вітер, запахло розмерзлою землею, талим снігом. Виразно, наче біля самого порога, заревло море і знову стихло — мабуть, мати зачинила двері.

— Ну, що там?

— Боже мій, повне село німців! — простогнала мама, увійшовши до хати. — Що ж тепер буде?

— Вони зупиняються по дворах?

— Ні, йдуть вулицею.

— Ага, — задумано сказав татко, хвилину помовчав, і Юрко уявив собі, як він покусує губу. — Ану… Я зараз дізнаюсь, чи можна пройти городами, а ви збирайтесь швидше.

Батько вийшов. Ледве чутно прогупали кроки, і лемент з вулиці знову підійшов під самі вікна. Юрко чув, як мама опустилась на лаву й зітхнула. Вони сиділи у пітьмі й мовчали.

Минуло кілька, хвилин у гнітючій мовчанці, в цілковитій темряві, і Юрко вже хотів гукнути матір, щоб пересвідчитись, що вона є тут, що вона не пішла разом з батьком, як раптом мамині платки на вікнах просвітилися і немов попливли кудись ліворуч, наче хата раптом почала падати набік.

— Ракета! — вигукнула мама і підняла краєчок платка. В кімнаті одразу стало видно, як у сонячний день, і Юрко, плигнувши з ліжка, припав і собі до вікна. Голубувата ракета стрімко падала на низенькі хати, які в її холодному сяйві чомусь нагадали Юркові переляканих посмітюх, що присіли в кущах. Кущами здавались дерева. Навіть велетенський осокір, на якому Юрко з товаришами дер воронячі гнізда, і той здавався зараз малим.

Ще не встигла ракета долетіти до землі, як з подувом вітру долинуло зле й коротке, як гавкання:

— Хальт![1]

За тим на село, на всю землю одразу ж впала страшна пітьма і сухо тріснув одинокий постріл. У відповідь заспішили, застрочили автомати.

— Що це? — весело спитав Юрко.

— Боже мій, — простогнала мама. — Це вони в нього стріляють. — Вона опустилась на лаву, вронила голову на руки і зайшлася плачем. В небо знову злетіло кілька ракет, і знову заспішили кудись автоматні черги. Юрко відчув, що зараз і сам розплачеться. Піднявши кінець хустки, він вдивлявся в темряву. Під самі шибки, здається, хтось приставив глуху стіну, в якій під вікном Юрко згодом розглядів кущі смородини. Розглядів тому, що вони билися й тріпотіли на вітрі.

Повз кущі прослизнула тінь, ще темніша від них. Рипнули сінешні двері.

— Ксеню, зачини, — покликав батько. Сам він пішов на другу половину, де лежала солома.

«Мабуть, ховає автомат», подумав Юрко і пішов навпомацки до дверей. Батько, повертаючись, налетів на нього, мало не збив з ніг і, схаменувшись, швидко сказав:

— Лягай, Юрко, і ти, Ксеню, лягай. Вони можуть прийти зараз, так ми всі спимо, ясно?

Батько в одну хвилину роззувся, роздягнувся і ліг до Юрка, а згодом лягла й мама.

— Спізнились ми, Ксеню, — зітхнув батько. — Село вже оточено. Напоровся я на засідку. Здається, поранив одного.

— Боже мій… Вони ж знайдуть тебе!..

— Не знайдуть. Я кинувся був чагарником від села, але назустріч, чую, біжать ще. Тоді я під кущ. Ті, що доганяли, пробігли повз мене, а я назад. Ну, доки вони ракети кидали та чагарник розстрілювали, я вже був далеко.

— Ніхто не бачив тебе?

— Здається, ніхто…

— Але ж тепер побачать.

— Це ще не вгадано, а зараз давайте спати.

Проте ніхто до ранку не спав. Тільки Юрко так ото, дрімав потроху. Коли вже розвиднялося, батько встав і почав збиратися.

— Іди, Толю, може, хоч тобі вдасться втекти, — просила мама. — Нас все одно далеко не заженуть. Та й навряд чи поженуть взагалі. А тебе поліцаї або староста видадуть.

Батько мовчки взувався. Не підводячи очей і не дивлячись на маму, він тупнув ногами, пробуючи, чи добре взув чоботи, чи не муляють онучі, і сказав:

— Знайди сокиру, Ксеню.

— Отам під лавою лежить біля дверей.

— Ну, добре. — Батько одягнувся, під широким пальтом сховав автомат — притиснув його ліктем — і не помітиш. В ліву руку взяв сокиру і, на секунду зупинившись у дверях, оглянувся на Юрка, підморгнув йому бадьоро, потім перевів погляд на маму і враз спохмурнів, опустив очі.

— Що ж, Ксеню, — він розвів руками. — Мушу пробитись до своїх за всяку ціну. А вивезти вас вони не встигнуть, ми їм сипонемо жару під хвіст. Бувайте.

Він швидко вийшов і рушив вулицею попід хатами — мирний і звичайний селянин. За плечима в нього вився синюватий димок від цигарки, в руці погойдувалася іржава сокира. Отак неквапливою ходою він дійшов до кінця вулиці і, не роздумуючи, попрямував до воріт саду. Юркові видно було, як батько кинув у воротях цигарку і, затримавшись на секунду, розтер її, наче боявся, що загориться сад.

1 2 3 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зорі падають в серпні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зорі падають в серпні"