Читати книгу - "Том 10"

Переходжу до наших подорожів. Може бути, що я і хутко виїду, може, за тижнів півтора, бо мені батько писав, що ліпше б, якби я тепер їхадд додому задля деяких невиразних причин. Але, певна річ, я хотіла б їхати з усіма разом, не хочеться кидати в хаті порожнє місце по собі, так би собі роз’їхались ми на три дороги,— та певніше, що так воно й буде — дядько й дядина в Париж, Рада і Ліда в Женеву, а я на Україну (а знаєте, таки є щось в сьому слові!..) Окрім сентиментальних причин єсть і другі, реальні, хотілось би понаписувати дещо. Та біда моя, вірші пе дають діла робити, сливе всі вечори на них трачу. Що робити, c’est plus fort que moi *. Ось я покину Вам їх цілу в’язку, однаково їх не везти в Росію, та й робіть з ними що хочете.

Шкода, що у вас такі дикі звичаї, а то б черкнула я по селах! Та вже бог з ним, про галицькі кримінали щось погана слава йде, а моя анемія та туберкульоз теж не жарт$; тим більше що діла нема, а тільки цікавість.

Не придумаю й я, як «видирати» гроші у Фр[анка], взагалі коли йде про видирання, то я без поради. Я рада Вашій кандидатурі, то був би крайній скаид&л — залишати Косів москвофілам. Окуневськото абсолютно пе розумію, певне, дурна стала! Ну, бувайте здорові, ще писатиму. Пишіть і Ви.

Л. К.

170. ДО М. І. ПАВЛИКА

22

З червня 1895 р. Софія 18 у-95

Шановний друже!

Нехай сей лист добирається до Вас, як сам хоче, а я не чекатиму четвертої адреси. Досі не писала і через адреси, і через брак часу, і через те, що в моїх справах не було певності. Тепер status quo81 вернувся: я їду в іюлі. вкупі з усіма до Відня, раджу і Вам приїхати, щоб побачитись з дядьком та й з дядиною і Радою. Батько написав мені, що я зле його зрозуміла і що нема потреби нагле кидати дядька і гнатись в Росію, а що ліпше поїхати до Відня і навіть там порадитися з лікарями про мою анемію і різні лиха, та, може, вони мене пошлють куди на ліки так на місяць, на півтора. Сам він гадає, що мені не вадило б поїхати з Лідою в Швейцарію, я й сама те знаю, та, відай, «марного гроша» не стане...

Чи так, чи інакше, а в Відні я буду в початку іюля ст. ст. Тепер же одважусь зробити Вам одну велику прикрість — послати на Ваше ймення свої зимові речі, бо волочитись мені з ними, може, по цілій Європі (або хоч і тільки до Відня), не випадає. Попрошу Вас приховати їх у себе до мого приїзду, a cela va sans dire !, що я Вам зверну те, іцо, може, прийдеться заплатити при одержанні. Напишіть, чи се Вам не дуже прикро, то я, отримавши Ваш лист, одішлю речі в той же день.

Спасибі за адресу Крушельницької, я напишу до неї, спитаю, чи застану її в Відні в початку іюля, а разом з тим це буде приключка до початку листування.

Ви мені наказуєте непремінно заїхати до Львова, бо інакше не простили би мені. А я не знаю, чи прощати Вам сю фразу. За кого Ви мене приймаєте, пане добродію? Видно, що Ви звикли мати діло з усякими «наймолодшими». Дозвольте намилити Вам голову за се. Я, богу дякувати, ще не забула, що значать слова: інтерес громадський, слово честі, дружба etc. От Вам як! Так уже прощаю Вам на сей раз, спогадавши, що Ви ж мене так гречно в свою хату закликаєте. Як буду у Львові, скористаю з Ваших запросин, хоч і страшно, що се може «скомпрометувати Вас перед публічною опінією», я трошки знаю, які у Вас люди спритні на вигадки. Але мені се дарма, je m’en fiche 2 (вибачайте!), а Ви собі потім як хочете.

До Яросевички тея^ хтіла б заїхати, але то вже но можу обіцяти,— постараюсь. Де се Боричів, скажіть? Може, се й сором задавати таке питання, але згляньтесь на моє неуцтво. Про Колессу я написала матері і передам її відповідь, як тільки отримаю. Сама не можу рішати, бо, не бувши цілий рік дома, не знаю обставин. Якби була сама дома, то запросила б до себе, а так нехай мати запрошує. Вірші його вишлю завтра (сьогодні свято). З віршів мені подобаються «простіші», як «Наймит», «Хлібороб», «Світ за очі», а другі якісь прозаїчні і розтягнені, хоч взагалі у п. К[олесси] принаймні форма ліпша, ніж у других галицьких поетів (вони, нівроку їм, «размером пренебрегают и рифму презирают») ; чому у наших поетів нема середини між дитячою пісенькою і політичним або філософським трактатом?.. Ей, багато ще нам треба!

Читала я оце новели Лукіяновича — «ganz schauder-hafte Geschichten aus dem rulhenischen Leben» 3. Невя^е,

1 Це само собою зрозуміло (франц.).— Ред.

2 Плювати мені на це (франц.).— Ред.

3 «Зовсім страхітливі історії з рутепського життя» (нім.).—

боже мій, галицька шляхта така дика? Як же люди живуть в Галичині? Треба признати, що Лукіянович і стиль собі виробив якраз для таких тем, читаєш так, немов будяки їси, абсолютно не вміє писати. Читала і «Нашу долю» (кн. 2) — так собі, передня стаття цікава по фактах деяких; Ганни Барвінок оповідання — просто чортів-щина: «Слівце» п. Кобринської пес plus ultra 82 безтактності, ну, та се в Галичині в моді, може, се у мене дурний смак.

Однак годі, бувайте здорові, мій друже!

Л. К.

171. ДО М. І. ПАВЛИКА

27

S червня 1895 р.