Читати книгу - "Том 12"

виїзд трохи відложила: то було думала їхати в октябрі, а тепер поїду в початку ноября (7-го йде з Батума пароход), бо тут осінь досить добра 105 і, рівняючи до весни, не дуже мокра, то я вважаю, що ліпше пізніше восени виїхати, зате весною забаритись, бо апріль і май тут дуже погані. їхатиму я тепер не на Одесу (якщо не пропущу того парохода німецького, що йде 7/ХІ), бо то було б значно довше та й холодніше (ноябрь, наприклад, в Одесі буває дуже поганий), а поїду теплим ана-толійським берегом на Трапезунд і т. д., і се мені днів на 4—5 скоротить дорогу, що для мене тепер досить важно. Хоч жаль мені, що не зможемо тепер з тобою і Михайлом побачитись, однак обережніше для здоров’я буде так. Зате сподіваюся весною довший час побути з вами, бо вертатись хочу на Одесу. Якщо буду значно здоровша, то, може, я до вас поїду, а як не дуже, то ви до мене виїдете, якось уже там буде. От коли б ти, Лілеєнько, десь у доброму (сухому) кліматі дістала місце, то я б, може, й на цілий май до тебе в гості забралась (в Телаві май завжди препоганий). Ну, та то ще справа далека. Поки що, може, справді, ще я тобі в Єгипті місце знайду (адже в Євпаторії хоч поганеньке, та знайшла, як обіцяла), гляди ж, щоб приїхала! Там лікарок зовсім мало, а роботи їм, певне, було б досить. А може б, ми там маленьку зимову санаторійку завели — зимою грілися б і гроші заробляли, а з першим «хамсином» вкупі з пацієнтами в Європу втікали б. От би здорово було! В Єгипті обдумаю ще як слід і напишу тобі вже серйозно, як я собі се уявляю. Одержала я від Ізраеля рекомендаційного листа до каїрського лікаря, його ученика (я просила Ізраеля про сей лист), та подлий Ізраель так запечатав — навмисне!— що я і не знаю, що він там про мене пише. Ненавиджу я цю німецьку систему секретів, вона до того ж осягає супротивних результатів, бо наводить зовсім не на оптимістичні думки. Сяк чи так, добре, що прислав листа, се може позбавити мене зайвих прикростів при першому огляді — чей же, Ізраель хоч тому лікареві написав точно, що саме він у мене констатував, і вже мене не треба буде всякими апаратами дерти.

Отримала я сьогодні від Грінченків листа з Ospeda-letti1 і з сеї нагоди прошу тебе якось побачитись з п. Паха-ревською (Валерик) та й запитати її, що зробила вона з тією посилкою, що я просила її передати ще літом Грінчен-кові,— Грінченко посилки н е отримав, і се мені дуже неприємно, а листа отримав дуже пізно і чогось із Чернігова. Я пересилала те через Валерик, бо то був такий час, коли я не знала ні маминої адреси, ні того (адреси Грінченка я теж не знала), хто з вас є в Києві, до того ж уважала Валерик за велику прихильницю Грінченка та й думала, що й до мене вона буде не така неуважна, а тепер каюся в своєму довір’ї.

Ще хотіла б я знати і про другу посилку — чи отримала мама мій рукопис («Йоганна, жінка Хусова») і чи думає та коли саме його друкувати. Коли він до «Рідного краю» не придатний, то даремне мама стісняється се мені написати, бо я дуже не люблю невиразності в таких випадках. От і те, що мою драму у «Віснику» «маринують» уже 3/4 року, іритує мене майже так, як коли б її і зовсім не прийняли, якось відпадає охота і посилати... Не дивно, що в нашій літературі так багато «посмертних» творів. Між іншим, мої літературні зарібки можуть мати вплив і на моє пробування в Єгипті (його довгість і вигоду) і навіть на нашѳ стрівання весною, бо для заїзду в Одесу я мушу доложити ЗО р. на білеті самому, а якщо прийдеться з грошима тісно, то, може, й не в стані буду того зробити.

Мама давно мені не пише, і се мені прикро. Цілую міцно тебе, Михалів, і маму, і Дору. Михальо і Дора на тому портреті «неправдоподобні» — жду ліпшого. Кльоня цілує Вас. Феоктиста Семенівна і Маруся кланяються.

Твоя Леся

165. ДО М. В. КРИВИНЮКА

16 листопада 1909 р. Телаві 3/ХІ 1909, Телав

Дорогий Михалю!

Не знаю, чи вже Ліля з Вами, але все одно, Ви їй дасте сього листа, якщо Ви вже вкупі. Хутко по отриманні сього листа маєте отримати від нас посилку, то се от що є: се — етнографічні матеріали Кльонині і почасти мої, а посилаємо їх Вам з проханням добре приховати, поки попросимо вернути їх назад. Діло в тому, що позавтрьому ми обоє виїжджаємо в Єгипет, бо і Кльоні з осінню стало на здоров’я гірше, та й лікар давно на-посідається, щоб він серйозно порятував своє горло, отже, на хазяйстві лишаються Феоктиста Семенівна і Маруся; хоча Кльоня через два місяці вернеться з Єгипту, але можливо, що за сі два місяці вдасться йому випросити перевод на службу в якесь сухіше місце Кавказу, ніж Телав (головно, щоб мені весною не вертатись на дощі), а в тому разі, може, Феоктисті Семенівні прийдеться без нас пакувати все для переїзду, отож і боїмось, щоб наші «народні скарби» де-небудь не затратились в шарварку вибирання, а се буде шкода, бо там є більш півтисячі мелодій, і їх, може, не всі вдалось би відновити, якби згинули. Крім пісень народних, в посилці нема нічого, отже, Вам не варто її й розпаковувати, бо як попросимо прислати назад, то не буде клопоту з пакуванням, тільки іншу адресу наклеїти. Знаючи акуратність Вашу і Лілину, твердо надіємось, що у Вас наші «скарби» будуть у певності, тож і просимо прийняти їх «у гості». Може, я весною й сама по їх приїду! Рукописи я беру з собою, які не надруковані, а надруковані вже ж не згинуть, поки в Леті не втопляться... Тії ж, що є у Вас, нехай у Вас і будуть до слушного часу.

їхати маємо таки на Трапезунд, і якщо в Тифлісі не запізнять з паспортом, то 7/ХІ вже будемо на морі. Бі-линський (родич Горбачевського) вже написав до мене, обіцяючи всяку поміч і пораду, се мені дуже мило — тепер вже мені путь