Читати книгу - "Наказано вижити"

…Це брехня, начебто хтось у Німеччині 1939 року хотів війни.

Війну спровокували інтернаціоналісти єврейської національності або ті, хто їм служить.

Я зробив дуже багато для того, щоб провести в життя обмеження озброєнь і контроль над ним. Саме тому й були спроби покласти на мене відповідальність за війну. З того часу як я був добровольцем на полях світової битви, я ніколи не хотів нової війни — ні проти Англії, ні проти Америки. Минуть роки, але крізь руїни наших міст і пам'ятників проросте правда про всіх, тих, хто здійснював цей злочин: і це буде правда про міжнародне єврейство і про його прислужників.

Тільки за три дні перед початком німецько-польської війни я вніс пропозицію про мирне вирішення проблеми. Мій план виклали англійському послу в Берліні: міжнародний контроль, подібний до того, який було встановлено в Севрській області. Мій план відхилили без обговорення, тому що правляча кліка Англії хотіла війни, частково з міркувань комерції, частково під впливом пропаганди, яку тримав в своїх руках міжнародне єврейство.

Повна відповідальність за трагедію європейських народів, що пережили страхіття нинішньої війни в ім'я вигод фінансового капіталу, лежить цілком і повністю на євреях. Я ж зробив усе що міг, аби тільки мільйони дітей Європи арійського походження не голодували, мільйони чоловіків не гинули на полях битви, сотні тисяч жінок і немовлят не зазнавали насильства й бомбардування.

Після шести років війни, яку, незважаючи на всі відступи, одного чудового дня буде визнано найгероїчнішою боротьбою нації за своє існування, я не можу залишити місто, яке є столицею рейху. Через те що наші війська дуже нерішучі, щоб відбити атаки ворога, через те що опір було доручено організувати тим, у кого немає справжнього характеру, я поклав собі розділити свою долю з долею тих мільйонів, які вирішили захищати місто.

Я ні в якому разі не віддам себе до рук ворогів, які напевне приготували новий спектакль за сценарієм євреїв, щоб порадувати маси, що впали у стан істерії.

Я піду з життя добровільно в тому разі, коли зрозумію, що становище фюрера і рейхсканцелярії безнадійне. (Борман збагнув, що допущено помилку — сам Гітлер не може думати про себе в третій особі, але виправляти при людях не зважився.) Я умру з легким серцем, бо знаю, як багато добилися наші селяни й робітники, я умру з легким серцем, тому що бачу абсолютно унікальну відданість нашої молоді моїй справі. Я безмежно вдячний їм і заповідаю їм продовжувати боротьбу, наслідуючи ідеали великого Клаузевіца. Загибель на полях битв приведе в майбутньому до чудового відродження ідеалів націонал-соціалізму на базі єдності нашої нації.

Багато чоловіків і жінок вирішили зв'язати своє життя з моїм. Я дякую їм за це, але наказую їм не поділяти моєї долі, а продовжувати битву на фронтах. Я наказав командуючим арміями, флотом і авіацією зміцнювати у військах дух націонал-соціалізму, пояснюючи солдатам, що я — фюрер і творець руху — віддав перевагу смерті, а не капітуляції…

Перед смертю я виключаю з партії колишнього рейхсмаршала Германа Герінга, я відбираю в нього всі ті права, які було йому надано декретом 29 червня 1941 року й рішенням рейхстагу від 1 вересня 1939 року. На його місце я призначаю адмірала Деніца — президентом рейху й головнокомандуючим збройними силами.

Перед моєю смертю я виключаю з партії і знімаю з усіх посад, які він займав, колишнього рейхсфюрера СС і міністра внутрішніх справ Генріха Гіммлера. На його місце — рейхсфюрером СС — призначаю гаулейтера Карла Ханке, а міністром внутрішніх справ я призначаю гаулейтера Пауля Гіслера.

Крім акту нелояльності по відношенню до мене, Герінг і Гіммлер зганьбили нас, почавши секретні переговори з ворогом, не повідомивши про це мене, проти моєї волі. І, нарешті, в їхніх вчинках видно бажання узурпувати владу в рейху.

Бажаючи дати Німеччині уряд, складений з найбільш благородних людей, я, як фюрер нації, називаю членів нового кабінету:

Президент рейху — адмірал Деніц.

Канцлер — доктор Геббельс.

Міністр партії — Борман.

Міністр закордонних справ — Зейсс-Інкварт.

Міністр внутрішніх справ — гаулейтер Гіслер.

Міністр оборони — Деніц.

Головнокомандуючий армією — Шернер.

Головнокомандуючий флотом — Деніц.

Головнокомандуючий повітряним флотом — Грейм.

Рейхсфюрер СС — гаулейтер Ханке.

Міністр торгівлі — Функ.

Міністр сільського господарства — Баке.

Міністр юстиції — Тірак.

Міністр культури — доктор Шеєль.

Міністр пропаганди — доктор Науман.

Міністр фінансів — Шверін-Крозіг.

Міністр праці — доктор Хаупфауер.

Міністр постачання — Саур.

Вождь трудового фронту і міністр без портфеля — доктор Лей.

…Кілька чоловік — серед яких Мартін Борман, доктор Геббельс та ряд інших — разом зі своїми дружинами приєдналися до мене по своїй добрій волі, не бажаючи покидати столицю ні за яких обставин. Вони мають намір піти з життя разом зі мною. Але я вважаю, що питання боротьби нації становить щось більше, ніж їхнє бажання. Я переконаний, що мій дух після моєї смерті не залишить їх, а допомагатиме їм у всіх їхніх починаннях… Нехай вони завжди пам'ятають, що наше завдання, тобто консолідація націонал-соціалістської держави, являє собою завдання століть, які прийдуть, і тому майбутнє кожного індивіда має бути ретельно скоординовано з інтересами загального блага. Я прошу всіх німців, усіх націонал-соціалістів, чоловіків і жінок, усіх солдатів вермахту зберігати вірність — до останньої краплі крові — новому уряду та його президенту.

І — головне — я вимагаю від уряду й народу свято дотримуватись расових законів і всіма силами протистояти інтернаціональному єврейству.

Берлін, 29 квітня 1945 року, 4 години ранку.

Свідки: докторЙозеф Геббельс,

Мартін Борман,

Вільгельм Бургдорф,

Ганс Кребс».

…Гітлер, шаркаючи, обійшов усіх тих, кого Борман аапросив до конференц-залу, неквапливо, розгублено усміхаючись, зазирнув їм у вічі, потиснув кожному руку, повторюючи одне й те ж:

— Я вдячний вам за вірність, спасибі, прощайте…

Потім він підійшов до столу — там лежали ампули з отрутою. Він роздав їх секретаркам, усе ще розгублено всміхаючись.

Потім, згорбившись, злегка пританцьовуючи, він повільно рушив до дверей, що вели в його особисті покої. На порозі він зупинився, обвів усіх важким, каламутним поглядом, якось жалісно знизав плечима й спроквола, немов падаючи, залишив конференц-зал.

Усі з конференц-залу зразу ж перейшли до їдальні: там був накритий стіл. Завели патефон. Поставили платівку з музикою Вагнера. Після того як випили, хтось приніс іще платівки. Зашерхотіла